П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/17997/23
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,
повний текст судового рішення
складено 30.01.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
17 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області від 17.05.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , видане 08.10.2004 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що 08.10.2004 року ВГІРФО ОМУ УМВС в Одеській області прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію». Позивач отримав посвідку на постійне проживання від 11.10.2004 року серії ОД №1863/04, потім 12.12.2008 року посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 та 13.07.2017 посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 . 17.05.2023 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області на підставі п.1.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні за №273704 з аргументацією, що відповідно до свідоцтва про народження заявника батьки вказані: батько « ОСОБА_2 » та мати « ОСОБА_3 », у свідоцтві про народження сестри: батько « ОСОБА_4 », мати « ОСОБА_3 ». Тобто сестра заявника є неповнорідною та згідно п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається особам, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онуком громадян України. Зі змісту ст. 6 Закону України «Про імміграцію» вбачається, що апарат ДМС її територіальні органи та підрозділи не уповноваженні переглядати/скасовувати рішення про надання дозволу на імміграцію, відмову у наданні дозволу на імміграцію та скасування дозволу на імміграцію з метою відміни раніше прийнятих рішень. Документи подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію були перевірені ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області, який приймав документи позивача, перевірив їх справжність та відповідність вимогам законодавства, та прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію. Компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, провів перевірку поданих документів та з'ясував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив. Позивач є батьком громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При прийнятті рішення відповідач не врахував наявність у позивача малолітньої дитини яка є громадянином України. Позивач з 16.05.2016 року є фізичною особою підприємцем та утримує сім'ю. Позивач вважає дії посадових осіб відповідача протиправними, а рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні прийняте із порушенням встановленого порядку, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення, через що воно підлягає скасуванню.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову зазначаючи, що 28.03.2023 року до Головного управління ДМС в Одеській області надійшов лист Генерального консульства України у Франфурті-на-Майні №61224/17-528-34306-22 від 27.03.2023 щодо підтвердження факту видачі посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 від 13.07.2017 у зв'язку з оформленням йому посвідчення особи на повернення в Україну. За результатами розгляду запиту встановлено, що 20.09.2004 року до ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області звернулася особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про залишення на постійне проживання в Україні, оскільки його рідна сестра ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України. Після проведення визначених міграційним законодавством перевірок 08.10.2004 року ВГІРФО ОМУ УМВС в Одеській області прийнято рішення про надання особі без громадянства ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в України на підставі п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». 11.10.2004 року особу без громадянства ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . 12.12.2008 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 . 13.07.2017 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . Право на отримання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції мають особи, що є повнорідними братом чи сестрою громадян України. Позивач та ОСОБА_7 є рідними але неповнорідними братом та сестрою, оскільки мають спільну матір та різних батьків. Крім того в матеріалах справи наявне повторне свідоцтво про народження батька заявника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 серії НОМЕР_4 , видане 05.03.2002 Арцизським відділом РАЦС Одеської області. Відповідно вказаного свідоцтва про народження, батько заявника ОСОБА_2 народився в селі Делень Арцизського району Одеської області. На запит ГУ ДМС в Одеській області від 10.05.2023 року відділом ДРАЦС в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надано відповідь, що актовий запис про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уродженця с. Делень Арцизського району Одеської області, не виявлено. Також зазначено, що за 2002 рік бланк свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 не було використано. 17.05.2023 року за результатами всебічного вивчення наявних матеріалів особової справи, на підставі п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» ГУ ДМС в Одеській області прийнято законне рішення № 273704 про скасування особі без громадянства, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію в Україну та на підставі вимог п.п.1 п.64 та п.п.4 п. 72 Постанови № 321 скасовані посвідки на постійне проживання в Україні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволений. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №273704 (о.с.) від 17.05.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 видане 08.10.2004 року. Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , звернувся до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області із заявою від 20.09.2004 року про надання дозволу на постійне проживання в Україні.
Відносно особи без громадянства ОСОБА_1 проведена перевірка та 08.10.2004 року інспектором ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області, капітаном міліції Щербанюк С.А. складено висновок про надання особі без громадянства ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в України на підставі п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». Зі змісту висновку вбачається, що дозвіл на імміграцію в Україні був наданий позивачу, оскільки він прибув до своєї рідної сестри, громадянки України ОСОБА_9 , 1970 р.н.; з 1996 року по 2004 року навчався в СШ м. Одеси; батько заявника є уродженцем Одеської області.
08.10.2004 року зазначений висновок затверджений начальником ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області.
11.10.2004 особу без громадянства ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 /04
12.12.2008 року ОСОБА_1 у зв'язку з втратою посвідкою на постійне проживання від 11.10.2004 року був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
13.07.2017 року ОСОБА_1 в зв'язку з досягненням 25-ти років був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 , проживає на території України з 1996 року та 08 жовтня 2004 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
28 березня 2023 року в Головному управлінні ДМС в Одеській області за вхідним №3315/1/5101 надійшла заява генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні, в якій з посиланням на п.38 Порядку оформлення та видачі посвідчення особи на повернення в Україну, просили перевірити факт оформлення на ім'я ОСОБА_1 документів, що посвідчують статус особи без громадянства, яка має право на постійне проживання в Україні.
22.04.2023 року ОСОБА_1 подав заяву про отримання посвідчення особи на повернення в Україну, де зазначено, що 05 березня 2022 року він зі своєю сім'єю тікаючи від російської агресії в Україні виїхав на територію Німеччини. Перетинав кордон з посвідкою на постійне проживання, через кордон - пункт Старокозаче. Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон не отримував. В Україні проживає 26 років, має домівку, роботу - є приватним підприємцем. Його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України.
В ГУ ДМС України в Одеській області розглянуті матеріали справи про надання дозволу на імміграцію в Україну особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та складено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну особі без громадянства ОСОБА_1 . Висновок затверджений начальником ГУ ДМС України в Одеській області 17.05.2023 року
В висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну зазначено, що « 20.09.2004 року до ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області звернувся особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про залишення на постійне проживання в Україні оскільки його рідна сестра ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 видане 04.02.1986 р. відділом ЗАЦС Термезького міськвиконкому Сурхандар'їнської області УзРСР; свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 видане 30.12.1970 відділом ЗАЦС міста Термез, Сурхандар'їнської області УзРСР; паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 виданий 07.05.2004 Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області). Після проведення всіх визначених міграційним законодавством перевірок та не встановлення підстав для відмови в надані дозволу на імміграцію у відповідності до статті 10 Закону України «Про імміграцію», 08.10.2004 ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області прийнято рішення (у вигляді висновку) про надання особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію». Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 виданого 04.02.1986 відділом ЗАГС Терлизьського міськвиконкому в графі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » зазначено « ОСОБА_2 », а в графі «Мати» - « ОСОБА_3 », проте в свідоцтві про народження сестри - ОСОБА_10 серії НОМЕР_7 , виданого 30.12.1970 в графі «Батько» зазначено « ОСОБА_4 », а в графі «Мати» - « ОСОБА_3 ». Тобто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідними, але неповнорідними братом та сестрою, оскільки мають спільну матір та різних батьків.
Крім того в матеріалах справи наявне повторне свідоцтво про народження батька заявника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 серії НОМЕР_4 видане 05.03.2002 Арцизським відділом РАГС Одеської області. Відповідно вказаного свідоцтва про народження, батько заявника ОСОБА_2 народився в селі Делень Арцизського району Одеської області.
Згідно відповіді ДРАЦС в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актовий запис про народження стосовно ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Делень Арцизького району Одеської області не виявлено.
Окрім того, за даними Книги обліку бланків свідоцтв Арцизького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за 2002 рік бланк свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 не було використано.
Враховуючи викладене особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію (20.09.2004) не мав на це правових підстав визначених статтею 4 Закону України «Про імміграцію», а документи були прийняті з грубим порушенням вимог статті 9 Закону України «Про імміграцію» та пунктом 11 Порядку провадження.
17 травня 2023 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 273704 (о.с.) про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Дане рішення видане особі без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що йому на підставі п.1.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 08.10.2004 року. Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_5 /04, 11.10.2004 р. ОД№7431 12.12.2008 р. та ІН 147174 13.07.2017 скасовані на підставі вимог п.п.1 п. 64 п.п.4 п.72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
Встановлено, що підставою для скасування дозволу на імміграцію зазначено, що « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію (20.09.2004) не мав на це правових підстав визначених статтею 4 Закону України «Про імміграцію».
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року №3929-XII, стаття 3 якого визначає, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання якщо він, зокрема:
- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України.
Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України «Про імміграцію».
У статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III зазначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Статтею 4 Закону України «Про імміграцію» визначено право на отримання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції, зокрема: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
Відповідно до ст. 4 Закону України №2491-III спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;
3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання;
5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Матеріали справи підтверджують, що позивач у визначеному законом порядку звернувся 20.09.2004 року із заявою про залишення в Україні на постійне проживання, а також заявою про документування видом на мешкання з посиланням на факт проживання в Україні його рідної сестри ОСОБА_11 , яка є громадянкою України (а.с.4, 45-47).
На думку суду, вищевказана заява по своїй суті є проявом реалізації позивачем свого права на імміграцію в Україну, а тому вона мала належним чином розглянута відповідачем.
При цьому, ОСОБА_1 виконано всі необхідні умови, оскільки разом із заявою подано відповідний пакет документів, який піддягав оцінці ВГПІС ОМУ УМВС України в Одеський області.
Також слід звернути увагу, що розгляд даної заяви мав відбутися згідно прямих приписів Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року № 3929-XII та «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III.
Матеріали особової справи позивача підтверджують, що висновком від 08.10.2004 року визнано доцільним задовольнити клопотання позивача про документування видом на проживання, за наслідком чого йому 11.10.2004 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 /04. В подальшому ОСОБА_1 двічі був документований посвідкою на постійне проживання 12.12.2008 року серії НОМЕР_1 та 13.07.2017 року серії НОМЕР_2 .
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 Закону України №2491-III особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
За таких умов, видача посвідки відповідачем мала бути здійснена лише після видачі позивачу дозволу на імміграцію, оформлення якого є виключною компетенцією міграційного органу.
Слід зазначити, що документи позивача, подані ним у 2004 році для отримання дозволу на імміграцію в Україну прийняті уповноваженими посадовими особами органу, що реалізує державну політику у сфері імміграції, без зауважень, як достатні. За наслідками перевірки підстав та законності перебування позивача в Україні, справжності поданих документів та відповідності їх оформлення вимогам законодавства, жодних зауважень щодо поданих документів, не встановлено. Відповідач, маючи в розпорядженні надані позивачем документи, дійшов висновку, що позивач може бути документований посвідкою на тимчасове проживання на підставі висновку про залишення в Україні на постійне мешкання.
Належних та допустимих доказів того, що позивачем для отримання дозволу на імміграцію були повідомлені свідомо неправдиві відомості, подані підроблені документи чи документи, що втратили чинність, відповідачем, всупереч частини другої статті 77 КАС України, до суду не надано.
Крім того, відділом ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 /04 від 11.10.2004 року та 12.12.2008 року серії ОД №7431 безстроково на підставі заяв. Підставою видачі зазначено Закон України «Про імміграцію» (а.с.64-65, 77).
Колегія суддів звертає увагу, що за результатами перевірки законності оформлення вказаної посвідки будь-яких порушень законодавства відповідачем також не виявлено.
При цьому, зазначено, що видачу вказаної посвідки здійснено на підставі Закону України «Про імміграцію», тобто з врахуванням всіх вимог, які ним визначено.
Колегія суддів вважає вірними є висновки суду першої інстанції, що скасування дозволу на імміграцію в Україну за відсутності будь-яких винних дій позивача, через виявлення помилки, допущеної уповноваженими посадовими особами органу, що реалізує державну політику у сфері імміграції, є порушенням принципу належного урядування, а покладання на позивача тягаря відповідальності свідчить про нерозсудливість відповідача при виконанні ним державних функцій у спірних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (Рішення від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04).
Додатково колегія суддів зазначає, що позивач більше 25 років проживає в Україні, має сина громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
На переконання колегії суддів відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, мав би виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов'язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати права позивача та вважає, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача.
Відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Суд доходить висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко