Справа №442/2349/24
Провадження №2/442/730/2024
29 квітня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:
головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,
за участю секретаря судового засідання: Михавко І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -
за участю представників:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до приватного акціонерного товариства „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал", в якому просить на підставі ст.ст. 21, 42, 115, 116, 117 КЗпП України стягнути з приватного акціонерного товариства „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 57 809 грн 50 к. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 629 грн 38 к., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та судові витрати на професійну правову допомогу.
В обгрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала у Приватному акціонерному товаристві „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" з 1993 року по 31.10.2023. З початку 2023 року підприємство почало із затримкою, нерегулярно та не в повному обсязі виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату. В порушення ст. 110 КЗпП відповідач не надавав позивачу дані, які зобов'язаний надавати при кожній виплаті заробітної плати. У зв'язку із ігноруванням відповідачем законних вимог позивача про виплату заробітної плати ОСОБА_1 звільнилася 31.10.2023 з роботи за власним бажанням. Проте під час звільнення ПрАТ „СГХП „Полімінерал" не ознайомило ОСОБА_1 з наказом про звільнення за № 563к від 30.10.2023, не провело виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства. Так як ні при звільнені, ні наступного дня відповідач не повідомив ОСОБА_1 письмово про нараховані суми, належні при звільнені та не провів зі нею відповідний розрахунок, а всі усні і письмові вимоги працівника підприємство ігнорувало, тому 04.03.2024 позивач звернулася із відповідним запитом до ПрАТ „СГХП „Полімінерал". 18.03.2024 позивач отримала відповідь на запит з долученими до відповіді копією наказу ПрАТ „СГХП „Полімінерал" № 563к від 30.10.2023 та довідкою № 136 від 18.03.2024 про дохід ОСОБА_1 за період з 01.02.2023 по 31.10.2023. Вказує, що як вбачається з вищевказаної довідки за період роботи на підприємстві ОСОБА_1 нараховано 78 188 грн 03 к. Заборгованість перед працівником станом на 11.03.2024 становить 57 809 грн 50 к. Отже, зазначає, що станом на день звільнення позивача заборгованість ПрАТ „СГХП „Полімінерал" із заробітної плати складала 57 809 грн 50 к. Наголошує, що у зв'язку із наведеним, не проведенням з ОСОБА_1 повного розрахунку 05.06.2023, який мав бути на день звільнення і ігноруванням її законних вимог відповідачем, вона змушена звертатися за захистом свої порушених прав, як працівника, до суду. Оскільки звільненню 31.10.2023 передувала робота ОСОБА_1 повні місяці у серпні і вересні 2023 року, то середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за ці місяці. Документ сформований в системі „Електронний суд" 24.03.2024. У серпні 2023 року 23 робочих дні, нарахована заробітна плата - 9894 грн 30 к. У вересні 2023 року 21 робочий день, нарахована заробітна плата - 7 461 грн 72 к. Середньоденна зарплата: (9 894 грн 30 к. + 7 461 грн 72 к.)/ 44 роб. дні = 394,46 грн. Кількість робочих днів за час затримки виплати з 31.10.2023 по 22.03.2024 - становить 103 дні. Вказує, що середній заробіток становить: 394,46 грн х 103 робочих дні = 40 629,38 грн.
Зазначає, що внаслідок порушення конституційного права ОСОБА_1 на оплату працю, не виплати заробітної плати у повному обсязі протягом усього тривалого часу роботи, при цьому у деякі місяці підприємством взагалі не виплачувалося заробітна плата, зверхнього ставлення відповідача до позивача під час звернень про виплату зарплати, він поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів необхідних йому для проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, принизило його, вважає, що розмір понесеної ним моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано становить 5 000 грн. Окрім того, позивачем понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подала до суду заяву, в якій позов підтримала, просила розгляд справи проводити без їх участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. За таких обставин суд визнав неявку відповідача неповажною, провівши розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечувала, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 до 31.10.2023 працювала мотористом вентиляційної установки в ПрАТ „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" (а.с. 8).
Згідно з наказом № 563к про припинення трудового договору (контракту) від 31.10.2023 позивач була звільнений з роботи за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України. Зобов'язано бухгалтерію підприємства виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів, а також провести 31.10.2023 виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства.
Згідно з довідкою, виданої ПрАТ „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал", за період з 01.02.2023 по 31.10.2023 дохід склав 78 188 грн 03 к. Станом на 11.03.2024 заборгованість - 57 809 грн 50 к.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України „Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини справа „Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10, справа „Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява № 42527/98 тощо) „майно" може являти собою „існуюче майно" або засоби, включаючи „право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні „законне сподівання"/„правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2023 по 31.10.2023 у розмірі 57 809 грн 50 к. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів є підставною та підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 27 Закону України „Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
Статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач в період з 31.10.2013 по 31.10.2023 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та була звільнений за власним бажанням.
Позивач, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на довідку № 136 від 18.03.2024 та наказ № 563к від 31.10.2023, які видані відповідачем та з яких вбачається, що при звільненні позивача з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку. Не виплачено заробітну плату за період з 01.02.2023 по 31.10.2023 та компенсацію за невикористані 5 календарних днів відпустки.
Позивач просить здійснити відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 31.10.2023 (день звільнення) по 22.03.2024.
При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100.
Виходячи з виданої відповідачем довідки про заробітну плату позивача № 136 від 18.03.2024, заборгованість відповідача перед позивачем складає 57 809 грн 50 к.
Розмір середньоденної заробітної плати позивача слід розраховувати з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, а, відтак, складає: (7 461,72 грн + 9894,30 грн) : 44 (робочих дні) = 394,46 грн, де 7 461,72 грн грн заробітна плата за вересень 2023, 9894,30 грн - заробітна плата за серпень 2023 року; 44 дні - це загальна сума робочих днів у вересні (взята загальна кількість робочих днів у цьому місяці, що становить 21 днів) і серпні 2023 (взята загальна кількість робочих днів у цьому місяці, що становить 23 дні).
Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд враховує, що згідно із ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2023 по 22.03.2024 складає 103 робочих дні. Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31.10.2023 по 22.03.2024 становить 40 629 грн 38 к. (із розрахунку 394,46 грн (середньоденний заробіток позивача) х 102 робочих дні часу затримки розрахунку при звільненні.
Беручи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати такої заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача в сумі 40 629 грн 38 к., яка і підлягає відшкодуванню з роботодавця.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачене відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Судом встановлено, що відповідачем порушено конституційне право позивача на оплату праці, не виплати заробітної плати у повному обсязі протягом усього тривалого часу роботи, що призвело до моральних страждань позивача, які виразились у неотриманні коштів необхідних йому для проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, принизило його.
Суд погоджується з позицією позивача про те, що неможливість отримувати належну платню за роботу позбавило його задовольняти необхідні соціально-матеріальні потреби, що є прямим свідченням завданих моральних страждань. В той же час, визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд враховує характер порушення його прав, тяжкість і істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, виходячи з засад розумності та справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа „Серявін та інші проти України"). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи „Van de Hurk v. the Netherlands", „Boldea v. Romania", „Moreira Ferreira v. Portugal").
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.
Відповідно до статті 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі „Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі „Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі „East/West Alliance Limited проти України", від 26.02.2015 у справі „Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 26.10.2023, укладеним між адвокатом Партикою Ольгою Владиславівною та ОСОБА_1 , адвокат приймає доручення Клієнта здійснювати представництво його інтересів у цивільних справах, виконавчих провадженнях, учасником (стороною) яких є Клієнт. Відповідно до п. 3.1 даного Договору оплата послуг Адвоката за надання правничої допомоги здійснюється клієнтом згідно акта прийняття-передачі наданих послуг.
Відповідно до акту прийняття-передачі наданих послуг № 1 від 31.03.2024 адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу з виконання предмету Договору. Детальний опис наданих послуг: зібрання доказів, складання позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 , стягнення понесеної моральної шкоди, нормативно-правове обгрунтування позовних вимог; витрачений час: 1 год.; вартість: 1 000 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 24 від 22.03.2024 адвокатом Партикою О.В. отримано від ОСОБА_1 1 000 грн; підстава: договір від 26.10.2023, акт № 1 від 21.03.2024.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені представником позивача витрати у сумі 1 000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, а тому в відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір" з відповідача слід стягнути в дохід спеціального фонду Державного фонду України судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 к.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 57 809 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот дев'ять) грн 50 к. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн, а також 1 000 (одна тисяча) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з приватного акціонерного товариства „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 к. судового збору в дохід спеціального фонду Державного бюджету України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; тел. НОМЕР_2 ).
Відповідач: приватне акціонерне товариство „Стебницьке гірничо-хімічне підприємство „Полімінерал" (82172, Львівська обл., м. Стебник, вул. Дрогобицька, 127; ідентифікаційний код: 05762281; тел. +380324440007).
Суддя Ю.С. Кучаковський