30 квітня 2024 р. Справа № 440/15046/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (суддя Кукоба О.О.; м. Полтава) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі № 440/15046/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі також - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за червень, вересень - листопад 2016 року, з січня 2017 року по 28.02.2018;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 96853,12 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за червень, вересень - листопад 2016 року, з січня 2017 року по 28.02.2018 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у квітні 2018 року не була нарахована та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення, а згадані виплати проведено лише 07.09.2023 на виконання судового рішення у справі №440/8828/22. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, однак не більш ніж за шість місяців, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України. Також позивач наполягав на наявності підстав для сплати на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання позивача про встановлення судового контролю - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 в частині задоволених позовних вимог та в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому позивачеві сум, стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 (справа № 807/1502/15), від 27.06.2018 (справа № 810/1543/17), в ухвалі від 21.01.2020 (справа № 560/2342/19). Крім того, вирішуючи спір по даній справі, в частині, що стосується нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, суд першої інстанції не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Судом першої інстанції також не враховано той факт, що тривалий час затримки розрахунку при виключенні позивача зі списків частини, а це більше ніж 48 місяців, став можливий виключно у зв'язку з тим, що позивач самостійно штучно збільшив період затримки розрахунку під час зміни місця подальшого проходження військової служби, що в свою чергу при застосуванні загального порядку обчислення компенсації призвело до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат. На переконання відповідача, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача суму у розмірі 3932,17 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення відповідач зазначає, що у випадку коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050- III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Вважає, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 21.03.2001 по 26.11.2009 та з 29.12.2010 по 16.04.2018, що не заперечується відповідачем.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.04.2018 №44 о/с позивач призначений командиром військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.04.2018 (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 16.04.2018.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 /а.с. 32-37/.
На виконання згаданого судового рішення відповідач нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по лютий 2018 року загалом у розмірі 4012,11 грн та 07.09.2023 виплатив позивачу кошти у розмірі 3932,17 грн /а.с. 26-29/.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку (але не більш як за шість місяців) та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 31244,16 грн (31,32% від 99757,84 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Вирішуючи спір в частині вимог щодо нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом день звільнення (16.04.2018) індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення суду від 25.05.2023 відповідач 07.09.2023 виплатив кошти (індексацію грошового забезпечення) у розмірі 3932,17 грн.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 17.04.2018 до 07.09.2023.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон № 2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції вирішив цей спір.
Водночас як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який на застосуванні якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі та взяв до уваги суд першої інстанції при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 17 квітня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 01 липня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.
Проте сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування наведеного вище, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців.
Водночас колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку, оскільки не в повній мірі застосував принцип співмірності та пропорційності для розрахунку суми стягнення в межах шести місяців.
У той же час, з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції як в частині зменшення суми середньомісячного заробітку, розрахованого в межах шести місяців, так і за період з 17.04.2018 до 19.07.2022, не оскаржується, колегія суддів не має можливості надавати правову оцінку в частині відмови в задоволенні вимог позову та самостійно здійснити розрахунок суми середнього заробітку для стягнення в бік збільшення.
Разом з тим в апеляційній скарзі відповідач просить суд зменшити розмір суми середнього заробітку, який розраховано судом першої інстанції за шість місяців, з урахуванням принципів співмірності та пропорційності.
Такий підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, на необхідності застосування якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі, побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку обмежується виплатою 6 місяцями без її зменшення.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку є такими, що не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають висновкам щодо правозастосування, які викладені в постанові Верховного Суду у справах № 460/42448/22, № 560/831/23, № 420/11416/23, № 560/9586/22, № 380/19103/22, № 560/11489/22.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за червень, вересень - листопад 2016 року, з січня 2017 року по 28.02.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, колегія суддів зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян (частина друга статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III).
Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктом 2 вказаного Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз даних положень дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі суми індексації грошових доходів громадян) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи вищенаведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по лютий 2018 року загалом у розмірі 4012,11 грн та 07.09.2023 виплатив позивачу кошти у розмірі 3932,17 грн (за вирахуванням військового збору у розмірі 1,5%) /а.с. 26-29/, тобто з порушенням строку виплати такого доходу, при цьому компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за вказаний період Військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалася та не виплачувалася, що є підставою для визнання такої бездіяльності протиправною та задоволення позову в цій частині.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі № 440/15046/23 - залишити без змін в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді О.А. Спаскін В.Б. Русанова