Справа № 127/12687/23
Провадження 2/127/1511/23
30 квітня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Остапенко І.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
адвоката відповідача - Куцигіна І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.10.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2037859075. 21.10.2022 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 21/10/22, у відповідності до якого АТ «ОТП Банк» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 в сумі 134 390, 37 гривень, з яких: 103 352, 06 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 31 038, 31 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання, заборгованість не погасив.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 в сумі 134 390, 37 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 17.05.2023 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
19.07.2024 відповідачем подано відзив.
Ухвалою суду від 06.11.2023 у АТ «ОТП Банк» було витребувано інформацію щодо здійснення ОСОБА_2 платежів на погашення заборгованості за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 з моменту його укладення по даний час.
Ухвалою суду від 11.12.2023 було задоволено заяву представника позивача про відвід судді Вохмінової О.С. від розгляду даної цивільної справи.
Ухвалою суду від 13.12.2023 цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Борисюк І.Е. і продовжено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
06.03.2024 на виконання вимог ухвали суду від 06.11.2023 від АТ «ОТП Банк» судом було отримано виписку по особовому рахунку відповідача.
Ухвалою суду від 08.04.2024 у АТ «ОТП Банк» було витребувано належним чином засвідчені докази (первинні документи) видачі на ім'я ОСОБА_2 кредитних коштів за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021, а також інформацію щодо здійснення розрахункових операцій відповідачем по рахунку № НОМЕР_1 за період з 02.02.2021 по 13.07.2023, а саме: на виконання умов якого договору(-ів) відбувалось внесення коштів ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості на даний рахунок.
На виконання вимог вищевказаного судового рішення 23.04.2024 судом отримано від АТ «ОТП Банк» витребувані докази та інформацію.
29.04.2024 на адресу суду від відповідача надійшла заява про визнання ним позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні адвокат відповідача повідомив, що після ознайомлення з витребуваними судом доказами, довівши їх зміст до відома відповідача, останній погодився із правомірністю вимог позивача, у зв'язку із чим і прийняв рішення про визнання позовних вимог; наслідки відповідних процесуальних дій були роз'яснені відповідачу його адвокатом і зрозумілі останньому.
Представник позивача зазначила, що відповідач повідомив позивача про визнання ним позовних вимог і зазначила, що не заперечує щодо прийняття такого визнання судом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 та ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Судом, з метою з'ясування чи не суперечить визнання відповідачем позовних вимог закону та чи не порушує таке визнання прав, свобод чи інтересів інших осіб, встановлено наступне.
25.10.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2037859075, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 105 025, 00 гривень, зобов'язавшись, при цьому, повернути кредит до 25.10.2026 та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
21.10.2022 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 21/10/22, у відповідності до якого АТ «ОТП Банк» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_2 за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021.
Згідно із п. 6.2.3 вищевказаного договору факторингу, право вимоги переходить від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «Діджи Фінанс» з моменту підписання сторонами цього договору.
Таким чином, після підписання 21.10.2022 договору факторингу № 21/10/22 його сторонами, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Діджи Фінанс» стало новим кредитором відповідача.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 заборгованість становить 134 390, 37 гривень, з яких: 103 352, 06 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 31 038, 31 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.
Судом, у відповідності до ч. 1 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України, встановлено, що визнання позовних вимог відповідачем є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому приймається судом.
Верховним Судом України в Постанові Пленуму № 2 від 12.06.2009 року в п. 24 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» звернуто увагу, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 в сумі 134 390, 37 гривень, з яких: 103 352, 06 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 31 038, 31 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 684, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.04.2023. (а.с. 1)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що визнання відповідачем позовних вимог відбулось під час розгляду справи по суті, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 20.02.2023 між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Воронюком С.О. було укладено договір про надання правової допомоги № 18/23, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 32-35, 38)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Воронюк С.О. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 7023/10 від 19.10.2018.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження виконання адвокатом Воронюком С.О. умов вищевказаного договору, суду надано детальний опис робіт від 03.04.2023 та акт від 03.04.2023. (а.с. 36-37)
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 18/23 від 20.02.2023, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що загальна вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, вказаної у п. 4.8 даного договору, а також гонорар, який визначений у п. 4.9. даного договору (п. 4.1. договору).
З детального опису робіт від 03.04.2023 та акту «Про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом» від 03.04.2023 вбачається застосування погодинної оплати роботи адвоката, погоджена загальна вартість якої становить 10 000, 00 гривень. (а.с. 36-37)
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.
На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідач у відзиві вказав на те, що розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу є завищеним, неспівмірним із реальним обсягом надано правової допомоги, складністю справи та виконаних робіт.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження. При йому адвокат Воронюк С.О., із яким позивачем було укладено 20.02.2023 договір про надання правової допомоги № 18/23, не приймав участь в ході розгляду справи з моменту відкриття провадження у справі, зокрема під час судових засідань.
Оцінка дій адвоката, що полягали, зокрема, у «правовому аналізі спірних правовідносин та наданні правових рекомендацій», на що адвокатом було витрачено 2 години, зважаючи на надання «консультацій усного характеру» протягом 1 години; «експертизи юридичних документів», на що адвокатом було витрачено 1 годину; «складанні позовної заяви», на що адвокатом було витрачено 5 годин; «формуванні додатків до позовної заяви» протягом 30 хвилин і «подання позовної заяви», на що адвокатом було витрачено також 30 хвилин, як то вказано в акті від 03.04.2024, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними. Надання адвокатом такої послуги як «експертиза юридичних документів» взагалі є необґрунтованою і викликає обґрунтовані сумніви взагалі в наданні такої послуги і її необхідності.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача про необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат позивача на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), критерію реальності таких витрат. Суд прийшов до висновку, що позивачем не дотримано вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Зважаючи на викладене вище, приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо розміру судових витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 4 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.
Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронні довірчі послуги», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, п. 1 ч. 2 ст. 49, ст.ст. 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Прийняти визнання ОСОБА_2 позовних вимог.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 2037859075 від 25.10.2021 в сумі 134 390, 37 гривень, з яких: 103 352, 06 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 31 038, 31 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір в сумі 2 684, 00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000, 00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»: ЄДРПОУ 42649746; місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 243А, а/с 897.
Рішення суду складено 30.04.2024.
Суддя: