Дата документу 15.04.2024 Справа № 331/4934/23
Єдиний унікальний № 331/4934/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/718/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
15 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисників обвинуваченої - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року, якою відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Жданівка, Орловської області, російської федерації, громадянки України, не заміжньої, перебувала на посаді судді Полтавського районного суду Полтавської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 26 травня 2024 року включно, із визначенням розміру застави у сумі 9084000,00 грн., -
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року було продовжено застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 26 травня 2024 року включно, із визначенням розміру застави у сумі 9084000,00 грн.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та з метою запобігання вказаним ризикам, для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків вважав необхідним продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 просить зменшити розмір визначеної судом застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що розмір визначеної застави є надмірним тягарем для неї.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо ОСОБА_7 менш суворий запобіжний захід.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що як при обранні та продовженні запобіжного заходу, так і на даний час не існує жодного доказу існування ризиків того, що обвинувачена ОСОБА_7 має намір переховуватися від суду та впливати на свідків у кримінальному провадженні або вчиняти інші незаконні дії.
Зазначає, що під час судового провадження суд першої інстанції, продовжуючи строки дії самого суворого запобіжного заходу, послався на наявність ризиків, які зазначені в попередніх ухвалах суду, які фактично за своїм змістом є ідентичними за виключенням часу їх ухвалення.
Крім того вказує, що під час судового провадження не встановлено жодного доказу наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор посилається на наявність, на його думку, ризиків в своєму клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виключно із своїх суб'єктивних припущень, які він документально не підтверджує.
Звертає увагу на те, що прокурор подав до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу з грубим порушенням вимог ч. 2, 3 ст. 184 КПК України, а саме, без надання суду і стороні захисту копії матеріалів, якими обґрунтовується доводи його клопотання, всі ці обставини залишись поза увагою суду та відповідно не відображені у винесеній ухвалі, що на думку захисту, вказує на її спірність та помилковість.
Вказує, що судом систематично не враховується дані щодо стану здоров'я обвинуваченої, наявність в неї хронічних хвороб, а також онкологічного захворювання.
Зазначає, що ОСОБА_7 має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, характеризується виключно позитивно.
Зауважує, що виходячи зі змісту обвинувачення та матеріалів кримінального провадження доказова база кримінального провадження ґрунтується виключно на очевидно недопустимих та неналежних доказах.
Вказує, що діючий запобіжний захід - тримання під вартою відносно ОСОБА_7 обґрунтований лише тяжкістю інкримінованого правопорушення, в якому її звинувачують, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України взагалі відсутні.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_7 підтримала подані нею та її захисником апеляційні скарги та вказала, що вона не згодна з встановленими ризиками, також клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу вона своєчасно не отримала. Зазначила, що відсутній ризик переховування, оскільки її паспорт на виїзд за кордон залишився на тимчасово окупованій території. Вказала, що її батьки виїхали з тимчасово окупованої території та наразі керівну посаду в м. Бердянську обіймає особа, яка була нею, як суддею засуджена, а отже в неї не має необхідності повертатися до м. Бердянську, оскільки її відразу буде затримано.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_8 підтримав подані ним та обвинуваченою апеляційні скарги та вказав, що пояснення у судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 є правдивими. Зазначив, що ним було долучено роздруківку розмов, яка спростовує обвинувачення та ОСОБА_7 знаходиться під вартою тільки через тяжкість обвинувачення. Вказав, що визначений розмір застави є непомірним для обвинуваченої.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_9 підтримав подані обвинуваченою та адвокатом ОСОБА_8 апеляційні скарги та вказав, що визначений розмір застави є непомірним для обвинуваченої, у зв'язку із чим просив змінити розмір до 80 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, яку обвинувачена зможе внести.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої та її захисника - адвоката ОСОБА_8 , зазначивши, що рішення суду в часині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законним, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачену, її захисників та прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та вказав про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання.
Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_7 передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути єдиним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченої ОСОБА_7 на даній стадії провадження.
Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченої може слугувати підставою для переховування від суду.
Зокрема, під час досудового розслідування ОСОБА_7 обґрунтовано підозрювалась у вчиненні інкримінованого їй злочину, а згодом було зібрано достатньо доказів для складання обвинувального акту за даним фактом.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, має місце реєстрації на тимчасово окупованій території, зокрема, у АДРЕСА_2 , а також обвинувачується у державній зраді, яка характеризується наданням представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про можливі її зв'язки з представниками окупаційної влади рф.
Зазначені обставини вказують на те, що ризик переховування не зменшився та досі продовжує існувати.
Щодо посилання обвинуваченої ОСОБА_7 на фактичну відсутність в неї паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який залишився на тимчасово окупованій території, то слід вказати на таке.
У зв'язку з початком тимчасової окупації російською федерацією територій України та повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність контрольних пунктів в'їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченою, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, враховуючи фактичні обставини обвинувачення, які викладені в обвинувальному акті. З огляду на те, що доводи сторони захисту в цій частині стосуються перетину кордону виключно законним шляхом, то при оцінці ризику переховування, враховуючи ситуацію на цей час в України, суд вважає їх неспроможними.
Встановлюючи ризик впливу на свідків, суд першої інстанції врахував можливість обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймає під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Так, як випливає із матеріалів провадження, судовий розгляд кримінального провадження наразі триває та свідки ще не допитувались, а тому ризик незаконного впливу на свідків не зменшився та продовжує існувати.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про продовження існування ризику вчинення іншого кримінального провадження, оскільки маючі можливі зв'язки із представниками окупаційної влади рф, обвинувачена ОСОБА_7 може і надалі вчиняти дії, які направлені на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та на даний час не зменшились.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість та неналежність доказів, на яких ґрунтується доказова база кримінального провадження, то слід зазначити, що апеляційний суд на даному етапі провадження не вправі розглядати ті питання, які суд повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.
Крім того, ст. 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Положення зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Отже, суд апеляційної інстанції не перевіряє доводи сторони захисту щодо відсутності вагомих доказів, якими підтверджується скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, оскільки це є завданням судового розгляду, за результатами проведення якого суд першої інстанції має оцінити докази та ухвалити відповідне судове рішення.
Щодо доводів про подання клопотання про продовження строку запобіжного заходу в порушення вимог ст. 184 КПК України, то колегія суддів вважає, що вказане клопотання містить достатні відомості, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 містить обставини, якими прокурор обґрунтовує існування ризиків, а також неможливість застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
З приводу доводів щодо не врахування судом стану здоров'я обвинуваченої ОСОБА_7 , то колегія суддів зазначає, що інформації про хвороби, які б унеможливлювали наразі тримання під вартою обвинувачену, апеляційному суду не надано.
Більш того, як випливає з матеріалів провадження, в порядку ст. 206 КПК України були неодноразово постановлені ухвали про доручення уповноваженим особам ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України» організувати проведення медичного обстеження обвинуваченої ОСОБА_7 , а в разі необхідності забезпечити належне лікування останньої.
Доказів, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченої ОСОБА_7 в умовах слідчого ізолятору, зокрема, відповідної довідки з медичної частини СІЗО, матеріли кримінального провадження не містять.
Натомість матеріали кримінального провадження містять відповідь начальника філії ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України» щодо виконання ухвали апеляційного суду, згідно якої стан здоров'я ОСОБА_7 стабільний та додаткових призначень не потребує (а.с. 67).
При цьому, колегія суддів вкотре звертає увагу на те, що Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора.
Отже, колегія суддів вважає, що посилаючись на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах слідчого ізолятору від неможливості застосування запобіжного заходу у зв'язку зі станом здоров'я обвинуваченої.
На думку колегії суддів, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідної госпіталізації) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що застосований щодо ОСОБА_7 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров'я обвинуваченої, враховуючи і той факт, що апеляційним судом вже було вжито заходів по забезпеченню прав обвинуваченої, зобов'язано ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України» провести медичне обстеження обвинуваченої, при цьому, із матеріалів провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_7 була оглянута лікарями Запорізької міської медичної частини.
Щодо посилання сторони захисту на наявність у ОСОБА_7 стійких соціальних зв'язків та постійного місця проживання, то вони не можуть бути єдиною підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
Більш того, відомостей щодо іншого місця проживання обвинуваченої ОСОБА_7 крім зазначеної та наявної в матеріалах кримінального провадження інформації щодо її місця проживання на тимчасово окупованій території ( АДРЕСА_2 ), стороною захисту надано не було.
З приводу доводів щодо визначеного судом першої інстанції розміру застави, який на переконання апелянтів є непомірним, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
За наслідком розгляду клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу та дослідження у сукупності усіх обставин у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції, використовуючи надані йому дискреційні повноваження, достатньо обґрунтовано, на думку колегії суддів, встановив, що застава у визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України межах не здатна забезпечити виконання покладених на обвинувачену обов'язків та визначив її у більшому розмірі.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.
Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року).
Так, з урахуванням того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, що є найвищою суспільною небезпекою, а також враховуючи її роль в інкримінованому їй злочині та посаду, яку вона займає (суддя), апеляційний суд вважає, що розмір застави у даному кримінальному провадженні має бути визначено на рівні, необхідному для забезпечення дієвості заходів забезпечення кримінального провадження.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застава у розмірі до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не буде здатна забезпечити виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 26 травня 2024 року включно, із визначенням розміру застави у сумі 9084000,00 грн., залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4