30 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/22221/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.08.2023 № 005009.
В обґрунтування позову зазначив, що не надавав послуги з перевезення вантажів, порушення вимог чинного законодавства з боку позивача відповідачем не доведено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року позов задоволено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що перевіряючі особи не встановили наявності у позивача статусу автомобільного перевізника. У матеріалах справи наявна видаткова накладна № ЧП-000249 від 14.07.2023. При цьому, вказана накладна не є товарно-транспортною накладною, оскільки не має необхідних реквізитів, визначених вимогами Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, із зазначенням замовника, перевізника, отримувача вантажу, шляху продовження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення тощо. Видаткова накладна це первинний документ постачальника, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи до іншої, від постачальника до покупця, а не факт його транспортування.
Вказане свідчить, що здійснення 14.07.2023 транспортного засобу ТАТА-фургон, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , не було пов'язане з перевезенням вантажу на комерційній основі. Зазначене виключає в цих правовідносинах статус позивача, як автомобільного перевізника.
Таким чином, позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ, а тому, за встановлених обставин притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог цього закону є протиправним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті 14 липня 2023 року було проведено рейдову перевірку транспортного засобу ТАТА-фургон, номерний знак НОМЕР_1 , на автодорозі М-30, Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка-Луганськ-Ізварине, за результатами якої складено Акт № 003934 від 14.07.2023.
В результаті проведеної перевірки встановлено порушення з боку позивача, як власника транспортного засобу, статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою.
Водій ОСОБА_2 від підписання Акту перевірки відмовився.
Згідно з постановою В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.08.2023 № 005009, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ухвалено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за порушення ст.ст. 34, 48 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Вказана постанова є предметом оскарження в даній адміністративній справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені вимоги до автомобільного перевізника, серед яких, у тому числі, забезпечення виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечення умов праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
За приписами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за № 946/18241, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 розділу ІІІ Інструкції виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема, має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Згідно з п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
В основу заявленого позову лягли, у тому числі, доводи ФОП ОСОБА_1 , що інспектори не встановили чи обладнаний транспортний засіб ТАТА-фургон, номерний знак НОМЕР_1 , тахографом.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що за правилами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на те, що в Акті перевірки визначено порушення саме в частині відсутності у водія індивідуальної контрольної книжки, і Акт перевірки є доказом виявленого порушення, саме на позивача покладається обов'язок щодо його спростування, в тому числі шляхом доведення обладнання транспортного засобу тахографом. Натомість, належні докази в доведення факту обладнання транспортного засобу ТАТА-фургон, номерний знак НОМЕР_1 , тахографом позивачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку доводам позивача, що він не є перевізником вантажу в розумінні закону, а тому вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 на нього не поширюються, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями. Вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж. Вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством.
З огляду на наведені положення закону, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що норми Закону України «Про автомобільний транспорт» поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж як на комерційній основі, так і для власних потреб.
Єдиною відмінністю є характер перевезень - на комерційній основі чи за власний рахунок, натомість це не змінює саму правову природу вантажного перевезення.
Матеріали справи містять видаткову накладну № ЧП-000249 від 14.07.2023, яка була надана водієм ОСОБА_2 під час здійснення контрольних заходів, зі змісту якої вбачається, що автомобілем ТАТА, ДНЗ НОМЕР_2 перевозився вантаж: цукор мішок 50 кг у кількості 52 мішки; ячнева 25 кг у кількості 40 мішків. Постачальник товару ФОП ОСОБА_1 , отримувач товару ФОП ОСОБА_3 .
Відтак, з огляду на вищенаведені приписи Закону України «Про автомобільний транспорт», надана видаткова накладна не спростовує, а навпаки підтверджує, що ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступав автомобільним перевізником, який забезпечував поставку товару в адресу ФОП ОСОБА_3 .
Відтак, на позивача був покладений обов'язок забезпечити виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, зокрема, забезпечити водія індивідуальною контрольною книжкою.
Дотримання таких вимог позивачем не доведено.
При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржувана постанова була прийнята з дотриманням законодавчо встановленої процедури, з повідомленням особи, яка притягається до відповідальності, про розгляд справи, що підтверджується наданими відповідачем до суду першої інстанції доказами.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а наявні в матеріалах справи докази підтверджують правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі № 160/22221/23 скасувати.
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з 30 квітня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 30 квітня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров