Справа № 273/871/23
Головуючий у 1-й інстанції: Самойленко Л.М.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
30 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
в квітні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення серії БАБ № 465180 від 26 березня 2023 року у виді штрафу за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 126, ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Баранівський районний суд Житомирської області рішенням від 05.03.2024 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що Головне управління Національної поліції в Житомирської області надало суду відеозапис з боді-камери поліцейського з місця події 13.09.2023 року, з якого вбачається, що 26.03.2023 о 22 год. 19 хв. ОСОБА_1 керував мотоциклом без застебнутого мотошолому, після зупинки перебував на узбіччі проїзної частини, мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, посвідчення водія не мав, називає свої анкетні дані, у тому числі зазначену у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності адресу, разом з поліцейським пішов до свого будинку, щоб показати посвідчення водія, так як він стверджував, що отримував посвідчення водія відповідної категорії , однак як вбачається з відео, він його не знайшов.
Таким чином, суд погоджується з кваліфікацією вчиненого правопорушення - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. При цьому будь-яких протиріч між викладеними у постанові фактами та дійсними обставинами справи судом не встановлено, а можливі недоліки розгляду співробітником поліції справи про адміністративне правопорушення не можуть бути самостійною підставою для визнання прийнятих ним постанов протиправними, за умови підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що у розумінні поліцейського, відсутність посвідчення водія та відсутність права керування - це одне і те ж поняття. Чинний КУпАП не розділяє цієї думки, оскільки диспозиція ч.1 ст.126 КУпАП охоплює випадок, коли особа має право керування транспортним засобом, але не має при собi або не пред'явила для огляду посвідчення водія відповідноi категорії.
Водночас зазначає, що диспозицiєю ч. 2 ст. 126 КупАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, тобто взагалі не отримувала посвідчення водія. Логічно, що особа, яка має право керування певним транспортним засобом, тобто отримала у встановленому законом порядку водiйське посвідчення відповідної категорії, в жодному випадку не може нести вiдповiдальнiсть за ч. 2 ст. 126 КупАП, однак вiдповiдачем визнано позивача винним як в тому, що він не мав при собі отриманого водійського посвідчення, яке підтверджує наявність права керування - ч.1 ст.126 КУпАП, так і в тому, що позивач взагалі не має права керування, тобто ніколи не отримував посвідчення водія - ч.2 ст.126 КУпАП та застосовано до позивача штраф у розмірі 3400 грн.00 коп. - відповідно до санкції, передбаченої ч.2 ст.126 КУпАП.
Право на керування мотоциклом позивач підтверджує водiйським посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.10.2008, вiдкриті категорії "А" - мотоцикли, "В", "С","C1", яке додає допозову.
Наявність у позивача посвідчення водія виключає вiдповiдальнiсть за ч.2 ст.126 КупАП - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Отже, застосування до позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 126 КупАП, є незаконним. Вищезазначене підтверджує, що поліцейський при винесенні постанови навiть не вважав за потрібне перевірити за електронною базою даних наявність виданого на позивача ім'я водійського посвідчення, тобто не виконав обов'язку щодо збирання доказів, покладених на нього ч.2 ст.251 КУпАП. Водночас у постанові вказано на належність мотоцикла ОСОБА_2 , що спростовує факт відсутності в позивача технічного паспорту, адже, як зазначено вище, поліцейський при винесенні постанови не обтяжував себе пошуком інформації в електронних базах ГСЦ МВС.
Також зазначає, що оскаржувана постанова взагалі не містить зазначення жодного доказу, на підставі якого поліцейський зробив висновок про вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, в т.ч. й керування транспортним засобом без посвідчення водія, без мотошолому та без технічного паспорта. У п.7 постанови: «До постанови додаються» проставлено прочерк, що означає, що обставини, викладені в постанові, відповідачем надумані, а при розгляді справи про адміністративне правопорушення та внесеннi постанови вiн жодних доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративних правопорушень, які ОСОБА_1 інкримінував, у своєму розпорядженні не мав. Прочерк означає повну відсутність доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 465180 від 26 березня 2023 року, в с. Лісове, по вул. Баранівська ОСОБА_3 керував мотоциклом Мінськ 125, д.н.з. НОМЕР_2 , власник якого є ОСОБА_2 , без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким ТЗ, без застебнутого мотошолому та не маючи при собі технічного паспорта, чим порушив п.п.2.1аб, 2.3в, п.2.1ґ ПДР та скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Прийнято рішення по справі застосувати до ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400 грн. (а.с.21).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до пункту 2.1 а, б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон).
Відповідно до пункту 2.3 г Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: під час руху на мотоциклі або мопеді бути в застебнутому мотошоломі й не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.
Стаття ч. 2 ст. 126 КУпАП визначає настання адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КупАП - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог частини 1, 2 статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відповідно до п.п. 1 та 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395 - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із положеннями ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка доведена в законний спосіб.
В розумінні ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.
При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ст.73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.74 КАС України).
Як встановлено судом першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Житомирської області надало суду відеозапис з боді-камери поліцейського з місця події 13.09.2023 року, з якого вбачається, що 26.03.2023 о 22 год. 19 хв. ОСОБА_1 керував мотоциклом без застебнутого мотошолому, після зупинки перебував на узбіччі проїзної частини, мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, посвідчення водія не мав, називає свої анкетні дані, у тому числі зазначену у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності адресу, разом з поліцейським пішов до свого будинку, щоб показати посвідчення водія, так як він стверджував, що отримував посвідчення водія відповідної категорії, однак як вбачається з відео, він його не знайшов.
При цьому передчасно вважав, що факти порушення позивачем ПДР та вчинення правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121 та ч.1-2 ст. 126 КУпАП є належно встановленими та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, адміністративне стягнення накладене на позивача відповідно до Закону.
Водночас, відеодоказ з бодікамери не був підставою для посилання, як доказ в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а зазначено, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Також, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок посадової особи відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Також колегія суддів зазначає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення без відповідних посилань на технічний засіб не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Постанова про адміністративне правопорушення по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Подібного висновку дійшов КАС ВС у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17, в якій зазначив, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 536,80 грн та апеляційної скарги у сумі 805,20грн., останні належить стягнути на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, відповідно до якої скасувати постанову поліцейського сектору реагування патрульної поліції ВПД № 1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області лейтенанта поліції Чепіля Олександра Володимировича у справі про адміністративні правопорушення серії БАБ № 465180 від 26 березня 2023 року за вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 126, ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження по справі закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області (код ЄДРПОУ 40108625) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, які в сумі складають 1 342 грн.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.