Справа № 453/1441/18 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.
Провадження № 22-ц/811/2094/23 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
23 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Назар Х.Б.,
за участі в судовому засіданні представника апелянта Міністерства Оборони України - Матящука В.К., представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сколівського районного суду Львівської області в складі судді Микитина В.Я. від 22 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 24.10.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області Батлюк О.І. та зареєстрованим у реєстрі за № 1488, а саме: нежитлове приміщення-магазин, загальною площею 412, 4 кв. м., основна площа - 331 кв. м., котре знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М., про що у реєстрі вчинено запис № 456 та на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М., про що у реєстрі вчинено запис № 459 та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер: 41584631 від 31.07.2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер: 41596447) від 01.08.2015 року), - шляхом надання ОСОБА_1 права продажу вказаного предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві з визначенням початкової ціни за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у розмірі 418 000 (чотириста вісімнадцять тисяч) грн., - у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Договором позики № б/н від 08.10.2018 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 188 грн. (чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. судових витрат у справі.
Дане рішення оскаржило Міністерство оборони України.
В апеляційній скарзі просять рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити повністю.
Вважають, що ОСОБА_3 та його представник свідомо зловживаючи своїми процесуальними правами, знаючи усі обставини справ, пов'язаних із нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , незаконність вибуття його з володіння Міністерства оборони України, під час розгляду справи №453/1441/18 не поінформували суд про наявність спору в суді першої інстанції. Вказують, що спір між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був породжений штучно. Зокрема, у 2018 році ОСОБА_4 стало відомо про наявність постанови Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року в справі № 914/2688/13, якою встановлено, що договір купівлі-продажу від 29 грудня 2008 року укладений між Концерном «Військторгсервіс» Міністерства оборони України та ТОВ «Транспортні системи» без згоди власника такого майна - Міністерства оборони України. Вказаний правочин укладений з порушенням порядку відчуження державного майна, оскільки відсутнє погодження Фонду державного майна України на продаж спірного нежитлового приміщення. У зв'язку із цим, в ОСОБА_3 , який придбав свого часу спірне майно у ОСОБА_5 , виник задум змінити право власності на іншу особу з метою унеможливити повернення його законному власнику, тобто Міністерству оборони України. Вказують, що 08 жовтня 2018 року ОСОБА_3 укладає договір позики з ОСОБА_1 коштів саме на суму вартості спірного майна у розмірі 418800,00 гривень та про отримання пише коштів розписку. Строк повернення суми позики становить один місяць, а саме до 08.11.2018 року. Не дочекавшись закінчення часу (08.11.2018) повернення позичених коштів, 24.10.2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладають договір іпотеки, відповідно до якого борг у сумі 418800, 00 гривень забезпечується у разі неповернення суми позики до 08.11.2018 майном ОСОБА_3 , а саме нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . 30.11.2018 ОСОБА_1 звернулася у суд з позовною заявою, в якій просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.10.2018 року, та 22.01.2019 року Сколівський районний суд Львівської області задовольнив повністю заяву ОСОБА_1 . Аналогічно, ОСОБА_3 та його представник не поінформували ні сторони, ні суд у справі №453/121/19 про те, що вже є рішення у справі №453/1441/18, і воно стосується безпосередньо щодо майна, стосовно якого і триває спір, і фактично вже на нього звернуто стягнення в іншій справі.
В судове засідання окрім представника апелянта Міністерства Оборони України - Матящука В.К., представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , решта учасників справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання апеляційної скарги, представника позивачки - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзивів, Апеляційної скарги, відзиву на неї, а також усних пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 509, 572, 574, 575, 610, 611, 1046 ЦК України, ст. 33, 38 Закону України «Про Іпотеку» задовольнив позовні вимоги виходячи з того, що як вбачається з долученої позивачем до позовної заяви належним чином засвідченої копії Договору позики № б/н від 08.10.2018 року, укладеного між позивачем як позикодавцем, та відповідачем як позичальником, за умовами п. 1.1. такого Договору позикодавець надає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 418 800,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути зазначені грошові кошти у порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Згідно з п. 3.1. Договору позики, позикодавець зобов'язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього договору. Відповідно до п. 3.2. Договору позики, позика надається шляхом передачі готівки із рук позикодавця в руки позичальника. Пунктом 3.3. Договору сторонами погоджено, що підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, видана позикодавцю. У п. 3.4. договору позики обумовлено, що позичальник зобов'язується повернути суму позики по спливу одного місяця з моменту отримання позики, а саме - не пізніше 08.11.2018 року. Долученою до матеріалів справи належно засвідченою копією розписки від 08.10.2018 року підтверджується отримання відповідачем як позичальником від позивача як позикодавця грошових коштів у розмірі 418 800,00 грн. за договором позики № б/н від 08.10.2018 року. Згідно з п. 1.2. Договору позики, строк надання позики позичальнику становить один місяць з моменту передачі всієї грошової суми, визначеної у п. 1.1. даного Договору. У свою чергу, пунктом 3.4. Договору позики передбачено, що позичальник зобов'язується повернути суму позики по спливу одного місяця з моменту отримання позики, а саме - не пізніше 08.11.2018 року. Судом встановлено й те, що на забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики від 08.10.2018 року, між сторонами було укладено Договір іпотеки від 24.10.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області Батлюком О.І. (зареєстровано у реєстрі за № 1488). Водночас, згідно з п. 5.2. Договору іпотеки, у разі порушення основного зобов'язання або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш, ніж семиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Встановлено, що позивач, на виконання вищенаведених вимог Договору іпотеки, надсилав відповідачу вимогу від 08.11.2018 року, якою просив не пізніше, ніж у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги виконати зобов'язання шляхом повернення грошових коштів у розмірі 418 800,00 грн. Зокрема, факт надсилання такої вимоги підтверджується долученими до матеріалів справи належно засвідченими копіями накладної ПАТ «Укрпошта» (штрихкодовий ідентифікатор № 7903406043520), опису вкладення у поштове відправлення та квитанцією оплати поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор № 7903406043520). У свою чергу, отримання такої вимоги відповідачем підтверджується роздруком з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» (штрихкодовий ідентифікатор № 7903406043520), згідно з яким відповідач отримав таке поштове відправлення 10.11.2018 року. Відповідачем вимога позивача від 08.11.2018 року залишена без відповіді та задоволення, доказів протилежного сторонами суду не надано. Відтак, у матеріалах справи станом на дату ухвалення даного рішення відсутні належні та допустимі докази на підтвердження повернення відповідачем позивачу суми боргу за Договором позики № б/н від 08.10.2018 року. Відтак, у суду є усі підстави вважати, що обумовлена у такому Договорі сума коштів залишається не повернутою повністю чи частково. Таким чином, оскільки відповідачем не повернуто позивачу повністю чи частково отриману за Договором позики від 08.10.2018 року суму коштів у розмірі 418 800,00 грн, у відповідача існує невиконане зобов'язання перед позивачем, пов'язане із сплатою коштів за Договором позики. Суд вважав необґрунтованими посиланнями відповідача у поданому ним відзиві на позовну заяву від 10.01.2019 року на неможливість повернення коштів, отриманих за Договором позики від 08.10.2018 року з огляду на відсутність коштів та скрутний фінансовий стан, оскільки відсутність коштів не звільняє особу від обов'язку виконання взятого на себе за договором зобов'язання. Виходячи з наведених вище положень чинного законодавства та умов Договору іпотеки, а також встановивши, що відповідач борг перед позивачем не погасив, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки саме у спосіб надання позивачу як іпотекодержателю, права на вчинення договору купівлі-продажу на свій розсуд будь-якому покупцю за ціною, визначеною сторонами, у розмірі 418 800,00 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила:
- звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.10.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області Батлюком О.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 1488, а саме на нежитлове приміщення-магазин загальною площею 412,4 кв. м., розташоване у АДРЕСА_1 , котре належить відповідачеві на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 456 та на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 459, а також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 41584631 від 31.07.2015 року) та витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 41596447 від 01.08.2015 року) шляхом надання позивачеві права продажу вказаного предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві з визначенням початкової ціни за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у розмірі 418 000 грн., у рахунок погашення заборгованості відповідача за договором позики № б/н від 08.10.2018 року. Судові витрати у справі позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08.10.2018 між позивачем як позикодавцем, та відповідачем як позичальником, укладено Договір позики № б/н, відповідно до п. 1.1. якого, позикодавець надає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 418 800,00 грн., а згідно з п. 3.4. Договору позики, позичальник зобов'язується повернути її по спливу одного місяця з моменту отримання позики, зокрема не пізніше 08.11.2018 року. Крім того, як зазначає позивач, у забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, між сторонами укладено Договір іпотеки від 24.10.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області Батлюком О.І., про що у реєстрі вчинено запис за № 1488, згідно з яким відповідач як іпотекодавець передав в іпотеку позивачу як іпотекодержателю нежитлове приміщення-магазин, загальною площею 412, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки відповідачем не було повернуто отримані за договором позики грошові кошти, позивач вважає, що у неї наявне право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права продажу вказаного предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві з визначенням початкової ціни за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у розмірі 418 000 грн., у рахунок погашення заборгованості відповідача за договором позики № б/н від 08.10.2018 року.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). Разом з тим і суд зобов'язаний роз'яснити позивачу наслідки подання позову до неналежного відповідача (відповідачів) та його право подати клопотання про залучення належного, заміни неналежного належним, залучення співвідповідача, тощо. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) розглянуті по їх суті із встановленням преюдиційних обставин чи тим більше задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати по суті із встановленням преюдиційних обставин чи задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов'язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції вказаних вимог закону не дотримано.
Із наведеного вище вбачається, що позивачем подано позов до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежитлове приміщення-магазин загальною площею 412,4 кв. м., розташоване у АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, з 2013 року у суді перебувала справа №914/2688/13 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України м. Київ, Концерну «Військторгсервіс» м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи» м.Львів-Брюховичі за участю третіх осіб, Фонду державного майна України м.Київ, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області м.Львів, ОСОБА_3 , м. Львів, ОСОБА_5 , м. Сколе Львівської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно.
Рішенням господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі №914/2688/13 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину “1-17”, загальною площею 412,4кв.м, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортні системи” та Концерном “Військторгсервіс”. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортні системи” 1 147,00 грн. судового збору у дохід Державного бюджету України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортні системи” на користь ОСОБА_3 5 435,57 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортні системи” на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_1 ) 5 435,57 грн. судового збору. В частині щодо вимоги зобов'язати ТзОВ «Транспортні системи» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нежитлові приміщення загальною площею 412,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення магазину « 1-17», що становить 13/100 частин жилого будинку провадження припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ “Транспортні системи”, м. Львів-Брюховичі задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2017р. у справі № 914/2688/13 в частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Концерну Військторгсервіс» щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину, укладеного 29.12.2008 р. між ТОВ «Транспортні системи» та Концерном «Військторгсервіс» скасовано і в цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2017р. у справі № 914/2688/13 залишено без змін.
Вказаною постановою встановлено, що 04.10.2004 р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України Кузьмука О.І. видано довіреність № 220/2071 від 04.10.2004 р., якою було уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема, з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії довіреності - до 01.10.2007р.
При цьому, листом № 140/3/1312 від 06.10.2004 р. начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. повідомив начальника ДП МО України Управління тилу Західного оперативного командування ОСОБА_6 , що воно дозволяє провести відчуження нежилих приміщень магазину № 46 (загальна площа 412,3 кв.м.), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 р., відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів) термін дії яких не закінчився.
Супровідним листом від 14.02.2005 р. № 1235/з на виконання окремого доручення Міністра оборони України, начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., повернув перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 р. № 220/2071.
Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 р. № 47 припинено діяльність Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання “Військторгсервіс”, яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).
Поряд з цим, наказом Міністра оборони України від 05.04.2007 р. № 135 припинено діяльність ДП Міністерства борони України “Управління торгівлі Західного оперативного командування” шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну “Військторгсервіс”, який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України “Управління торгівлі Західного оперативного командування” (пункти 1, 2 наказу).
12.09.2007 р. Концерн "Військторгсервіс" в особі директора Пукіра П.Н. видав довіреність, якою уповноважив начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_6 на відчуження належного Концерну нерухомого майна з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України.
21.11.2008р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою "Прайс" затверджено протокол №1104-н про хід публічних торгів, згідно якого ТОВ "Транспортні системи" отримало право на укладення договору купівлі-продажу нерухомого об'єкта за адресою: Львівська обл., м. Сколе, вул. Котляревського, 13.
Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 21312113 від 18.12.2008 р., 13/100 магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є загальнодержавною власністю, що перебуває у повному господарському віданні державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".
На підставі протоколу №1104-н про хід публічних торгів 29.12.2008 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_6 та ТОВ "Транспортні системи" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину "1-17", загальною площею 412,4 кв.м, що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Фонд державного майна України 20.03.2013 р. повідомив прокуратуру Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" (в тому числі і того, яке є предметом спору). Зокрема, Фонд зазначив, що розпорядчі акти (рішення) Міністерства оборони України щодо надання згоди на відчуження майна відсутні, а фонд у встановленому порядку погодження на відчуження спірного майна не надав і відомостей щодо погодження такого продажу немає.
Відповідно до витягу з кримінального провадження від 15.07.2013 р. № 42013100330000004 до ЄДРДР 21.03.2013 р. внесено інформацію, що у період з квітня 2005 р. до грудня 2011 р. ОСОБА_7 , будучи генеральним директором Концерну "Військторгсервіс", в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально засвідчені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості, на підставі виданих ним у 2004 р. дозволів (термін дії яких минув), на реалізацію об'єктів нерухомості. Внаслідок цього відчужено шляхом продажу 46 об'єктів нерухомого майна, які перебували на балансі Концерну "Військторгсервіс" на загальну суму 28 001 013,00 грн.
Відчуження нерухомого майна здійснено на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. № 140/6/1626/19 від 18.10.2004 р., виданого на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071.
Судом встановлено, що рішення про надання згоди на відчуження спірного нерухомого майна, було прийнято до затвердження у 2007 році Кабінетом Міністрів України Порядку відчуження об'єктів державної власності, коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України.
А саме, таке рішення було прийнято 18.10.2004 р., коли начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 р. № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_6 на відчуження, зокрема, нежитлового приміщення магазину.
Як встановлено судом, нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну “Військторгсервіс”. Отже, зважаючи на це, відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України.
Судом встановлено, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 29.12.2008 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном, повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.
Судом зроблено висновок про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею, шляхом укладення договору купівлі-продажу від 29.12.2008 р., але з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8 постанови Кабінету міністрів України від 06.06.2007р. № 803, оскільки продавцем не було дотримано порядку погодження відчуження майна Фондом Державного майна України, що є необхідним для відчуження державного майна.
Також, підписуючи лист №140/3/1312 від 06.10.2004 р., який на переконання відповідача є згодою Міністерства на відчуження майна, ОСОБА_7 не виступав як представник Міністерства оборони України, оскільки: у даному документі немає жодної згадки про довіреність від 04.10.2004 р. якою Міністерство уповноважує ОСОБА_7 виступати його представником; підписуючи такий документ ОСОБА_7 вказав свою посаду як начальник Головного управління торгівлі, не вказавши, що він є представником Міністерства; у листі зазначено, що Головне управління торгівлі тилу МОУ, а не Міністерство оборони України, дозволяє провести відчуження нежилих приміщень. Те, що ОСОБА_7 на момент складання листа мав довіреність Міністерства автоматично не надає такому листу статусу документа Міністерства, адже, отримавши довіреність, ОСОБА_7 не втратив свого статусу керівника Головного управління торгівлі тилу МОУ і міг вступати у правовідносини з іншими суб'єктами як керівник управління (що і мало місце у спірному випадку), або ж як представник Міністерства.
Відтак, при укладенні спірного договору концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності. Як наслідок - правочин вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності, є порушенням ч.2 ст.203 ЦК України і підставою для визнання його недійсним у порядку ст.215 ЦК України.
Відповідно господарським судом було встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину “1-17”, загальною площею 412,4кв.м, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортні системи” та Концерном “Військторгсервіс” є недійсним, відповідно усі подальші правочини що стосуються спірного майна, вчинені після 2008 року є недійсними.
З наведеного вбачається, що подаючи даний позов в листопаді 2018 року до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки фактично втручався у спірне уже питання майна, що є предметом іпотеки, яке вирішувалося іншим судом за участі, зокрема, Міністерства оборони України, та, як звичайна розсудлива особа, не міг не знати про спори щодо спірного майна та інші питання, що стосуються права власності на таке (реєстрації, зміна власника, тощо).
Окрім цього, постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №453/121/19 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України до ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи» про витребування від добросовісного набувача об'єкта нерухомого майна, Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задоволено. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Витребувано з володіння ОСОБА_3 та повернуто у власність держави в особі Міністерства оборони України та в господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нерухоме майно - приміщення магазину, загальною площею 412, 4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ), шляхом його звільнення.
Вказана постанова мотивована тим, що враховуючи, що відчуження Концерном «Військторгсервіс» Міністерства оборони України нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 здійснено поза волею його власника - Міністерства оборони України, шляхом укладення 29 грудня 2008 року договору купівлі-продажу з ТОВ «Транспортні системи», що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, Верховний Суд вважавє, що майно набуте ОСОБА_3 без достатньої правової підстави, оскільки ТОВ «Транспортні системи» не мало права його відчужувати, а тому спірне нежитлове приміщення підлягає витребуванню на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України від відповідача, який є його останнім власником.
Тому, рішення у даній справі про звернення стягнення на спірне майно фактично прямо впливає на права, інтереси та обов'язки Міністерства оборони України, яке на час подання позову намагалося підтвердити своє право власності на спірне майно та на даний час його підтвердило.
Однак, судом першої інстанції не залучено до участі у розгляді справи, як відповідача, Міністерство оборони України, на права та інтереси якого прямо впливатиме рішення у даній справі.
Крім цього, судом на обговорення вказане питання (про з'ясування кола осіб, яких стосується спір та залучення співвідповідачів) не ставилось та позивачу таке його право не роз'яснювалось, відповідно і позивач такого права не реалізовував у спосіб залучення належного відповідача (співвідповідача) чи відмову у залученні таких із настанням відповідних наслідків, про що він повинен був бути поінформований судом.
Без залучення осіб, для яких таке рішення створює відповідні права та обов'язки, змінює правовідносини та призводить до нових наслідків, - суд не взмозі давати оцінку підставам та предмету позову, встановлювати преюдиційні обставини та виносити рішення по суті такого спору, оскільки без залучення належного (належних) відповідача (відповідачів, співвідповідачів) на права та обов'язки якого (яких) впливатиме таке судове рішення суд вирішувати питання про задоволення позову не взмозі.
Зважаючи на вказане, неможливість залучення, зокрема, згаданої особи як учасника (співвідповідача) на стадії апеляційного розгляду чи направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання таких вимог закону судом першої інстанції та істотність таких, зокрема, процесуальних порушень, що вплинуло на розгляд та вирішення спору вцілому, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції залишатися в силі не може та підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Вказане відповідає, також, і правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/2587/16, від 07 лютого 2023 року у справі № 456/1045/20, з подібними процесуальними правовідносинами, що повинні бути враховані, зокрема, і судом апеляційної інстанції при розгляді справи.
Вказаним апеляційну скаргу слід задовольнити. Оскаржуване ж судове рішення слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Міністерства оборони України- задовольнити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 січня 2019 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 квітня 2024 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра