Справа № 420/9156/24
30 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною відмову Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік;
зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки такого розрахунку;
зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 128 робочих днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 починаючи з 15.08.1999 року по 05.11.2018 рік проходив службу в структурі ГУ ДСНС України в Одеській області, з 06.09.2017 року по 05.11.2018 рік в 6 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України в Одеській області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду зобов'язано Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 06 вересня 2017 року, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023 року апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення без змін.
На виконання зазначеного рішення Відповідачем було виплачено Позивачу 58 793 гривень 27.09.2023 року.
22.02.2024 року позивачем направлено заяву до Відповідача щодо виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. 21.03.2024 року позивачу була вручена відповідь від Відповідача, з якої вбачається, що Відповідач відмовляється виплачувати зазначені компенсацію та середній заробіток, оскільки це не передбачено чинним бюджетним законодавством. Вважаючи відмову протиправною позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та окремо зазначивши, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Від позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву позивач наполягав на задоволенні позову в повній мірі з обставини зазначених у позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 15.08.1999 року по 05.11.2018 рік проходив службу в структурі ГУ ДСНС України в Одеській області, з 06.09.2017 року по 05.11.2018 рік в 6 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України в Одеській області.
Оскільки за період з 01.01.2016 року по 06.09.2017 рік Позивачу Відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, він звертався до суду із відповідним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 року по справі № 420/4179/23 залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023 року зобов'язано Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 06 вересня 2017 року, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
На виконання зазначеного рішення Відповідачем було виплачено Позивачу 58 793 гривень 27.09.2023 року.
22.02.2024 року Представником позивача було направлено заяву до Відповідача щодо виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.
21.03.2024 року позивачу було наручно вручено відповідь від Відповідача, з якої вбачається, що Відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації та середнього заробітку, оскільки це не передбачено чинним бюджетним законодавством.
Позивач вважає відмову протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Даючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України, Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, якими порядок проходження служби, виплати грошового забезпечення, гарантії соціального захисту, звільнення з публічної служби чітко врегульовані та не передбачають застосування норм Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що жодним з вище зазначених нормативно правових актів не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України(далі -КЗпП) (в редакції чинній на дату звільнення позивача зі служби).
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
З 19.07.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
В даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 27.09.2023 року індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (27.09.2023 року) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 06.09.2017 року (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 128 робочих дні.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки такого розрахунку та зобов'язання Головного управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 128 робочих днів підлягають задоволенню.
Згідно з абз.7 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 року (далі Закон №2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Відповідно до ст.4 Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Статтею 7 Закону визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналізуючи положення Закону №2050-ІІІ Верховний Суд дійшов правового висновку, що порушенням прав особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати основного доходу є відмова за заявою позивача.
За приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 18.08.2023 року по справі № 460/4166/20 підтримана раніше викладена позиція Верховного Суду та зазначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходу, проте отримав відповідь про відмову у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходу.
Таким чином, позивачем дотримано положень Закону №2050-ІІІ, проте відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходу.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік та зобов'язання Головного управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо строків звернення до суду суд зазначає наступне.
Виходячи з положень ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідачем було виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення 27.09.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 року у справі № 420/4179/23 за період з 01.01.2016 до 06.09.2017 рік.
21.02.2024 року представником позивача було направлено заяву до Відповідача щодо виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.
21.03.2024 року позивачу була особисто вручена відповідь від Відповідача, з якої позивачу стало відомо, що Відповідач відмовляється виплачувати зазначені компенсацію та середній заробіток.
До отримання відповіді на свою заяву позивач не знав та не міг знати, що Відповідач відмовиться виконувати передбачені законом дії, спрямовані на виплату позивачу середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою останньому індексації грошового забезпечення за спірний період, а тому строків звернення до суду позивачем не пропущено.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік.
Зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 27.09.2023 рік.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки такого розрахунку.
Зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 128 робочих днів.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко