ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" квітня 2024 р. справа № 300/8676/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання рішення протиправним
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене Протоколом від 30 травня 2023 року, про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянки України ОСОБА_1 .
- зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянути заяву громадянки України ОСОБА_1 від 21.04.2023 р. (зареєстровану в Мінрентеграції 05.05.2023 р.) про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовані протиправним рішенням Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене Протоколом від 30 травня 2023 року, про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянки України ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання рішення протиправним, за правилами спрощеного позовного провадження, а також витребувано у відповідача належним чином завірену копію Протоколу від 30 травня 2023 року Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
15.01.2024 року на адресу суду від Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо викладених у позові доводів та просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов і відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
19.11.2022 р. набрав чинності Закон України від 26.01.2022 р. № 2010-IX «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», який визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено відповідний факт.
В квітні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою проти України про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії.
В заяві позивач вказувала на те, що 22.05.2014 р. у м. Донецьку Донецької області (тимчасово окупована територія), будучи цивільною особою, вона була незаконно затримана збройними формуваннями держави-агресора російської федерацій, які іменували себе «Донецькою народною республікою». Разом із нею були затримані громадські активісти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Заявниця стверджувала, що з осені 2013 року вона була активною учасницею Революції Гідності (волонтеркою Медичної сотні Євромайдану), зокрема, учасницею Донецького Євромайдану. Завжди публічно висловлювала свою позицію на підтримку територіальної цілісності й незалежності України. Крім того, станом на травень 2014 року вона вже давно займалася допомогою українським військовим (здійснювала постачання продуктів, прожекторів, бронежилетів й інших речей, інформувала військових про суспільно-політичну ситуацію в місті і т. ін.). Через блокпости їздила до українських військових на Карачун, в Покровськ, Ялту (азовську), Новоазовськ, під Маріуполь, в Амвросіївку, в ОСОБА_4 тощо.
Заявниця зазначала, що в день затримання, вона разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прямували на автомобілі з м. Донецька до АДРЕСА_1 , де мали організувати голосування на позачергових виборах Президента України (25.05.2014). Їхнє авто зупинили в районі площі Перемоги в Петровському районі м. Донецька (колишній пост ДАІ). В автомобілі знайшли запрошення на голосування, українські прапори призначалися українським військовим на український блокпост, й два прожектори, які призначалися українським військовим на український блокпост.
Позивачка згадувала, як у багажниках авто їх доставили до захопленої будівлі ГУ СБ України в Донецькій області (м. Донецьк, вул. Щорса, 62), де її надалі утримували впродовж наступних п'яти днів, до 27.05.2014 р. щодо неї застосовувалося жорстоке поводження й тортури, наруга над її людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження. Участь у знущаннях приймали як місцеві бойовики, так і їхні куратори з числа кадрових російських військових, і своєї належності до сусідньої держави останні не приховували.
Заявниця детально зазначила, що увесь цей час її тримали зі зв'язаними руками та зав'язаними очима в приміщенні, не придатному для довготривалого перебування затриманих. Їй регулярно наносили удари руками, ногами і тупими предметами по різних частинах тіла. Постійно погрожували, ображали та принижували різними способами. Імітували розстріл. Намагалися зґвалтувати. Заявниця зазначає, що від зґвалтування її фактично врятував затриманий разом з нею активіст ОСОБА_2 , який вскрив собі вени та здійснив спробу повіситися, чим відвернув на себе увагу воєнних злочинців.
Заявниця стверджувала, що не зважаючи на всі ці знущання, ніхто з них трьох не видав ніякої інформації, яка могла б нашкодити іншим проукраїнським громадським активістам або українським військовим. Так і не дочекавшись від них «зізнання у злочинах проти республіки», їх відпустили 27.05.2014 р., ймовірно, за результатами неформального обміну. Відпускав заявницю воєнний злочинець на ім'я ОСОБА_7 (позивний « ОСОБА_8 »). Після цього вона одразу виїхала на підконтрольну Україні територію, покинувши в Донецьку житло, роботу й всі особисті речі.
Заявниця також зазначила, що пережиті події призвели до погіршення її фізичного та психічного здоров'я, загострення раніше отриманих хвороб, наслідки чого вона відчуває по сьогоднішній день.
Водночас, позивачка наголосила на тому, що вона продовжує займатися волонтерською діяльністю та допомагати українській армії. Проходила військову службу, має статує учасниці бойових дій та отримала інвалідність внаслідок війни.
Рішенням Мінсоцполітики України від 24.12.2019 р. № 22390/0/2-19/47, за фактом незаконного утримання позивачки, їй було встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
Крім того, 16.01.2019 р. за фактом вчинених щодо позивачки злочинів її залучили в якості потерпілої до кримінального провадження №12014060020003033 від 13.06.2014 р., що на той час розслідувалося Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України. 13.07.2020 р. постановою прокурора Офісу Генерального прокурора кримінальне провадження №12014060020003033 об'єднано з матеріалами кримінального провадження №12014050810001220 від 29.04.2014 р., а подальше досудове розслідування здійснюється слідчими Головного слідчого управління СБ України.
На підставі вищевикладених фактів, заявниця у своїй заяві до Комісії зазначила, що її як цивільну особу, що перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором (її утвореннями) під час перебування на тимчасово окупованій території України у зв'язку із здійсненням нею цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України. Просила встановити щодо себе факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Заява була складена за формою, затвердженою Наказом Мінреінтеграції № 281 від 01.12.2022 р. «Про затвердження форм заяв для забезпечення соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
До заяви позивач додала ряд наступні документи:
- копію паспорта; копію довідки ВПО;
- копію листа Генпрокуратури України від 19.04.2019 р.;
- копію листа Громадської ініціативи Євромайдан SOS від 10.07.2014 р.;
- копію довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
- копію посвідчення УБД /Додатки №3-10;
- публікації ЗМІ.
В заяві позивач також акцентувала увагу на тому, що у неї можуть бути відсутні якісь документи, які б стали в пригоді відповідачу для ухвалення рішення та які можуть бути видані компетентними органами за ініціативою й на запит самої Комісії. У випадку недостатності поданих документів для ухвалення рішення на її користь, просила повідомити їй конкретний й вичерпний перелік документів, яких не вистачає, а також найменування та адреси органів, в яких вона може отримати відповідні документи.
В травні 2023 року позивачка подала на адресу Комісії заяву з проханням долучити до матеріалів її раніше поданої заяви та врахувати під час розгляду її справи копію листа Офісу Генерального прокурора від 28.04.2023 р. вих. №181212-24742-21 та копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у к/п №12014050810001220.
Зазначених документів не було у її розпорядженні за станом на день звернення до Комісії із Заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
04.08.2023 року позивачу надійшов лист Мінреінтеграції від 19.06.2023 року за вих. №22/К-8107-6.2-6659. В листі позивача повідомлено про те, що Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на засіданні 30.05.2023 року за результатами розгляду заяви прийняла рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів. Інших причин відомостей про причини відмови лист не містить.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтею 3 Закону, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України. Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 Nє 1281 (далі - Положення), Комісія утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім?ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім?ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.
До складу Комісії входять:
- представник, визначений Президентом України;
- по одному представнику Мінреінтеграції, МЗС, Мін?юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим;
- не більше п'яти представників від громадських об'єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність.
Згідно із пунктом 7 Положення, організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройно агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 2010-ІX дія цього поширюється на громадян України, зокрема:
2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території іншими утвореннями держави-агресора:
а) у зв'язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв'язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
В частинах другій, третій статті 4 Закону № 2010-ІХ наводиться перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що перелік документів/відомостей не є вичерпним.
Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону № 2010-ІХ за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п?ятою цієї статті, Комісія приймає рішення:
- про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,
- про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,
- про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,
- відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 р. № 1281 було затверджено, зокрема, Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
В пункті 3 Положення №1281 зазначено, що завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
В пункті 8 Положення № 1281 вказується, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення, громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.
До заяви він має додати документи та/або відомості, які за переліком, наведеним в Положенні № 1281, співпадають з переліком, що наведений у частинах другій, третій статті 4 Закону № 2010-IX. В абзацах четвертому-шостому пункту 7 Положення № 1281 передбачено, що рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Втім Положення №1281 не містить процедурних вимог щодо вручення заявнику копії протоколу або витягу з нього, а тому інформування про прийняті рішення здійснюється шляхом направлення заявнику листа працівниками апарату Мінреінтеграції.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що Комісія повноважна прийняти рішення про не підтвердження не встановлення) факту позбавлення цивільної особи особистої свободи в наслідок збройної агресії проти України з наступних підстав:
1. у разі відсутності події позбавлення особи особистої свободи, тобто коли позбавлення свободи не було.
2. у разі позбавлення особи особистої свободи за обставин, які не пов'язані зі збройною агресією проти України та/або з причини, яка відмінна від громадської, правозахисної, волонтерської і т. ін. діяльності такої особи чи не для використання як заручника (наприклад, у випадку вчинення щодо особи злочину позбавлення свободи іншою цивільною особою поза контекстом збройного конфлікту);
3. у випадку позбавлення особи особистої свободи з дотриманням норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також інших норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини;
4. у разі, якщо особою подані недостовірні відомості, інформація та/або документи (зазначене є й підставою для скасування раніше прийнятого рішення про встановлення факту, у відповідності до пункту 16 Положення №1281).
Як стало відомо з матеріалів справи, що всі згадані вище ситуації охоплюються абстрактною «недостатністю поданих документів» для встановлення факту (не встановлено подію, контекст, порушення прав або встановлено, що подано недостовірні дані).
Лист Мінреінтеграції від 19.06.2023 р. за вих. № 22/К-8107-6.2-6659 не містить жодного обґрунтування правової та фактичної підстав ухвалення Комісією рішення про не підтвердження (невстановлення) факту щодо позивачки.
В листі Мінреінтеграції від 19.06.2023 р. за вих. № 22/К-8107-6.2-6659 лише повідомляється: «у зв'язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів».
Водночас, відсутність достатньої кількості голосів (більше половини присутніх) є результатом голосування, а не правовою/фактичною підставою для прийняття рішення про не підтвердження факту. Якщо більшість членів Комісії проголосували проти рішення про підтвердження (встановлення) факту, цьому мали б слугувати відповідні правова та фактична підстави, за які й проголосувала більшість.
Згадані вище судом норми Закону №2010-IX дозволяють стверджувати, що Комісія зобов'язана прийняти рішення на користь заявника, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Закон №2010-1Х не передбачає такого, що Комісія під час прийняття рішення має право діяти на власний розсуд (щодо одних людей встановлювати факт, а іншим - відмовляти на свій розсуд).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, прямо визначених законом.
Обґрунтованість, в силу вимог статі 2 КАС України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Дослідивши матеріали адміністративної справи судом встановлено, що лист Мінінтеграції від 19.06.2023 року № 22/К-8107-6.2-6659 не містить жодного обґрунтування правової та фактичної підстав ухвалення Комісією рішення про не підтвердження факту щодо позивачки.
Аналогічний висновок, суд зробив дослідивши витяг з протоколу № 4 ДСК засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок агресії проти України від 30.05.2023 року.
Відповідач не конкретизував, що саме стало підставою для прийняття рішення про не підтвердження факту: відсутність події позбавлення свободи, контексту збройного конфлікту, відсутність порушення прав заявниці під час позбавлення свободи, подання недостовірних даних тощо.
В листі Мінреінтеграції від 19.06.2023 р. за вих. № 22/К-8107-6.2-6659 зазначається, що «за наявності додаткових відомостей або документів», позивачка може повторно звернутися до Комісії.
Водночас, за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи вона має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають вади раніше поданих документів.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене Протоколом від 30 травня 2023 року, про (в частині) не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянки України ОСОБА_1 .
Зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянути заяву громадянки України ОСОБА_1 від 21.04.2023 р. про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України з урахуванням висновків суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.