П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27557/23
Головуючий першої інстанції Радчук А.А.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 01.12.2023р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
10.10.2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.09.2023р. №320682 (о.с.) про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яким на підставі п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» скасований дозвіл на імміграцію в Україну, виданий йому 20.08.2009 року та скасовані посвідки на постійне проживання ОД №9357 від 25.08.2009р., №900048755 від 14.01.2021р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що міграційним органом без наявності правових підстав скасовано отриманні ним в передбаченому законодавством порядку дозвіл на його імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, що негативно впливає на його правове становище. Стверджує, що він офіційно працевлаштований в Україні, має дружину та двох дітей, які проживають на території України на законних підставах. Оскаржуване рішення винесене з порушенням вимог п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983), оскільки порушено обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію, що свідчить про формальний підхід під час розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію та анулювання посвідок на постійне проживання в Україні, порушення строку розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну. На думку позивача, рішення прийняте без будь яких результатів аналізу інформації, зверхньо, без всебічного розгляду. При цьому позивач підтверджує, що ним жодних протиправних та незаконних дій на території України з метою загрози національної безпеки не вчинялось, він є законослухняною людиною, за період перебування в Україні не притягувався до будь-яких видів відповідальності, за рахунок законної підприємницької діяльності системно та добропорядно сплачував податки, не має жодних заборгованостей перед бюджетом України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2023р. позов задоволений, оскільки міграційним органом помилково ототожнене поведінку позивача, що викладена у поданні Управління СБУ в Одеській області, як таку, що створює небезпеку державі, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчиненні дій, які становлять загрозу національної безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи норм матеріального права, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняте нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну стало вмотивоване подання Управління Служби безпеки України в Одеській області про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну в зв'язку з отриманою інформацією щодо діяльності позивача, яка несе загрози та ризики функціонування об'єкту критичної інфраструктури транспортного комплексу, а саме державного підприємства «Морський Торговельний Порт Усть-Дунайськ» (надалі ДП «МТП Усть-Дунайськ»), а також реалізації міжнародних проектів з експортування українського зерна, оскільки здійснюючи свою трудову діяльність позивач неодноразово порушував громадський порядок на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП Усть-Дунайськ» та ставав учасником конфліктних ситуацій, що є загрозою функціонування об'єкту критичної інфраструктури.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Республіки Молдова.
20.08.2009 року щодо громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», в зв'язку з тим, що його батьки є громадянами України.
25.08.2009 року позивача було документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_1 .
14.01.2021 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 .
До ГУ ДМС в Одеській області від Управління Служби безпеки України в Одеській області надійшло подання від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , діяльність якого несе загрози та ризики функціонування об'єкту критичної інфраструктури транспортного комплексу, а саме ДП «МТП Усть-Дунайськ»), а також реалізації міжнародних проектів з експортування українського зерна.
Так, після отримання в 2009 році права на постійне проживання в Україні громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 працював в українській транспортній компанії ТОВ «Зерновий Термінал Кілія» (далі ТОВ «ЗТК») та неодноразово порушував громадський порядок на території порто-пункту «Кілія».
07.06.2023 о 18 год. 30 хв. працівники ТОВ «ЗТК» на чолі з ОСОБА_1 , нехтуючи вимогами співробітників ДП «МТП Усть-Дунайськ» силоміць із застосуванням погроз, здійснили силове проникнення на територію порто-пункту «Кілія», здійснили незаконний заїзд 2-х вантажівок з бетонним розчином. При цьому, представнику охоронної організації, що виконує функції контролю пропуску на території підприємства було нанесено тілесні ушкодження та 05.07.2023 року рішенням Кілійського районного суду Одеської області по справі №502/1144/23 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за фактом протиправної діяльності.
08.06.2023 року Філія ДП «МТП Усть-Дунайськ» анулювала перепустку ОСОБА_1 на територію порто-пункту, але він продовжив заходити на територію об'єкту критичної інфраструктури, на митну територію порту, та будь-які законні вимоги працівників підрозділу охорони ігнорував, використовував нецензурні лайки та погрози до працівників підрозділу охорони порту, перетинав КПП без відповідної перепустки або іншого документа, що дає право перебувати на території морського порту, про що підрозділом охорони складалися відповідні акти.
23.06.2023 року позивачем нанесено тілесні ушкодження начальнику охорони ДП «МТП Усть-Дунайськ».
На даний час, позивач перебуваючи працівником ТОВ «ЗТК» продовжує несанкціоновано відвідувати територію порту, блокувати пункти пропуску, а також створювати ризики функціонування загальнодержавної ініціативи експорту української агропродукції, чим створює передумови до виникнення продовольчої кризи у світі.
Враховуючи зазначене, відповідно до п.3 ст.12 Закону України «Про імміграцію», Управління Служби безпеки України в Одеській області поданням просило скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України.
12.09.2023 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання в Україні.
12.09.2023 року №320682(о.с) ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р. Молдова ОСОБА_1 , яким на підставі пунктів 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.08.2009 року, скасовані посвідки на постійне проживання ОД №9357 видану 25.08.2009, та №900048755 видану 14.01.2021, з зобов'язанням особи виїхати з України протягом місяці з дня отримання копії рішення.
Не погоджуючись з рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну №320682 (о.с) від 12.09.2023 року, посвідок на постійне проживання, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 3 Закону України «Про імміграцію» №2491-III установлено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано з підстав, передбачених статтею 12 Закону № 2491-III, а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з пунктами 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію №1983 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Предметом судового контролю у цій справі є рішення Головного управління ДМС України в Одеській області від 12 вересня 2023 року №320682 про скасування громадянину Молдови ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.3 ч.1 ст.12 Закону №2491-III.
Як зазначалося вище, 12 вересня 2023 року відповідачем прийнято рішення №320682 (о.с.) про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Молдови ОСОБА_1 , виданого 20 серпня 2009року, та посвідок на постійне проживання від 25 серпня 2009 року ОД №9357, від 14 січня 2021р. №900048755 на підставі подання Управління СБУ в Одеській області від 05.08.2023р. №65/5/1/7-3781. У цьому поданні вказано, що ОСОБА_1 є особою, яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров'ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанцій виходив з того, що органи ДМС України зобов'язані додатково перевіряти достовірність інформації, наданої служби СБУ щодо наявності визначених Законом №2491-III підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. На думку суду, інформація, викладена у поданні складала недостатні підстави для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
У цьому контексті слід зазначити, що у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за п.3 ч.1 ст.12 Закону №2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.
За змістом ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України», на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Зокрема, якщо йдеться про критерії обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).
Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.
Отже, вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв'язків, сім'ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.
Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі №260/5694/22.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недотримання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення принципу пропорційності, який, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього, що в свою чергу також є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування.
Так, матеріалами подання встановлено, що вони стосуються відносин суб'єктів господарювання, зокрема, ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія», ТОВ «Давос Агро». Так, наявні у матеріалах особової справи позивача повідомлення про вчинення кримінального правопорушення подані ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» щодо скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.ч.1,3, 4 ст. 190, ч. 1 ст. 197-1, ч.ч. 1,3 ст. 206 КК України, ТОВ «Зерновий термінал Кілія» в особі керівника, власника, та інших посадових осіб ТОВ «ЗТК» та ТОВ «Давос Агро».
Додані до подання Управління СБУ в Одеській області від 03.08.2023 року матеріали листування ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» разом з фотокартками також не містять відомостей щодо скоєння правопорушень саме позивачем.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до п.22 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.
Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Загроза позивачем громадському порядку не підтверджується належними та допустимими доказами.
Відсутні будь-які рішення про засудження позивача за вчинення відповідних правопорушень. Відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача загрожують громадському порядку, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.
Пояснення громадян України на підтвердження подій, викладених у поданні від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781, не можуть вважатися беззаперечним доказом порушення позивачем громадського правопорядку, оскільки опитані особи є працівниками ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», або співробітниками охоронної фірми які не є безпосередніми учасниками взаємовідносин між підприємствами, та майже вони всі, про обставини подій за участю ОСОБА_1 викладають зі слів інших осіб.
Як встановлено судом, позивач працевлаштований в ТОВ «Давос-Агро», що підтверджується наказом товариства №1-К від 31.05.2023 року.
При цьому, належні та допустимі докази завдання тілесних ушкоджень посадовим особам порту матеріали справи не містять.
Разом з тим, наданими матеріалами подання підтверджується не порушення громадського порядку та загроза національної безпеці України, а навпаки здійснення відновлювальних будівних робіт споруд порту для забезпечення належного функціонування об'єкту критичної інфраструктури спрямоване на реалізацію міжнародних проектів з експортування українського зерна.
Отже, зміст подання Управління СБУ України від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781 та додані до нього документи не містять підтверджень створення позивачем небезпеки державі, тобто, прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Разом з тим, позивач проживає на території України більше 14-ти років, має сім'ю, роботу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з дотриманням норм матеріального права, тому в порядку ст.316 КАС України залишає його без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв