15.04.2024 Справа №607/15132/23 Провадження №2/607/431/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Кунець Н.Р.
за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.
представника позивача адвоката Нужди С.Ф.
представника відповідача адвоката Вербіцької М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Нужда Світлана Федорівна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Тернопільська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, -
14.08.2023 позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Нужда С.Ф. звернулась в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Тернопільська районна державна адміністрація.
В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зміну предмету позову прийнятої ухвалою суду від 01.12.2023 позивач зазначає, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, на якій розташований даний будинок. На суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 6125286900:01:001:3227 відповідачем ОСОБА_2 здійснюється будівництво іншого садового будинку. Відповідно до ескізних намірів забудови земельної ділянки на садовий будинок, який будується відповідачем, садовий будинок є одноповерховим з мансардним поверхом. Ескізні наміри забудови садового будинку передбачають розміщення наступних приміщень: на першому поверсі - кімната-вітальня, кухня, кімнати, санвузол, котельня; на мансардному поверсі - кімнати, санвузол, гардеробна, горище. Як вказується у ескізному намірі забудови земельної ділянки садовий будинок, відповідно до позначок фасад в осях «1А» повинен становити 4 метра до межі із суміжним садовим будинком, який належить їй.
Разом з тим, відповідачем, для вирівняння своєї земельної ділянки, з метою уникнення стікання та затримки води на ній, впритул до межі із її садовим будинком побудовано підпірну стіну, яка практично повністю перекриває вікно у її будинку та заважає доступу зовнішнього світла в приміщенні її будинку значною мірою. Проте на кресленнях генерального плану відповідача підпірної стіни не було, що є порушенням ДСТУ-Н Б В.2.1-31:2014 Настанови з проектування підпірних стін. Інших документів, які б підтверджували право на її зведення відповідачем не надано.
Таким чином, оскільки відповідачем побудовано підпірну стіну впритул до межі її земельної ділянки, із порушенням норм законодавства, що порушує правила добросусідства, позивач просить суд усунути перешкоди та відновити становище, яке існувало до порушення ОСОБА_2 її права у користуванні майном - садовим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно збудовану підпірну стіну по АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.08.2023 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
14.10.2022 відповідачів ОСОБА_2 подав суду відзив на позов, в якому зазнає, що він жодним чином не порушує приписи чинного законодавства, а позивач не довела, порушення з його боку будь - яких правил добросусідства. Так, відповідач зазначив, що у зв'язку з тим, що його земельна ділянка знаходилася значно нижче відносно рівня з боку вулиці, для уникнення стікання та затримки води на його ділянку, він здійснив насип землі, завдяки чому вирівняв свою земельну ділянку та підняв її вище відносно дороги на вулиці, у тому числі вище сусідньої земельної ділянки, яка належить позивачу, на висоту близько півтори блока. Таким чином, він підняв будинок, який зараз будує, для того, щоб земля не зсувалася вниз до сусідів і туди не стікала вода, він звів підпорну стіну з блоків на межі із ділянкою позивачки.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2024, прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нужди С.Ф. про зміну предмету позову. Постановлено, з урахуванням заяви про зміну предмету позову вважати позовними вимогами, заявленими у даній цивільній справі, такі вимоги: 1. Усунути перешкоди та відновити становище, яке існувало до порушення ОСОБА_2 права ОСОБА_1 у користуванні майном - садовим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно збудовану підпірну стіну по АДРЕСА_1 . У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Вербіцької М.В. про закриття провадження у справі, відмовлено.
31.01.2024 судом зареєстровано додаткові письмові пояснення подані представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Вербіцькою М.В., в яких остання вказує, що підпірна стіна зведена на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності відповідача ОСОБА_2 . Водночас, позивач не позбавлена жодної правомочності, пов'язаної із правом власності: щодо володіння, користування чи розпорядження своїм майном, внаслідок дій відповідача. Представник зауважує, що у позовній заяві позивач зазначає, що внаслідок дій відповідача повністю перекрите її вікно та нема доступу зовнішнього світла в приміщення будинку значною мірою. Проте з фотографій, які надані відповідачем і наявні в матеріалах справи, вбачається, що відстань від підпірної стіни, розташованої на земельній ділянці відповідача до вікна позивача близько 2,5 м. Більше того, на ділянці позивачки нею збудований фундамент під паркан, на якому вмонтовані колики для майбутнього розміщення паркану, висота яких вища за підпірну стінку. Таким чином відповідач вважає, що підпірна стіна жодним чином не впливає на інсоляцію будинку позивача, а відтак жодні її права чи законні інтереси як власниці суміжної земельної ділянки та будинку на ній не порушуються, що є підставою для відмови у позові. Крім того, з огляду на те, що відповідач здійснив насип землі, завдяки чому вирівняв свою земельну ділянку та підняв її вище відносно дороги на вулиці та вже побудував будинок на своїй ділянці, практично неможливо виконати вимоги позивача щодо знесення підпірної стіни, яка на даний час уже вкопана в землю. Також представник звертає увагу, що норми ДСТУ-Н Б В.2.1-31:2014 Настанови з проектування підпірних стін, яка розроблена в розвиток розділу 13 ДБН В.2.1-10 та розділів 2 і 3 СНиП 2.09.03-85 не поширюються на проектування протизсувних споруд, а тому підпірна стіна, зведена відповідачем, не підпадає під їх вимоги, оскільки така є затримуючою протизсувною спорудою, так як її зведення не було пов'язане з особливостями ґрунту на земельній ділянці, його недостатньою несучою здатністю, зсувами, руйнуванням якихось будівель чи конструкцій тощо. Окрім цього вважає, що приписи СНиП 2.09.03-85 не стосуються зведення підпірних стін на приватних земельних ділянках громадян, застосовуються при проєктуванні окремо стоячих підпірних стін, які зводяться на природній основі на територіях промислових підприємств, міст та селищ, а також на під'їзних і внутрішньо майданчикових залізничних та автомобільних дорогах. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову.
Протокольною ухвалою суду від 26.02.2024 постановленою в судовому засідання без видалення в нарадчу кімнату із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нужда С.Ф. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що підпірна стіна зведена без дозвільних документів та порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своїм нерухомим майном, оскільки перекриває вікно та перешкоджає доступу сонячного світла в будинок.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Вербіцька М.В. у судовому засіданні з приводу позовних вимог заперечила та просила відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях.
Представник третьої особи Тернопільської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справу був неодноразово належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Про причину неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне:
Так, судом встановлено, що відповідно до договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В. 29.06.2023 та зареєстрованого в реєстрі за № 2556, Дарувальник ОСОБА_3 передав безоплатно у власність (подарував), а Обдаровувана ОСОБА_1 прийняла безоплатно у власність (в дар) належні Дарувальнику незавершене будівництво, відсоток готовності об'єкта - 64%, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0596 га, у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: Підгороднянська сільська рада, Тернопільський район, Тернопільська область, на якій розташований вищезазначений об'єкт, цільового призначення - для індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення кадастровий номер земельної ділянки - 6125286900:01:001:1128.
Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав № 337472917, № 33471779 від 29.06.2023, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125286900:01:001:1128, площею 0,0596 га та на незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 146,1 кв.м., відсоток готовності - 64 %, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 6125286900:01:001:1128.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 280733717 від 22.10.2021, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка (розділ в процесі відкриття) з кадастровим номером 6125286900:01:001:3227, площею 0,0594 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, за адресою: Підгороднянська сільська рада, Тернопільський район, Тернопільська область.
Відповідно до листа Відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації № 01-06/06 від 22.11.2023, Відділом відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та п 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №? 103 від 05.07.2011 зареєстровано будівельний паспорт за номером 90-10/22 від 08.12.2022 на садовий будинок за адресою: садове товариство «Здоров?я», с. Підгородне, Тернопільський район, Тернопільська область, замовник будівництва: ОСОБА_2 . На кресленнях генерального плану замовником не зазначено будівництво підпірної стіни.
Як вбачається з Будівельного паспорта № 90-10/22 від 08.12.2022 виданого Відділом містобудуванням та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації на замовлення ОСОБА_2 , схеми забудови земельної ділянки, площею 0,0594 га та Ескізних намірів забудови земельної ділянки, у яких визначається місце розташування запланованих об'єктів будівництва, червоні лінії, лінії регулювання забудови, під'їзди до будівель і споруд, відстань від об'єкта будівництва до вулиць (доріг), мінімальні відстані від об'єкта будівництва до меж земельної ділянки, а також будівель і споруд, розташованих на суміжних земельних ділянках, місця підключення до інженерних мереж (за наявності), ескіз намірів забудови фасаду, планів мансардного та першого поверхів, ОСОБА_2 проводиться будівництво садового будинку за адресою: садове товариство «Здоров?я», с. Підгородне, Тернопільський район, Тернопільська область на земельній ділянці з кадастровим номером 6125286900:01:001:3227.
Також позивачем та відповідачем долучено до матеріалів справи фотографії на яких зафіксовано зведення відповідачем ОСОБА_2 підпірної стіни та будівництво ним садового будинку.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особамає право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до приписів ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Так, відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Стаття 103 ЗК України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок тощо.
Відповідно до ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Статтею 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Частиною 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом, на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що «правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об'єкт нерухомості збудований особою на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети. Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об'єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов'язковим».
Таким чином, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також у разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позов позивачем не доведено факт порушення її прав, свобод чи інтересів внаслідок зведення відповідачем підпірної стіни, оскільки не подано жодних належних та допустимими доказів на підтвердження такого порушення матеріали справи не містять.
При цьому твердження позивача про те, що внаслідок зведення відповідачем підпірної стіни погіршено інсоляцію її житлового будинку суд відхиляє, та зауважує, що як вбачається з долучених сторонами до матеріалів справи фотографій, підпірна стіна зведена відповідачем жодним чином не перекриває вікно житлового будинку позивача та не перешкоджає доступу сонячного світла до нього, доказів на спростування вказаних обставин суду не подано та до матеріалів справи не долучено.
Жодних інших доказів на підтвердження факту порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача матеріали справи не містять.
Крім того, у постанові від 04 серпня 2020 року у справі №638/6655/16-ц Верховним Судом зазначено, що розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (п. 22 постанови).
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини 7 статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна (п. 24 постанови).
Відмовою забудовника від перебудови слід вважати, як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№46577/15) від 21.04.2016 підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Звертаючись до суду з даним позов, позивач ОСОБА_1 також вказує, що зведення підпірної стіни відповідачем було вчинено без відповідних дозвільних документів, проте суд зауважує, що знесенню підлягає не будь-який об'єкт нерухомості, а лише той, що істотно порушує будівельні норми та правила у випадках неможливості проведення перебудови або відмови від її проведення.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) та постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що зведена відповідачем підпірна стіна є самочинним будівництвом та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб як знесення підпірної стіни, а також чи є технічна можливість виконати перебудову, замість знесення, чи існує технічна можливість знесення чи перебудови без нанесення шкоди будівлі, відповідно до діючих будівельних, санітарних та протипожежних норм.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь - які відомості про притягнення відповідача ОСОБА_2 до відповідальності органами будівельного контролю за зведення підпірної стіни чи видачі щодо нього приписів про усунення допущених порушень, якими б були встановлено наявність порушень, на які посилається позивач.
При цьому, самі по собі твердження позивача про те, що відповідач побудував підпірну стіну без отримання необхідних дозволів, з порушенням будівельних норм, за відсутності установлення факту порушення прав позивача, не є самостійною підставою для знесення самочинного будівництва, без встановлення вказаного факту, відповідним органом, який наділена державою функціями зі здійснення контролю за дотриманням законодавства в архітектурно-будівельній сфері.
Крім того, судом під час розгляду справи судом було роз'яснено сторонам право на подання суду клопотання про призначення судових земельно-технічної та будівельно-технічної експертиз для підтвердження обставин на які вони посилаються, однак останні таким не скористались.
Водночас, суд не має необхідних повноважень, технічної бази, кваліфікації та спеціальних знань, необхідних для встановлення істотних порушень будівельних норм і правил при зведенні відповідачем підпірної стіни, а також оптимальних та можливих шляхів їх усунення.
Так, засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості та підставності заперечень проти позову. Саме на сторони покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції у справі.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі.
Суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку, що позивач не надала суду доказів порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів внаслідок зведення відповідачем підпірної стіни, не довела, що відповідачем було здійснено самочинне будівництво, а також не врахувала, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, доказів вжиття яких позивачем суду не надано, а тому у суду відсутні підстави для усунення позивачу перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва.
Таким чином, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Нужда С.Ф. до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Тернопільська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Нужда Світлана Федорівна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Тернопільська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва - відмовити.
Судові витрати понесені позивачем на сплату судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 в межах нею понесених.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 30.04.2024.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Тернопільська районна державна адміністрація, код ЄДРПОУ: 04058284, адреса місця знаходження: майдан Перемоги, 1, м. Тернопіль, 46009.
Головуючий суддяН. Р. Кунець