Справа № 640/6445/21 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
29 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Оксененка О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997 до трудового (страхового) стажу та у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ст. ст. 30, 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997 до трудового (страхового) стажу, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. ст. 30, 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2019.
В обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточнюючих вимог зазначено, що при призначенні пенсії позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не враховано до страхового стажу останнього період роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997. З метою зарахування зазначеного періоду, позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про перерахунок пенсії, надавши відповідні документи. Проте, відповідачем відмовлено в перерахунку пенсії позивача, оскільки період роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997 неможливо зарахувати до загального страхового стажу, так як на печатці підприємства відсутній код юридичної особи. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві 20.08.1998.
Відповідно до довідки МСЕК серія АВ № 0998727 від 22.08.2019 позивачу при первинному огляді встановлена друга група інвалідності.
03.09.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо призначення пенсії по інвалідності.
Листом від 17.12.2019 № 304374/03 відповідач повідомив позивача про відмову у зарахуванні трудового (страхового) стажу роботи в Міжнародному фонді допомоги дітям «Надія» у період з 23.10.1990 по 25.08.1997 та ТОВ «АвтоДЕМ-стандарт» у період з 01.09.1997 по 15.10.1997. Як вбачається з листа, фактичною підставою для відмови стала відсутність в трудовій книжці позивача на печатках зазначених юридичних осіб ідентифікаційного коду.
У відповідь на повторне звернення, яким позивач долучив додаткові документи, відповідач листом від 22.09.2020 № 21561-22077/М-02/8-2600/20 відмовив позивачу у зарахуванні періоду роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997 у Міжнародному фонді допомоги дітям «Надія» у зв'язку з відсутністю даних про реєстрацію даної установи в єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб та ненадходженням коштів щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Позивача також повідомлено, що зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу можливе після надання уточнюючої довідки, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору в даній адміністративній справі є не зарахування періоду роботи позивачу з 23.10.1990 по 25.08.1997 до страхового стажу останнього під час призначення йому пенсії за інвалідністю.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 26 Закону №1058-IV визначає порядок та умови призначення пенсії за віком особі після досягнення нею віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 44 Закону №1058-VІ заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 45 вищенаведеного Закону визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача на підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 у період з 23.10.1990 по 25.08.1997 у Міжнародному фонді допомоги дітям «Надія» надсилались адвокатські запити до державних органів.
Листами Головного управління статистики у м. Києві від 09.12.2020 № 03.1-21/3578-20 та Державного архіву м. Києва від 11.12.2020 № 068/02-12/2402 представника позивача повідомлено про неможливість надати довідку, оскільки до архівних відділів районних в місті Києві державних адміністрації документів з особового складу Міжнародного фонду допомоги дітям «Надія» не надходило, відомостей в базі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) по місту Києву щодо запитуваного фонду не значиться.
Також, з матеріалів справи вбачається, що у трудовій книжці позивача містяться записи № 5 про призначення 23.10.1990 на посаду та № 6 про звільнення 25.08.1997 з посади інструктора ЛФК Міжнародного фонду допомоги дітям з відхиленнями в розвитку «Надія», а також № 7 про прийняття на посаду та № 8 про звільнення з посади продавця - консультанта товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоДЕМ-стандарт» із зазначенням реквізитів наказів. Записи № 5 - 8 засвідчені печатками установ, на яких відсутні коди ЄДРПОУ або ідентифікаційні коди підприємств.
Водночас відсутність на печатці установи коду ЄДРПОУ або ідентифікаційного коду не робить засвідчений ним запис неправдивим.
Аналогічна правова позиція викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17.
Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637) та в п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).
Частиною 2 п. 1 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом 1 п. 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Згідно з п. 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
З огляду на вищенаведені норми, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для не зарахування періоду роботи позивача з 23.10.1990 по 25.08.1997 стало те, що записи в трудовій книжці завірені печаткою на якій відсутній код ЄДРПОУ підприємства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Положення №118).
Відповідно до п. 2 Положення №118 суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства
Абзацом 1 п. 4 Положення №118 встановлено, що інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб'єкта.
Пунктом 6 Положення №118 визначено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.
Згідно з п. 7 Положення №118 ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що після затвердження Кабінетом Міністрів України Положення №118, кожній юридичні особі має бути присвоєний ідентифікаційний код, який є незмінним під час провадження такою особою своєї господарської діяльності. Крім цього, такий код повинен використовуватись в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта господарювання та зазначається на його печатках та штампах.
Тому, суд критично ставиться до позиції відповідача, адже на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Крім цього, невідповідність даних, зокрема, таких як: відсутність на печатці підприємства коду ЄДРПОУ не можуть бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства
Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не зараховано до стажу позивача період роботи з 23.10.1990 по 25.08.1997.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Текст постанови виготовлено 29 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді В.О. Аліменко
О.М. Оксененко