25 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/18842/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщені суду в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року (суддя Врона О.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 10.10.2023 року) в справі №160/18842/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
24.07.2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку у день звільнення з військової служби; стягнути на свою користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 133688,94 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 10190,70 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт вказував, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Апелянт вказував, що діючим Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Апелянт вказує, що спеціальною нормою є стаття 116 Кодексу законів про працю України, де передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Для застосування до роботодавця відповідальності, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум. У відповідача відсутня прострочена заборгованість перед ОСОБА_1 .
З рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення та позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт вказував, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачена за період в якому встановлено заборгованість із заробітної плати, після прийняття судового рішення, зобов'язання колишні роботодавців змінюються на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача та більше не застосовується зобов'язання виплатити заборгованість із заробітної плати чи компенсацію. Апелянт вказував, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Остаточний розрахунок з позивачем (в тому числі і виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) мав бути проведений з позивачем в день звільнення - 03.05.2023 року, проте остаточний розрахунок було проведено 08.07.2023 року. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Не проведення з вини Військової частини виплати грошової компенсації за нестримане речове майно і всієї суми виплати грошового забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу та на день звернення позивача з позовом, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Апелянт вказував, що його грошове забезпечення за останні два місяці роботи склало: березень 2023 року 50333,57 грн., квітень 2023 року 73227,86 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (50333,57 грн. + 73227,86 грн.) /61 (кількість відпрацьованих днів в березні і квітні 2023 року) = 2025,59 грн. Період затримки розрахунку з 04.05.2023 (дата наступного дня після звільнення) по 07.07.2023 (дата фактичного розрахунку) становить 65 днів. Сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 131663,35 грн. (2025,59 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 65 (кількість днів затримки). Апелянт вказував, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Проте не погоджується з розрахунком суду першої інстанції, так як суд вважає, що при розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 131663,35 грн, що перевищує розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні 10191,50 грн. Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 10191,50 грн. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки) / 131663,35 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = 7,74%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,74 % становить: 2025,59 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 7,74 % = 156,78 грн. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Апелянт просить врахувати період порушення його прав щодо недоотримання ним належних до виплати сум, розмір недоотриманих позивачем коштів, виходячи з принципів розумності та справедливості. Вважає, що із відповідача на його користь слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 131663,35 грн.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд першої інстанції вказував, що на день виключення позивача зі списків особового складу відповідачем виплата грошового забезпечення при звільненні, у повному обсязі проведена не була. З виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 10.07.2023 року вбачається, що 08.07.2023 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти з призначенням платежу «Зарплата, Військова частина» в сумі 10191,50 грн. Запізнення виплати склало 65 днів та враховуючи, не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, при звільненні повного розрахунку з працівником, зокрема, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки , позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з 04 травня 2023 року по день фактичного розрахунку включно. Не проведення з вини Військової частини виплати грошової компенсації за неотримане речове майно і всієї суми виплати грошового забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу та на день звернення позивача з позовом, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи склало: березень 2023 року 50333,57 грн., квітень 2023 року 73227,86 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (50333,57 грн. + 73227,86 грн.) / 61 (кількість відпрацьованих днів в березні і квітні 2023 року) = 2025,59 грн. Період затримки розрахунку з 04.05.2023 (дата наступного дня після звільнення) по 07.07.2023 (дата фактичного розрахунку) становить 65 днів. Сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 131663,35 грн. (2025,59 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 65 (кількість днів затримки). Проте, слід зважати на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 131663,35 грн, що перевищує розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні 10191,50 грн. Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 10191,50 грн. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки) / 131663,35 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = 7,74%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,74 % становить: 2025,59 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 7,74 % = 156,78 грн. За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає: 156,78 грн. х 65 (днів затримки розрахунку) = 10190,70 грн.
Встановлено, що наказом командувачем Сухопутних військ від 17.11.2018 року №530, ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту). Наказом командира Військової частини (по стройовій частині) від 25.11.2018 року № 329, ОСОБА_2 з 25.11.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до копії витягу з наказу командира Військової частини (по стройовій частині) від 03.05.2023 року №129 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 травня 2023 року №79-РС у запас за пунктом 2 підпунктом «г» (через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу), необхідність догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду), відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 03.05.2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Встановлено, що 06.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Листом №2388 від 23.06.2023 року Військова частина повідомила, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні з військової служби, як особі, що має статус учасника бойових дій, буде здійснена після надходження цільового фінансування разом з грошовим забезпеченням за червень 2023 року.
Наказом командира Військової частини від 23.06.2023 року №183 внесено зміни до попереднього наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків Військової частини стосовно виплати компенсації.
Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 10.07.2023 року по банківському рахунку, 08.07.2023 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти з призначенням платежу «Зарплата, Військова частина НОМЕР_1 » в сумі 10191,50 грн.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.02.2024 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду довідку про суми отриманого ОСОБА_1 грошового забезпечення за два місяці перед звільненням зі служби (березень, квітень 2023 року) з зазначенням середньоденного та середньомісячного розміру грошового забезпечення.
На виконання ухвали суду, Військовою частиною надано довідку № 593 від 06.02.2024 року, згідно якої сума нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 у березні 2023 року складала 22171,50 грн., у квітні 2023 року 22171,50 грн.
Натомість ОСОБА_1 надає до суду пояснення та виписку АТ КБ «ПриватБанк» від 23.02.2024 року по банківському рахунку, згідно якої йому на картковий рахунок від Військової частини з поміткою «Заробітна плата» надходили кошти у березні 2023 року 50333,57 грн., у квітні 2023 року 73227,86 грн.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Для виплати роботодавцем, у даному випадку Військовою частиною НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, затримки виплати вихідної допомоги, на час звільнення ОСОБА_1 повинен був існувати спір щодо суми розрахунку або виплати/невиплати зобов'язання. Тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений у разі коли при розрахунку існував спір про належність виплати грошової компенсації.
На час звільнення ОСОБА_1 зі служби 03.05.2023 року він 06.05.2023 року поставив питання щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Наказом командира Військової частини від 23.06.2023 року №183 внесено зміни до попереднього наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків Військової частини стосовно виплати компенсації. Виносячи наказ від 23.06.2023 року №183 Військова частина погодилась з необхідністю нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 10.07.2023 року по банківському рахунку, 08.07.2023 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти з призначенням платежу «Зарплата, Військова частина НОМЕР_1 » в сумі 10191,50 грн.
ОСОБА_1 звільнено з військової служби 03.05.2023 року, з ним не проведено остаточний розрахунок. Виплату грошової компенсації здійснено 08.07.2023 року. Відповідач добровільно виплатив належну суму грошової компенсації 08.07.2023 року, тобто вина відповідача в несвоєчасній виплаті належних сум настає з 03.05.2023 року по 08.07.2023 року.
Період затримки розрахунку складає з 03.05.2023 року (дата виключення зі списків та дата коли повинен був бути проведений повний розрахунок) по 08.07.2023 року (дата фактичного розрахунку), складає 65 календарних дні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто враховувати деякі чинники, зокрема, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу. Необхідно брати до уваги наявність чи відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, дату коли сума перестала бути оспорюванню та набула статусу остаточної до виплатити.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно абз. 3 п. 2, п. 5, п. 8 до Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Час затримки остаточного розрахунку складає 65 календарних дні. Згідно довідки про нараховане та отримане грошове забезпечення Мудрака ММ. середньоденна сума виплати складає 366,26 грн. (44342,00 грн. / 61 календарний день).
65 днів затримки х 366,26 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 23806,90 грн.
Позивач посилаючи на виписку по банківському рахунку вважає, що у березні 2023 року отримав доходу 50333,57 грн., та у квітні 2023 року 73227,86 грн. Вважає, що середньоденний розмір грошового забезпечення розраховується наступним чином: (50333,57 грн. + 73227,86 грн.) / 61 (кількість відпрацьованих днів в березні і квітні 2023 року) = 2025,59 грн. та сума середньомісячного заробітку за прострочений період має складати 131663,35 грн.
Виписка по банківському рахунку позивача не є доказом, який підтверджує безперечне отримання вказаних у ньому сум саме як грошового забезпечення від Військової частини НОМЕР_1 . Виписка по банківському рахунку підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок та здійснення з нього видатків.
Військовою частиною надано довідку № 593 від 06.02.2024 року, згідно якої сума нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 у березні 2023 року складала 22171,50 грн., у квітні 2023 року 22171,50 грн.
Суд зазначає, що дійсно при розрахунку з ОСОБА_1 відповідач допустився дій щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, слід зважати на те, що розмір компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником залежить від розміру недоплаченої суми. Недоплачена сума грошової компенсації становить 10191,50 грн.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, вказано, що розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, можливо зменшити з огляду на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд апеляційної інстанції вважає, що сума компенсації за затримку розрахунку не може бути більшої ніж був розмір самої недоплаченої виплати при звільненні, у даному випадку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски.
Суд першої інстанції вірно визначає суму компенсації за затримку розрахунку виходячи з співмірності сум та часу зволікання відповідача у виплаті належних позивачу сум. Слід стягнути на користь позивача 10190,70 грн., як суму рівну сумі грошової компенсації. При визначенні суми середнього заробітку за час затримки при звільненні слід враховувати співмірність суми невиплаченої заборгованості, обставини затримки виплати, слід враховувати справедливість та пропорційність.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31.03.2020 року у справі №540/1244/19, від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Не передбачено повернення судових витрат, у разі відмови у задоволенні вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 314, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року в справі №160/18842/23 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Н.А. Олефіренко