П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/22114/23
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЗАХІД” на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року по справі за позовом Приватного підприємства “ЗАХІД” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, та карток відмови у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-
ПП “ЗАХІД” звернулося до суду з позовом до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500370/2023/000016/1 від 18.02.2023 року;
визнати протиправними та скасувати картки відмови у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500370/2023/000044 від 18.02.2023 року; № UA500370/2023/000041 від 17.02.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 18.07.2021 р. між Державним концерном “Туркменхімія”, Туркменістан (Продавець) та ПП "ЗАХІД" (Покупець) укладено контракт № 01/21. На підставі вказаного контракту та супроводжувальних документів Туркменхімія здійснила на адресу ПП "ЗАХІД" поставку товару - карбамід. Під час декларування товару позивачем відповідно до ст.ст.57, 58 МК України самостійно визначено митну вартість товарів за основним методом, а саме, за ціною контракту. З метою митного оформлення товару та на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем надано до митного органу повний пакет документів, передбачений ст.53 МК України. Проте, за результатами розгляду поданих документів, митний орган відмовив у митному оформленні (випуску) товару за заявленою декларантом митною вартістю, у зв'язку з чим оформив картки відмови у митному оформленні випуску № UA500370/2023/000044 від 18.02.2023 року з причин винесення рішення про коригування митної вартості товарів № UA500370/2023/000016/1 від 18.02.2023 року, яким за резервним методом скориговано митну вартість товару, та № UA500370/2023/000041 від 17.02.2023 року, з підстав порушення “правила прямого транспортування” до товарів походження з Туркменістану. Однак, позивач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів, та картки відмови прийнято з порушенням вимог МК України, так як воно не містить передбачених законодавством відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості, обґрунтованих підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості. При цьому, позивач не погоджується з обставинами, на які вказує в оскаржуваному рішенні відповідач, оскільки такі жодним чином не спростовують митної вартості, яка визначена позивачем у поданій митній декларації, і не є підставою для здійснення коригування її вартості. З огляду на викладене, висновок митного органу щодо не підтвердження ПП "ЗАХІД" числового значення складових митної вартості товару, заявленого за основним методом його визначення, є безпідставним, оскільки позивачем надано всі обов'язкові документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов Приватного підприємства “ЗАХІД” до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення та карток відмови, - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, про коригування митної вартості товарів №UA500370/2023/000016/1 від 18.02.2023 року.
Визнано протиправними та скасувоно картки відмови Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500370/2023/000044 від 18.02.2023 року; № UA500370/2023/000041 від 17.02.2023 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби на користь Приватного підприємства “ЗАХІД” сплачений судовий збір у розмірі 21 758 (двадцять одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 20 коп., а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч ) грн. 00 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, ПП “ЗАХІД” подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції постанови суду апеляційної інстанції (в межах доводів апеляційної скарги).
3. Абзац 4 викласти в такій редакції:
« 4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби (вул. Івана та Юрія Лип, 21 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) на користь Приватного підприємства «ЗАХІД» (пров. Першотравневий, 25/2, м. Миколаїв, 54031, код ЄДРПОУ 32333300) сплачений судовий збір у розмірі 21 758 (двадцять одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 20 коп., а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч ) грн. 00 коп..»
4. В іншій частині рішення залишити без змін
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у цій справі позивач оскаржував, зокрема, майнове рішення на суму 1 092 680,28 грн. Отже заявлений розмір витрат - 20 000,00 грн. складав всього 1,8% ціни позову, що є наднизьким розміром гонорару. Вказує, що клопотання відповідача було немотивованим, оскільки ґрунтувалось на єдиному твердженні про неспівмірність заявленого розміру витрат розміру МЗП та ПМ, що не є критерієм, визначеним КАС, а суд першої інстанції не звернув увагу, що КАС покладає обов'язок доказування неспівмірності витрат не на суд, а на особу, яка заявляє клопотання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази, що підтверджують здійснення відповідних витрат, прийшов до висновку, що співмірним розміром судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, буде сума у розмірі 5 000 грн.
Надаючи оцінку доказам підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин другої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Як вбачається з матеріалів справи професійна правнича допомога ПП «Захід» надавалася адвокатом Колесніковим В. В. відповідно до договору про надання правової допомоги від 02.09.2022 року.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: копія договору про надання правової допомоги від 02.09.2022 року № б/н; Додаткова угода № КМВ-06/23; рахунок на оплату послуг на суму 20 000,00 грн.; опис наданих послуг від 27.12.2023 року.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21
Так, в суді першої інстанції відповідач проти заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу заперечував у відзиві на позов, в якому зазначив, що розмір витрат є завищеним, оскільки гонорар представника позивача складає 7,5 прожиткових мінімумів на працездатних осіб з 01.01.2023 року або 3 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, що є співмірності, розумності та обґрунтованості таких витрат.
Так, дослідивши надані докази на понесення витрат на правову допомогу, клопотання відповідача про зменшення таких витрат та обґрунтування висновків суду першої інстанції щодо стягнення 5000,00 грн витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить до наступного.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів, підготовлених процесуальних документів, тощо.
Спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскарженого рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень. Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавство є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рішенні відповідача про коригування митної вартості, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.
На переконання колегії суддів, наявні у матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (20000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію розумності, пропорційності та співмірності таких витрат.
З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, колегія суддів вважає, що присуджений судом першої інстанції до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5000грн. відповідає складності справи та обсягу наданих послуг, а вартість правничої допомоги є співмірною до категорії складності справи та об'єктивно визначена окружним адміністративним судом.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Також, у цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Посилання апелянта на те, що клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу є не немотивованим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 134,139 КАС України. Подібні висновки містяться в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЗАХІД” залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року в частині витрат на правову допомогу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено та підписано 30 квітня 2024 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова