29 квітня 2024 року Справа № 380/23217/23 пров. № А/857/722/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військова частина НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2023 року (суддя Крутько О.В., м.Львів),-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 24.01.2017 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100), без застосування принципу співмірності;
зобов'язати відповідача НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 24.01.2017 (день закінчення періоду невиплати індексації та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій, встановлений на підставі рішення суду у справі № 380/2550/23).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 43436,12 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 01.01.2016 до 24.01.2017 та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач на день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 24.01.2017 претензій щодо виплати грошового забезпечення, зокрема індексації, не заявляв. Виплата індексації грошового забезпечення проведена на виконання рішень судів, тобто внаслідок вирішення спору щодо необхідності виплати коштів. На думку відповідача, стаття 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зазначає, що вимога про виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки з відповідною заявою позивач до відповідача не звертався.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, а тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та на виплату йому компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період затримки виплати.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, у в/ч НОМЕР_1 на посаді водія-електрика відділення бойового управління батареї управління та радіолокаційної розвідки командного пункту.
24.01.2017 року наказом командира в/ч НОМЕР_1 №16 позивача було звільнено в запас та виключено зі списків частини.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 24.02.2016 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.
На день звільнення з військової служби у період 2016-2017 років позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2017 (включно) та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі №380/2550/23, яке набрало законної сили 24.08.2023 (далі - Рішення суду) відповідач нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.
21.09.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 37492,19 грн.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю таких службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП), тому суд згідно з положеннями статті 9 КАС вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, постанові від 9 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта в частині непоширення положень статті 117 КЗпП у спірних правовідносинах з наведених вище мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзац третій пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 1012.2008 передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як встановлено вище, під час звільнення з військової служби (24.01.2017) позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні- нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій
Остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем лише 21.09.2023.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до статті 117 КЗпП у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ) (на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).
Вказаний у частині першій статті 117 КЗпП законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені статтею 117 КЗпП.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100 та Порядку №260.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки в/ч НОМЕР_1 від 02.10.2023, розмір грошового забезпечення позивача у листопаді 2016 р становив 7279,20 грн, у грудні 2016 р. - 7279,20 грн.
Кількість календарних днів за листопаді - грудні 2016 року становить 61 день.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 238,66 грн (14558,4/61 кл.дн).
Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 43436,12 грн (238,66 грн х 182 календарних днів).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, на думку апеляційного суду, є співмірним та підлягає стягненню у повному обсязі, і додатково не потребує застосування принципу пропорційності, розмір обрахунку якої визначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, де визначався принцип розумності, справедливості, пропорційності, при цьому діяли положення ст.117 КЗпП, де обрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні здійснювався за період з часу звільнення до повного розрахунку та не обмежувався часовими рамками.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед визначених, - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Пунктами 1-3 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у то-му числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних ви-плат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує від-повідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
З наведеного видно, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Як видно з матеріалів справи, виплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій позивача у розмірі 37492,19 грн на виконання Рішення суду відбулася 21.09.2023.
Апеляційний суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків ви-плати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, як учаснику бойових дій, з порушенням строків виплати, апеляційний суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Крім того, Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний