П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/4345/24
Головуючий І інстанції: Потоцька Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали суду - 14.03.2024р.) про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
09.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно непроведення йому виплати компенсації втрати частини доходу - індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р., у зв'язку з порушенням строків її виплати за період 01.12.2015р. по 13.12.2022р.;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу - індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р., у зв'язку з порушенням строків її виплати за період 01.12.2015р. по 13.12.2022р.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно непроведення йому компенсації втрати частини доходу - частини грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 03.11.2021р., у зв'язку з порушенням строків її виплати за період 30.01.2020р. по 24.12.2023р.;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу - частини його грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 03.11.2021р., у зв'язку з порушенням строків її виплати за період 30.01.2020р. по 24.12.2023р.
Ухвалою суду першої інстанції від 15.02.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
26.02.2024р. від позивача до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 05.03.2024р. продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.03.2024р. позивачем було подано до Одеського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що одразу ж після виплати індексації він не звертався із заявою, оскільки вирішив не звертатися двічі з аналогічними позовами, а дочекатися виконання рішення суду щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі (24.12.2023р.), та вже після цього звернувся спочатку із заявою до Військової частини НОМЕР_1 , а потім, отримавши відмову, без зволікань, з позовом у даній справі, об'єднавши вимоги в один позов.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 відносно непроведення компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р., у зв'язку із порушенням строків її виплати позивачу за період 01.12.2015р. по 13.12.2022р., а також зобов'язання вчинити відповідні дії - повернуто на підставі ч.2 ст.123 КАС України.
Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 18.03.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2024р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Зокрема, позивач звернув увагу на те, що тільки в разі відмови власника чи уповноваженого ним органу (особи) виплатити спірну у даній справі компенсацію особа набуває право на звернення до суду з адміністративним позовом щодо зобов'язання в судовому порядку виплатити таку компенсацію.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
18.04.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
08.04.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.
Так, спірні правовідносини у цій справі склалися, зокрема, з приводу бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення позивачу компенсації втрати частини доходу - індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р., у зв'язку з порушенням строків її виплати за період 01.12.2015р. по 13.12.2022р.
На стадії ж апеляційного провадження спірним є питання дотримання або ж недотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даними позовними вимогами.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Однак, щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу, в свою чергу, необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду і кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.
У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк чи вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд попередньої інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, які були викладені у постанові від 04.05.2022р. у справі №200/14472/19-а, виходив з того, що пасивна поведінка позивача, що проявилася у невчиненні ним жодних активних дій для своєчасного звернення до уповноваженого органу (починаючи з дати, коли він дізнався про порушення своїх прав - 13.12.2022р.) не може слугувати достатнім обґрунтування для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах відносно звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Відповідно до нової редакції ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього ж Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або ж письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст.116), минуло не більше одного року.
Заробітна плата, в розумінні ч.1 ст.94 КЗпП України, означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані із виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або ж які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку із індексацією за рахунок власних коштів (ст.1 та ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-ХII зі змінами).
За правилами ч.1 ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ч.ч.1,2 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ).
З наведеного вище висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, а також компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Викладене визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.ст.33 та 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
У п.2.2 Рішення від 15.10.2013р. №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов також висновку про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати і компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи із цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022р. у справі №380/8976/21, від 29.11.2023р. у справі №560/11895/23 та від 14.12.2023р. у справі №600/4606/23-а.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом, іншими законами спеціальних строків звернення до суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах стосовно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, серед іншого, й у питаннях відносно оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, як уже зазначалося вище, ч.2 ст.233 КЗпП України встановлено те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
У той же час, Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У п.2.1 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, чи, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним вище рішенням суд надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Таким чином, після 19.07.2022р.строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок був викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21 і від 25.04.2023р. у справі № 380/15245/22.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в ст.43 Конституції України права на працю.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі варто розуміти грошові доходи громадян, що вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Отже, в аспекті спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що фактично регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у даній справі стосується ненарахування і невиплати позивачу - ОСОБА_1 грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (за спірний, у даному випадку, час затримки виплати), на яку працівник має право за умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у ч.2 ст.233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, застосуванню належить тримісячний строк звернення до суду із адміністративним позовом про її нарахування та стягнення.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові 06.03.2024р. у справі №600/5050/23-а.
В обсязі встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції про наявність підстав для повернення позову ОСОБА_1 (в частині відповідних позовних вимог), як такого, що поданий зі значним пропуском встановленого строку.
Жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення із цим позовом позивач до суду не надав.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).
Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33).
Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, повертаючи даний позов (в частині позовних вимог), суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповне з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.
Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,315,316,321,322,325,328 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 30.04.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко