Рішення від 29.04.2024 по справі 520/36633/23

Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

29 квітня 2024 року № 520/36633/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача які полягають у застосуванні з 01.01.2022, 01.01.2023, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2022, 01.01.2023 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премій за 31.03.2022;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премії за 31.03.2022;

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у невиконанні пункту 4 та 5 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558: нарахуванні та виплаті позивачу протягом 01.04.2022-30.06.2023 надбавки за особливості проходження служби у розмірі, що суперечить наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС: 40%, а не 50% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки за особливості проходження служби за 01.04.2022-30.06.2023 у розмірі, визначеному наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС (50% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років);

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення та не виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (за виконання обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку) передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2023 рік строком 4 календарних дні;

- зобов'язати відповідача нарахувати позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (за виконання обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку), передбаченої частиною 4 статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2023 рік строком 4 календарних дні із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні кінцевого розрахунку з позивачем та виплати всіх належних сум у день звільнення останнього;

- стягнути з відповідача середнє місячне грошове забезпечення позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають в оподаткуванні грошового забезпечення позивача за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації з моменту набрання чинності Законом України №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», з 19.06.2022;

- зобов'язати відповідача, відшкодувати позивачу відрахований з 19.06.2022 військовий збір з грошового забезпечення Позивача за час здійснення них заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні індексації під час виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році включивши до її складу індексацію, із врахування раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем було допущено порушення його прав, які останнім не було відновлено. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Адміністративний позов було направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 18.12.2023 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в електронний кабінет. Ухвалу суду від 25.12.2023 року також було доставлено до електронного кабінету відповідача 26.12.2023 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в електронний кабінет.

Однак, представник відповідача правом подання до суду відзиву та позов не скористався, заяви про визнання позову або будь-якої іншої до суду не подав.

Відповідно до ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 31.31.2022 по 14.08.2023 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_1 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, а наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2023 №420-ОС позивача виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

При цьому позивач є учасником бойових дій та з 31.03.2022 по 14.08.2023 приймав участь у бойових діях проти російської федерації.

У позовній заяві позивачем вказано, що архівними відомостями за 2022 та 2023 рік підтверджується, що нарахування та виплату йому грошового забезпечення з березня 2022 року по серпень 2023 року здійснювалось НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України. Зі змісту архівних відомостей встановлено, що з січня 2022 року та січня 2023 року, посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення позивача були обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Вказані обставини, як вказано позивачем, призвели до порушення його прав, оскільки ним було отримано грошове забезпечення у значно меншому розмірі, ніж належало, що призвело до порушення майнових прав. При цьому позивачем зазначено, що протиправність дій відповідача полягає у застосуванні з 01.01.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу посадового окладу, окладу за військовим званням, та інших похідних видів грошового забезпечення.

Також під час розгляду справи встановлено, що пунктом 1 та 2 глави 1 розділу ІІ Інструкції №558 встановлено, що розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до Постанови №704. Оклади за військовими званнями виплачуються з дати їх присвоєння, зазначеної в наказі.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС позивача у військовому званні «старший сержант» зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

В подальшому наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2023 №420-ОС позивача виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

В той же час відповідно до Додатку 14 до Постанови №704 тарифний коефіцієнт за військовим званням «старший сержант» складає 0,46. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року становить 2481 гривні (абзац 4 статті 7). Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року становить 2684 гривні (абзац 4 статті 7).

Отже, позивачем зазначено, що в залежності від календарного року, прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, та військового звання розрахунок повинен відбуватися наступним чином: 2022 рік (старший сержант): 2481 грн * 0,46 = 1141,26 грн (відповідно до правил округлення, наведених у примітці 1 до Додатку 10 до Постанови №704 - 1140 грн); 2023 рік (старший сержант): 2684 грн * 0,46 = 1234,64 грн (відповідно до правил округлення - 1230 грн).

Позивачем вказано, що зі змісту архівних відомостей вбачається, що оклад за військовим званням позивача у 2022 та у 2023 роках становить 810,00 грн було розраховано всупереч вищезазначеним позиціям Верховного Суду України та пункту 1 та 2 глави 1 розділу ІІ Інструкції №558: із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року - 1762 грн.

Отже, позивачем вказано, що за 31.03.2022 року йому протиправно не було нараховано оклад за військовим званням, а відповідно до наведених у Додатку 1 розрахунків, позивачу за весь час проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні ДПСУ було недонараховано окладу за військовим званням.

Також позивачем вказано, що пунктом 1 глави 2 розділу ІІ Інструкції №558 встановлено, що розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до Постанови №704.

Як встановлено судом, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ від 31.03.2022 №33-ОС позивача призначено на посаду «техніка відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 » - 9 тарифний розряд.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ від 25.12.2022 №501-ОС позивача призначено на посаду «інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонної застави НОМЕР_4 прикордонної комендатури НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 » - 9 тарифний розряд.

Відповідно до Додатку 1 до Постанови №704 тарифний коефіцієнт за тарифним розрядом «9» складає 1,8.

Отже, позивачем вказано, що в залежності від календарного року, розміру прожиткового мінімуму, а також тарифного розряду та коефіцієнта розрахунок повинен відбуватися наступним чином: 2022 рік (тарифний розряд « 9»): 2481 грн * 1,8 = 4465,80 грн (відповідно до правил округлення - 4470 грн); 2023 рік (тарифний розряд « 9»): 2684 грн * 1,8 = 4831,20 грн (відповідно до правил округлення - 4830 грн).

При цьому позивачем вказано, що із архівних відомостей вбачається, що його посадовий оклад позивача у 2022 та 2023 роках складає 3170,00 грн та було розраховано всупереч нормам законодавства із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року - 1762 грн., а також за 31.03.2022 йому протиправно не було нараховано посадовий оклад.

Зі змісту позовної заяви встановлено також доводи позивача стосовно того, що відповідно до пункту 1 та 2 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років

Позивачем вказано, що виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Державної прикордонної служби України, щороку Адміністрацією Держприкордонслужби для органів Держприкордонслужби незалежно від покладених на них завдань визначається у відсотках мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби.

Пунктом 5 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558 встановлено, що надбавка за особливості проходження служби виплачується з того дня, з якого військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою, але не раніше дня видання наказу про призначення.

Пунктом 4 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558 визначено, що розмір надбавки за особливості проходження служби кожному військовослужбовцю встановлюється наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - наказами вищих начальників (командирів).

Під час розгляду справи встановлено, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС позивачу призначено виплату надбавки за особливості проходження служби розмірі 50 відсотків від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років.

Водночас позивачем вказано, що інші накази, що визначають питання визначення розміру надбавки за особливості проходження служби йому не надано, а тому такі, на переконання позивача, відсутні.

Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що згідно з листом НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ від 26.10.2023 №11/7033-23-Вих, надбавка за особливості проходження служби йому виплачувалась у період з 01.04.2022 до 30.06.2023 року у розмірі 40%, а у період з 01.07.2023 до 31.08.2023 року у розмірі 50%.

У листі від 26.10.2023 №11/7033-23-Вих відповідачем повідомлено позивачу про те, що надбавка за особливості проходження служби за 31.03.2022 не виплачувалась; надбавка за особливості проходження служби за період з 01.04.2022 - 30.06.2023 виплачувалась в розмірі 40%.

З огляду на отриману від відповідача інформацію позивачем вказано, що оскільки оклад за військовим званням, посадовий оклад, та надбавка за вислугу років були розраховані помилково, та виплачені у недостатньому розмірі, надбавка за особливості проходження служби також була виплачена у недостатньому розмірі, а також із порушенням наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 31.03.2022 №33-ОС, і повинна бути обрахована шляхом множення суми посадового окладу, окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років на відповідні відсотки. Також позивачем вказано, що за 31.03.2022 йому протиправно не було нараховано надбавку за особливості проходження служби.

Зі змісту позовної заяви також встановлено доводи позивача стосовно того, що відповідно до пункту 2 глави 14 розділу ІІІ Інструкції №558 розміри премії для відповідних категорій військовослужбовців органів Держприкордонслужби щороку встановлюються Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі.

Так, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС визначено преміювати позивача з 31 березня 2022 року в розмірі 178 відсотків від посадового окладу.

Водночас позивачем зазначено, що з архівних відомостей встановлено, що у січні 2023 року його премійовано у розмірі 240 відсотків від посадового окладу.

Наказом Адміністрації ДПСУ «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у лютому - грудні 2023 року» від 10.02.2023 №170-ОС у пункті 3 визначено преміювати військовослужбовців (крім тих, які займають посади в Адміністрації Держприкордонслужби, в Управлінні інформації, Головному центрі оперативного документування та оперативно-технічних заходів), у відсотках залежно від тарифного розряду в таких розмірах: 9 тарифний розряд - 510 відсотків, у пункті 26 цього наказу зазначено, що цей наказ застосовується з 01 лютого 2023 року.

У позовній заяві позивачем вказано, що відповідачем йому за період з 31.03.2022 до 31.12.2022 року мало бути нараховано премію у розмірі 178%, за період з 01.01.2023 до 31.01.2023 року - у розмірі 240 %, за період з 01.02.2023 до 14.08.2023 року - у розмірі 510%. При цьому, на думку позивача, оскільки посадовий оклад був розрахований помилково та виплачений у недостатньому розмірі, премія (на підставі наказу АДПСУ) також розрахована та виплачена у недостатньому розмірі та за 31.03.2022 позивачу протиправно не було нараховано преміювання.

Зі змісту позовної заяви встановлено також доводи позивача стосовно того, що індексація грошового забезпечення, допомога для оздоровлення мали бути розраховані із урахуванням вірного розрахунку грошового забезпечення, що також призвело до порушення його прав.

Також позивачем вказано, що абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що оскільки наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25.12.2022 №501-ОС його призначено на посаду «інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонної застави НОМЕР_4 прикордонної комендатури НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 », то він набув право на отримання додаткової відпустки у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Так позивач перебував на вищезазначеній посаді з 25.12.2022 по 14.08.2023, а отже з огляду на норми діючого законодавства пропорційно до відпрацьованого часу він набув право на 4 календарних дні додаткової відпустки.

Також позивачем вказано, що відповідачем йому було не у повному обсязі нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію невикористаної частини основної відпустки з огляду на проведений невірно розрахунок розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.

Оскільки у день звільнення із служби відповідачем не було проведено повного розрахунку із позивачем, то на його користь підлягає відшкодуванню середньомісячне грошове забезпечення за затримку у кінцевому розрахунку.

Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що із архівних відомостей за 2022 та 2023 рік протягом проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні отримував додаткову винагороду, передбачену абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168: у розмірі 30000 грн: протягом всього часу проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні; у розмірі, збільшеному до 70000 грн: березень-грудень 2022 року. Водночас, із грошового забезпечення позивача було надмірно утримано військовий збір у сумі 15548,50 грн.

Відповідно до пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Цими ж наказами відповідно до абзацу 4 постанови Кабінету міністрів України від 30.12.2015 №1161 обумовлюється підстава надання військовослужбовцям пільги на оподаткування грошового забезпечення військовим збором. Таким чином, позивачем вказано, що з 19.06.2022 поки йому виплачувалась додаткова грошова допомога, його грошове забезпечення повинно було виплачуватись у повному розмірі, без оподаткування військовим збором.

У відповідь на адвокатський запит №1 від 23.10.2023 НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної службу України було надіслано лист від 26.10.2023 №12/7002-23-Вих з витягами з наказів, які передбачені пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та абзацу 4 постанови Кабінету міністрів України від 30.12.2015 №1161.

Вважаючи вказану бездіяльність та дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач вернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні з 01.01.2022, 01.01.2023, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: “21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Відтак, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.

Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

При цьому, суд зазначає, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під “умовами” слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під “порядком” розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегією суддів наголошено на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегією суддів зазначено, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (далі - Закон № 294-IX), Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 18.10.2021 № 2675-IX (далі - Закон № 2675-IX) та Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2022, на 2023 роки, відповідно, не містять.

Отже, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що з 29.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Судовим розглядом справи встановлено, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2022, 01.01.2023 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.

Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.

Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

При цьому, з 29.01.2020 р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.

Відтак, 29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2022 р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.

Суд зазначає, що з 01.10.2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Положеннями ст. 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік” встановлено, що станом на 01.01.2022 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн. Положеннями ст. 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік” встановлено, що станом на 01.01.2023 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що у період 31.03.2022 р. - 14.08.2023 р., грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Також суд зазначає, що пунктом 1 та 2 глави 1 розділу ІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої постановою Міністерства внутрішніх справ України від25.06.2018 року №558 (далі - Інструкція №558) встановлено, що розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до Постанови №704. Оклади за військовими званнями виплачуються з дати їх присвоєння, зазначеної в наказі.

Судовим розглядом справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС позивача у військовому званні «старший сержант» зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Відтак при нарахуванні позивачу окладу за військовим званням у 2022 та у 2023 роках останній має бути розрахований відповідачем саме з урахуванням вказаних даних, що відповідачем здійснено не було.

Також суд зазначає, що пунктом 1 глави 2 розділу ІІ Інструкції №558 встановлено, що розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до Постанови №704.

Під час судового розгляду справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ від 25.12.2022 №501-ОС позивача призначено на посаду «інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонної застави НОМЕР_4 прикордонної комендатури НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 » - 9 тарифний розряд.

Відповідно до Додатку 1 до Постанови №704 тарифний коефіцієнт за тарифним розрядом «9» складає 1,8.

Отже вказані дані підлягали до застосування при розрахунку позивачу грошового забезпечення, що відповідачем здійснено не було.

Згідно із пунктами 1 та 2 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років

Суд зазначає, що зі змісту листа відповідача від 26.10.2023 №11/7033-23-Вих надбавка за особливості проходження служби позивачу виплачувалась у період з 01.04.2022 до 30.06.2023 року у розмірі 40%, а у період з 01.07.2023 до 31.08.2023 року у розмірі 50%, що фактично суперечить наказу від 31.03.2022 №33-ОС та є свідченням порушення прав позивача.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2 глави 14 розділу ІІІ Інструкції №558 розміри премії для відповідних категорій військовослужбовців органів Держприкордонслужби щороку встановлюються Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі.

Судовим розглядом справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС визначено преміювати позивача з 31 березня 2022 року в розмірі 178 відсотків від посадового окладу.

Водночас з архівних відомостей щодо грошового забезпечення позивача встановлено, що у січні 2023 року його премійовано у розмірі 240 відсотків від посадового окладу.

Так нарахування та виплата премії позивачу була здійснена з порушеннями вказаних наказів.

Також суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Пунктом 4 встановлено, що допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Відповідно пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 наказу Адміністрації ДПСУ «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2022 році» від 06.01.2022 №10/0/9-22-ОС начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби, ректору Національної академії, начальнику Державного ліцею-інтернату, які згідно з повноваженнями мають право видавати накази по особовому складу, забезпечити виплату (надання): 1) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 150 відсотків окладу за військовим званням та допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 6 наказу Адміністрації ДПСУ «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у лютому - грудні 2023 року» від 10.02.2023 №°170-ОС визначено начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби, ректору Національної академії, начальнику Державного ліцею-інтернату, які згідно з повноваженнями мають право видавати накази по особовому складу, забезпечити виплату (надання): 2) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 150 відсотків окладу за військовим званням та допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Таким чином, у 2022 та 2023 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань становила 150% від окладу за військовим званням.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцямжінкам, які мають дітей.

Зазначене відповідає і приписам пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Під час розгляду справи встановлено, що згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2023 №420-ОС, позивач щорічну основну відпустку за 2022 та 2023 роки не використав, у зв'язку з чим йому визначено виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки: за 2022 рік - за 23 календарних дні, за 2023 рік - за 18 календарних днів.

Таким чином, враховуючи вище вказані обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні з 01.01.2022, 01.01.2023, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2022, 01.01.2023 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії.

В той же час, оскільки судом було встановлено, що відповідачем складові грошового забезпечення позивача були розраховані помилково, то і допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані дні щорічної основної відпуски, додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога є такими, що розраховані з порушеннями, у зв'язку з чим останні також підлягають перерахунку.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премій за 31.03.2022 суд зазначає, що під час розгляду справи було встановлено зарахування позивача до особового складу відповідача саме з 31.03.2022 року, що підтверджується відповідним наказом, а отже і нарахування грошового забезпечення, в тому числі окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премій, відповідачу належало здійснювати саме з вказаної дати.

Натомість з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачу 31.03.2022 року не було нараховано та виплачено оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премію, чим порушено його права.

Відтак в цій частині позовні вимоги позивача належить задовольнити.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у невиконанні пункту 4 та 5 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558: нарахуванні та виплаті позивачу протягом 01.04.2022-30.06.2023 надбавки за особливості проходження служби у розмірі, що суперечить наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС: 40%, а не 50% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років суд зазначає таке.

Як було встановлено судом вище, нарахування відповідачем позивачу надбавки за особливості проходження служби було здійснено у зменшеному розмірі, що свідчить про порушення прав позивача в цій частині.

Відтак позовні вимоги позивача в цій частині належить задовольнити.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення та не виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (за виконання обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку) передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2023 рік строком 4 календарних дні суд зазначає таке.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з абзацом 3 підпункту 1 пункту 203 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення), у мирний час військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або кадрову військову службу, надається додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, яке пов'язано з підвищеним нервовоемоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я.

Відповідно до пункту 203 Положення, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку (Додаток 4 до постанови).

Під час розгляду справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25.12.2022 №501-ОС позивача призначено на посаду «інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонної застави НОМЕР_4 прикордонної комендатури НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Отже, з огляду на займану посаду позивач набув право на отримання додаткової відпустки у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідно до пункту 1 Додатку 4 до Постанови №702 у разі виконання обов'язків військової служби за посадою «Інспектор прикордонної служби 2 категорії» надається щорічна додаткова відпустка максимальною тривалістю 7 календарних днів.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач перебував на вищезазначеній посаді з 25.12.2022 по 14.08.2023.

Положеннями пункту 14 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що затверджено постановою КМУ від 01.08.2012 №702, встановлено, що в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Оскільки у 2023 році 365 днів, 225 днів з яких позивач виконував обов'язки за посадою, з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, то він набув право на 4 календарних дні додаткової відпустки (225/52= 4,32 дні).

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення даної частини позовних вимог позивача.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні кінцевого розрахунку з ним та виплати всіх належних сум у день звільнення останнього суд зазначає таке.

Як встановлено під час розгляду справи відповідачем при звільненні позивача не було здійснено розрахунок грошового забезпечення останнього у відповідності до норм чинного законодавства, а отже як наслідок у день звільнення із позивачем не було проведено повного розрахунку.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

При цьому, вважає за необхідне вказати, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

В той же час, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

При цьому, такі питання врегульовані статтями 116, 117 КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, можливим є застосування норм статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Враховуючи обставини того, що відповідачем при звільнення позивача зі служби в поліції не виплатив йому належні суми грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, то до спірних правовідносин належить застосувати норми статей 116-117 КЗпП України.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07 травня 2020 року у справі №360/412719, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а та від 20 липня 2023 року у справі №200/18480/21.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 викладено в наступній редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

Таким чином, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини та з огляду на те, що звернення позивача щодо питань нарахування та виплати ненарахованих йому при звільненні відповідачем сум відбулось після внесення змін до положень ст.ст. 116-117 КЗпП України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні та належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 15.08.2023 року до 12.02.2024 року.

Водночас стосовно посилань представника позивача у позовній заяві на обставини здійснення із позивачем остаточного розрахунку саме 16.11.2023 року, з огляду на виплату грошового забезпечення у сумі 2940,22 грн є такими, що не підлягають врахуванню, оскільки відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із положень ст. 117 КЗпП України.

Аналіз такого правового врегулювання дозволяє дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обов'язковим є визначення судом його розміру.

Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, та у подальшому підтриманий у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 та ін.

Зокрема у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Отже, оскільки в рамках розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась не у повному обсязі, а відтак і повного розрахунку із позивачем станом на час розгляду цієї справи здійснено не було, то суд позбавлений можливості визначити на даний час розмір такого середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача при звільненні.

В той же час, право позивача на нарахування та виплату такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено нормами діючого законодавства та підтверджено в рамках розгляду цієї справи.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дії відповідача, які полягають в оподаткуванні грошового забезпечення позивача за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з моменту набрання чинності Законом України №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», з 19.06.2022 суд зазначає таке.

Із дослідження наявних в матеріалах справи копій архівних відомостей за 2022 та 2023 рік вбачається, що позивач протягом проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні отримував додаткову винагороду, передбачену абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168: у розмірі 30000 грн - протягом всього часу проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні; у розмірі, збільшеному до 70000 грн - березень-грудень 2022 року. Водночас, із грошового забезпечення позивача було утримано військовий збір.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).

Відповідно до пп. 14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України), заробітна плата для цілей цього Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

До всіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, суд робить висновок, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.

Відповідно до пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи, перелік яких визначено підпунктами 164.2.1-164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Крім того, до зазначеного вище переліку включаються інші доходи, крім визначених у статті 165 ПК України, що передбачені підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (підпункт 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою (підпункт 165.1.10 пункту 165.1 статті 165 ПК України).

Абзацом першим підпункту 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV ПК України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 3 і 4 пункту 170.13 прим. 1 статті 170 ПК України.

Законом України від 18.06.2015 №548-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції" доповнено підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України абзацом такого змісту: "Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Законом України від 19.06.2018 року №2463-VIII «Про внесення змін до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо відносин, пов'язаних із здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях абзац другий підпункту 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладено у наступній редакції: «Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції (далі АТО) та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації (далі РФ) у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в АТО та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення ООС.

Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України (абзац 2 підпункту 1.7 пункту 16 прим.1 підрозділу 10 розділу ХХ).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.12.2015 №1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором».

У постанові Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1161 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №650 від 22.08.2018) вказано наступне.

Відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:

Установити, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь:

- в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції;

- у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, витягів з наказів Командувача об'єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів здійснення таких заходів.

Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.

З аналізу наведених правових норм слідує висновок, що до введення в Україні режиму воєнного стану, чинним законодавством були передбачені пільги з оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, які розповсюджувалися на осіб, які беруть безпосередню участь: 1) в антитерористичній операції; 2) у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС). На підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь, законодавством визначався відповідний перелік документів для підтвердження такого статусу.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та №58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного часу продовжувався.

Законом України від 19.06.2022 №2308-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану» (далі Закон №2308-ІХ), який набрав чинності 09.07.2022, внесено наступні зміни: Підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№ 13-17, ст. 112) після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту: "У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації".

У зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим.

Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України (абзац четвертий підпункту 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).

Пунктом 1, 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону від 19.06.2022 №2308-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Кабінету Міністрів України невідкладно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Отже, Законом від 19.06.2022 №2308-ІХ, який набув чинності 09.07.2022, визначено, що звільняється від оподаткування військовим збором грошове забезпечення військовослужбовців саме на період дії правового режиму воєнного стану.

Суд звертає увагу, що вимоги підпункту 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пов'язані та прямо відсилають до актів Кабінету Міністрів України, на підставі яких визначається порядок підтвердження статусу осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором.

Кабінетом Міністрів України відповідний порядок пільгового оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців на період дії правового режиму воєнного стану був визначений Постановою №244 від 17.03.2023 року, згідно з якою до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 №1161 “Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором” (Офіційний вісник України, 2016 р., № 3, ст. 187; 2018 р., № 68, ст. 2308) внесені зміни, а саме:

Назву постанови викласти в такій редакції:

1.“Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об'єднаних сил (ООС), та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором”.

2. У постановляючій частині:

1) після абзацу третього доповнити постанову новими абзацами такого змісту:

“у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, передбаченої абзацом першим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1253, № 58, ст. 3463, № 82, ст. 5035; 2023 р., № 13, ст. 778), особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

Особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, та позбавлені з будь-яких причин виплати додаткової винагороди, застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про позбавлення виплати додаткової винагороди, де зазначаються періоди безпосередньої участі у зазначених заходах, за які особа позбавлена такої виплати.”.

У зв'язку з цим абзац четвертий вважати абзацом шостим;

2) абзац шостий після слів “операції Об'єднаних сил (ООС)” доповнити словами “, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації”.

Отже, тільки із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №244 від 17.03.2023 необхідною умовою підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів (копій наказів) командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, передбаченої абзацом першим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що Закон України від 19.06.2022 №2308-ІХ, яким прийнятий пільговий порядок оподаткування військовим збором грошового забезпечення у період дії правового режиму воєнного стану, діє з 09.07.2022, а відповідний порядок підтвердження статусу осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором у період дії правового режиму воєнного стану відповідно до змін внесених Законом України від 19.06.2022 №2308-ІХ був визначений Кабінетом Міністрів України у березні 2023 року у Постанові №244 від 17.03.2023.

Відтак, у періоді з березня 2022 року до березня 2023 року діяли тільки норми Закону №2308-ІХ, а з березня 2023 року до дати звільнення позивача зі служби вже діяв порядок підтвердження статусу осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором у період дії правового режиму воєнного стану відповідно до змін внесених Законом України від 19.06.2022 №2308-ІХ.

Враховуючи вказані обставини, хоча у періоді з березня 2022 року до березня 2023 року був відсутній порядок підтвердження статусу осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором відповідно до змін внесених у Податковий кодекс України Законом №2308-ІХ, але позивач не може бути позбавлений права на отримання пільги з оподаткування військовим збором, встановленої цим Законом.

Законом №2308-ІХ встановлено, що у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців Національної гвардії України, на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29 (далі - Окреме доручення) (застосовується з 01.06.2022), під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та інше.

З огляду на відсутність нормативно-правового акту, яким у спірному періоді визначався порядок підтвердження безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, суд вважає можливим застосовувати роз'яснення, наведені в Окремому дорученні Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29.

Також суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що згідно із наказами відповідача від 03.04.2023 року №160-ОС, від 04.05.2023 року №228-ОС, від 05.06.2023 року №285-ОС, від 06.09.2023 року №467-ОС, від 06.09.2023 року №466-ОС, від 08.09.2023 року №473-ОС позивачу було здійснено нарахування додаткової винагороди як такому, що виконує бойові (спеціальні) завдання.

Зважаючи на вказане, на переконання суду, позивач має право на компенсацію сум військового збору за вказані періоди.

Аналогічного висновку дійшов і Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 30.11.2023 року №520/7418/23.

Відтак наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають в оподаткуванні грошового забезпечення позивача за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації з моменту набрання чинності Законом України №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», з 09.07.2022 року та належним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого з 09.07.2022 за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неврахуванні індексації під час виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році суд зазначає таке.

Як вже було вказано судом ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 Розділу 7 Глави IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 було затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 вказав, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку про те, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.

В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку вказаної виплати призвело б до знецінення як грошового забезпечення, так і самої допомоги на оздоровлення.

Під час розгляду справи з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідачем нараховано та виплачено позивачу суму допомоги на оздоровлення за 2022 рік, пале така допомога розраховувалася без врахування індексації грошового забезпечення.

Протилежного відповідачем під час розгляду справи доведено не було.

Відтак позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також позивачем разом із позовними вимогами заявлено клопотання про стягнення з відповідача на його користь витрат, пов'язаних із розглядом справи (на професійну правничу допомогу). При цьому зі змісту позовної заяви встановлено доводи стосовно того, що вартість витрат на професійну праву допомогу склала 20000,00 грн.

Надаючи оцінку вказаному клопотанню представника позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, суд зазначає, що положеннями ч.1 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також суд зазначає, що згідно із положеннями ст.26 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Під час, розгляду справи встановлено, що 10.09.2023 р. між позивачем та адвокатом Шевченко Д.С. укладений договір про надання правової допомоги. Відповідно до п.1 договору про надання правової допомоги по представництву інтересів позивача та надання йому правової допомоги. Розділом 3 договору визначено, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату за надання правової допомоги, передбаченої п. 1 даного договору винагороду (гонорар) у розмірі та порядку, що визначено в додатковій угоді до даного договору.

Матеріали справи свідчать на користь того, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем надані наступні докази: копія договору про надання правової допомоги від 22.10.2023; копія додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 12.12.2023; копія акту приймання наданих послуг від 12.12.2023; копія ордеру на надання правової допомоги серії АХ №1154439 від 23.10.2023.

Відповідно до відомостей, що містяться у акті приймання наданих послуг від 12.12.2023, представником позивача було витрачено 20 годин на надання правової допомоги позивачу.

У позовній заяві вказано, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн, 40% з якого становить 1073,60 грн, а погодинна вартість використаного часу представником позивача на надання послуг позивачу складає 1000,00 грн, що не перевищує вищезазначені вимоги.

Так згідно із вказаними документами на користь позивача було надано послуги щодо правничої допомоги, а саме: укладення договору, встановлення обставин справи, аналіз нормативних та законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, надання консультації з правових питань, формування стратегії та тактики захисту порушених прав - витрачений час 1 година - вартість наданої послуги 1000,00 грн; аналіз актуальної практики Верховного Суду щодо застосування норм права щодо - витрачений час 2 години - вартість наданої послуги 2000,00 грн: застосування з 01.01.2022, 01.01.2023, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року - витрачений час 1 година - вартість наданої послуги 1000,00 грн; виплат при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 - витрачений час 1 година - вартість наданої послуги 1000,00 грн; проведення аналізу грошового забезпечення та вирахування суми, що була недонарахована (неправомірно стягнута) - витрачений час 4 години - вартість наданої послуги 4000,00 грн; формування, подання адвокатських запитів, а також аналіз наданих відповідей та документів - витрачений час 2 години - вартість наданої послуги 2000,00 грн; складання позовної заяви - витрачений час 11 годин - вартість наданої послуги 11000,00 грн, що загалом складає - витрачений час 20 годин - вартість наданої послуги 20000,00 грн.

Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.

Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.

Суд зазначає, що враховуючи вищевикладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що сума, заявлена позивачем щодо сплати професійної правничої допомоги є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв'язку з чим слід дійти висновку про те, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 20000,00 грн. є необґрунтованою, а отже суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про вирішення питання про судові витрати.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.01.2022, 01.01.2023, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2022, 01.01.2023 грошового забезпечення, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпуски, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премій за 31.03.2022.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премії за 31.03.2022.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 протягом 01.04.2022 - 30.06.2023 надбавки за особливості проходження служби у розмірі меншому, ніж визначено наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС, 40%.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження служби за 01.04.2022 - 30.06.2023 у розмірі, визначеному наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 №33-ОС (50% від посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням, та надбавки за вислугу років).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення та не виплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (за виконання обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку) передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2023 рік строком 4 календарних дні.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (за виконання обов'язків військової служби за посадою з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку), передбаченої частиною 4 статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2023 рік строком 4 календарних дні із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні остаточного розрахунку із ОСОБА_1 та виплати всіх належних сум у день звільнення.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 15.08.2023 року до 12.02.2024 року.

Визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягають в оподаткуванні грошового забезпечення позивача за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з моменту набрання чинності Законом України №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», з 09.07.2022 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого з 09.07.2022 за час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неврахуванні індексації під час виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році, включивши до її складу індексацію, із врахування раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.

Попередній документ

118730876

Наступний документ

118730878

Інформація про рішення:

№ рішення:	118730877
№ справи:	520/36633/23
Дата рішення:	29.04.2024
Дата публікації:	02.05.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Харківський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (13.03.2025)
Дата надходження:	18.12.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

04.02.2025 13:30	Другий апеляційний адміністративний суд
04.03.2025 10:20	Другий апеляційний адміністративний суд
10.03.2025 11:15	Другий апеляційний адміністративний суд