30 квітня 2024 року № 320/8783/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тікос М" до Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тікос М» звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 03.12.2021 № 59214207, що винесена відповідачем 06.12.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно прийняв спірну постанову, оскільки при стягненні виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від всієї суми боргу, що підлягає примусовому стягненню без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення виконавчого збору без реального виконання рішення суду, що в свою чергу зачіпає конвенційні та конституційні права позивача, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Харченко С.В.) позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження, визначено що вона буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 27.05.2019 відкрито виконавче провадження №59214207 за виконавчим листом №2/357/1512/18 від 20.05.2019, виданим Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ТОВ «Тікос М» на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 434389,67 грн та судовий збір в розмірі 4579,86 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.12.2021 ВП № 59214207 виконавчий документ №2/357/1512/18 від 20.05.2019, виданим Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягненняз ТОВ «Тікос М» на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 434389,67 грн та судовий збір в розмірі 4579,86 грн. повернуто стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.12.2021 ВП №59214207 стягнуто з ТОВ «Тікос М» виконавчий збір у розмірі 43896,95 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі -Закон № 1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 згаданого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно частини 3 статті 27 Закону №1404 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно частини 4 статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Положеннями частини п'ятої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. На момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.
Таким чином, згідно вказаних приписів, стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тобто одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (пункт 1 частини першої).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята).
Питання про закінчення виконавчого провадження, та, відповідно, про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з'ясує, що для цього є відповідні підстави.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що положення законодавства, а саме ч. 2 ст. 27 Закону України “Про виконавчий збір”, чинного на момент вчинення виконавчої дії, було передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто дана норма не містила вказівки, щодо стягнення виконавчого збору у відповідному розмірі саме від суми, що була фактично стягнутою.
Крім того, судом не встановлено наявності обставин, вичерпний перелік яких зазначено у ч. 5 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження”, які б звільняли позивача від стягнення виконавчого збору.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору є правомірною та не підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню і у задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.