П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24687/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, прийняте у складі суду судді Марина П.П. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Одеській слідчий ізолятор» щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 року;
- зобов'язати Державну установу «Одеський слідчий ізолятор» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму додаткової винагороду за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 за № 168 (у редакції постанови від 24.03.2022) у сумі 45781,39 грн.
- стягнути з Державної установи «Одеській слідчий ізолятор» щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.12.2023 по 11.09.2023 у сумі 246 983,54 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000,00 грн. щомісячно. Зобов'язано Державну установу «Одеський слідчий ізолятор» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 року до 31.05.2022 року у розмірі 30000 грн щомісячно, з урахуванням виплачених сум. Зобов'язано Державну установу «Одеський слідчий ізолятор» нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки з 09.12.2022 по день фактичної виплати усіх виплат (не виплаченої частини додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 року до 31.05.2022 року) з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 264,01 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлено з істотними порушеннями норм права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників ДКВС України, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні. Апелянт вказує, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те. що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Кабінетом Міністрів України «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Апелянт зазначає, що листом Міністерством юстиції України за №38144/16.3.2/32-22 від 20.05.2022 року був визначений порядок і умови виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року, при цьому правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України до виконаної норми праці закріплено у пункті 8 наказу Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 року. На думку апелянта, позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, при цьому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України. Крім того, апелянт вказує, що на момент винесення судового рішення щодо нарахування та виплати на користь позивача суму середнього заробітку за весь період затримки з 09.12.2022 по день фактичної виплати усіх виплат, у суду першої інстанції були відсутні підстави для винесення даного рішення, так як факт затримки всіх виплат на день звільнення позивача не мав свого юридичного підтвердження.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач проходив службу в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» з 18.01.2021 на наказом ДУ «Одеський слідчий ізолятор» від 09.12.2022 року №313/ОС-22 позивача було звільнено.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення, позивачу за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 спірна винагорода виплачувалась пропорційно відпрацьованому часу у загальному розмірі 16561,89 грн.
17.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування і виплати додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 та надання довідки про суми нарахованої та виплаченої додаткової винагороди та копії наказів про її нарахування, та листом від 04.07.2023 року №5/11-50-23/А-67 відповідач надав запитувані позивачем документи.
Вважаючи бездіяльність державної установи «Одеський слідчий ізолятор» щодо проведення нарахування та виплати додаткової винагороди у повному розмірі згідно із Постановою № 168 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000,00 грн. у період з 24.02.2022 по 31.05.2022, при цьому враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, є обґрунтованими доводи представника позивача щодо наявності права у позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку з 09.12.2022 року (наступний день після звільнення позивача)по день фактичного розрахунку.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України №2713-IV від 23.06.2005 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV).
Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з ч. 2 статті 23 Закону №2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV).
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Згідно з пунктом 3 Порядку №925/5, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на дату прийняття даного рішення не припинений та не скасований.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
У пункті 1 цієї постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 до пункту 1 Постанови №168 були внесені зміни, згідно з якими абзац 1 пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка»» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком, до якого включено, серед інших, і Одеську область.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Отже, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по 09.12.2022 проходив службу у державній установі «Одеський слідчий ізолятор», яка розташована в Одеській області.
Суд зазначає, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка»», Одеська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Таким чином, у період з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Одеська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Щодо розміру додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яку відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплати позивачу в оскаржуваний період, суд зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода, виплата якої передбачена Постановою №168, а саме у період з 24.02.2022 року по 24.04.2022 року у сумі 11586,15 грн., за період з 25.04.2022 по 30.04.2022 року у сумі 1750,14 грн, та за період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року у сумі 3225,60 грн.
При цьому, апелянт наполягає на тому, що таку доплату нараховано позивачу на виконання вимог Постанови №168, із врахуванням роз'яснень, викладених в листах Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22.
Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, роз'яснення, надані у листі Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова №168 у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення. При цьому, приписами Постанови №168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Лише 01.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України №754 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, зокрема, в абзаці 1 після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, відповідно до пункту 2 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
При цьому, варто також зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793, Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: "Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів". Вказані зміни набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта як на лист Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22, так і на положення наказу Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 року, оскільки саме норми Постанови №168 є спеціальними та підлягали застосуванню у спірний період.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку висновку, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000,00 грн. у період з 24.02.2022 по 31.05.2022, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині.
Відносно доводів апелянта в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні».
З матеріалів справи вбачається, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позивачем отримане 04.07.2023 року (а.с. 19), а позовна заява надійшла до суду 14.09.2023 року, тобто у межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Разом із тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність підстав для зобов'язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь період затримки з 09.12.2022 по день фактичної виплати усіх виплат, так як факт затримки всіх виплат на день звільнення позивача не мав свого юридичного підтвердження.
З цього приводу апеляційний суд зауважує, що частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Так, у справі № 640/9375/20 Верховний Суд зауважив, що підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116 117 КЗпП України у вимірі спірних правовідносин суд апеляційної інстанції інтерпретував інакше, аніж Верховний Суд у згаданих постановах (за схожих обставин). Зокрема, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині апеляційний суд виходив з того, що вони передчасні, адже право позивача на виплату вихідної допомоги цей суд пов'язував із судовим рішенням у (цій) справі. Натомість Верховний Суд виходив із того, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури) й позаяк цього зроблено не було (у зв'язку з чим й виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
Зважаючи на (численну і послідовну) правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із сумами, належними працівнику, але не виплаченими при звільненні, колегія суддів вважає доводи апелянта про передчасність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні необґрунтованими.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко