Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
"15" листопада 2007 р. Справа № А9/036-07
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П.,
при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу
за позовом Білоцерківської міської санітарно-епідеміологічної станції, м. Біла Церква,
до Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області, м. Київ,
про визнання недійсним рішення,
за участю представників:
позивача:Добрянський А.В, головний лікар,
відповідача:Данюк В.В., довір. №1/828 від 04.05.07р.,
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.11.2007р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 26.11.2007р. на 14 год. 00 хв., про що повідомлено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частин постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Обставини справи:
Білоцерківська міська санітарно-епідеміологічна станція (далі позивач, СЕС) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Державної інспекції по контролю за цінами в Київській області (далі відповідач, інспекція) про визнання недійсним рішення від 25.01.2007 р. №22 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в частині вилучення в доход державного бюджету 144700,00 грн., необґрунтовано одержаної виручки та 289400,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у Постанові КМ України №1351 ціни (тарифи) зазначені без ПДВ, а тому СЕС додатково до зазначених тарифів нараховувало 20%. На думку позивача, правомірність його дій підтверджується листом ДПА України від 15.09.2003р. №8101/5/15-2416 та листом Міністерства охорони здоров'я України №10.03 68/1154 від 17.09.2003р. В ході розгляду справи, представник позивача усно уточнив позовні вимоги, та просив оспорюване рішення скасувати.
Відповідач проти позову заперечує, вважає, що при наданні платних послуг за державними регульованими цінами до законодавчо встановлених фіксованих тарифів, додаткове нарахування 20 % плати здійснювалось безпідставно, в результаті чого необґрунтовано нарахована та отримана сума виручки відповідно до ст. 14 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» разом зі штрафом у подвійному розмірі підлягає вилученню до бюджету.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.02.2007р. відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 03.04.2007р. провадження у справі зупинялось до 07.05.2007р. Ухвалою суду від 07.05.2007р. провадження у справі зупинялось до 12.06.2007р. Ухвалою суду від 12.06.2007р. провадження у справі зупинялось до 04.09.2007р.
В судовому засіданні 15.11.2007р. представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив.
Дослідивши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Відповідачем проведена перевірка додержання порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів на СЕС (позивач) за період з 01.11.2004р. по 16.01.2007р., про що складено акт перевірки №641 від 16.01.2007р.
Відповідно до висновків викладених в зазначеному акті, перевіркою встановлено, що Білоцерківською міською СЕС надано платні послуги по тарифах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 №1351 на загальну суму 723800,00 грн., з них необґрунтовано нарахована плата в розмірі 20% - 144700 грн. Крім того, як зазначено в акті, саме при наданні споживачам послуг за регульованими цінами не застосовувались корегуючі коефіцієнти 0,8 та/або 0,75 до встановлених тарифів, в результаті чого за період з 01.11.04р. по 30.04.06р. необґрунтовано нараховано та отримано суму виручки 291,47 грн.
За результатами перевірки, інспекцією прийнято рішення «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін»№22 від 25.01.2007р., на загальну суму 434974,41 грн., відповідно до якого підлягає вилученню необґрунтовано отримана виручка 144991,47 грн., та штраф 289982,94 грн. за порушення вимог постанови КМ України від 27.08.2003 №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби».
Перевіряючи відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України чи прийняте оскаржуване позивачем рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення з огляду на таке:
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про ціни та ціноутворення»№507 від 03.12.1990 р. державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) та граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Згідно зі статтею 4 ЗУ «Про ціни і ціноутворення»забезпечення здійснення державної політики цін, визначення переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, визначення повноважень органів виконавчої влади в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами) покладено на КМ України. Ці повноваження КМ України у сфері ціноутворення відповідають пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до якого КМ України «забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики». Забезпечення проведення цінової політики Кабінетом Міністрів України означає реалізацію ним визначених названим Законом України основних начал встановлення і застосування цін і тарифів, що логічно включає регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними. Статтею 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»Кабінету Міністрів України надані повноваження щодо визначення переліку та тарифів на платні послуги, що надаються закладами санітарно-епідеміологічної служби.
На виконання своїх повноважень, 27.08.2003р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби».
Відповідно до розділу VI пункту 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2000р. №915 «Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України»до проекту постанови, підготовленого головним розробником, додається крім інших документів пояснювальна записка, у якій зазначаються підстава та мета розроблення проекту, визначається його місце у відповідній сфері правового регулювання, міститься аналіз причин, наводяться факти і цифрові дані, що обґрунтовують необхідність його прийняття тощо.
Постановою КМ України №1544 від 15.10.2002р. «Про затвердження переліку робот і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату»було затверджено перелік робот і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату; Міністерству охорони здоров'я наказано розробити та подати у двомісячний термін проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби».
Як вбачається з Пояснювальної записки Міністерства охорони здоров'я України до вказаного проекту постанови КМУ, (пункт 5), що при визначенні тарифів враховано витрати на розвиток закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби в розмірі 10 відсотків та податок на додану вартість -20 відсотків згідно чинного законодавства.
Отже, на етапі надання проектування постанови КМУ «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби»визначено структуру тарифу, до якого включено податок на додану вартість. Повноваження щодо зміни тарифу, в тому числі його структури, віднесені чинним законодавством до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, який за перевіряємий період змін до Постанови КМУ не вносив.
У затверджених КМ України тарифах на послуги, що надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби не зазначено (на відміну від цієї ж постанови в редакції від 11.05.06р. №622), що тарифи встановлюються без урахування податку на додану вартість. Таким чином, податок на додану вартість був включений до тарифу і є обов'язковим для застосування керуючись статтею 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення».
З огляду на вищевказане застосування тарифів в розмірах, які не відповідають тарифам, затвердженим Постановою КМУ, є порушенням ст. 4 ЗУ «Про ціни та ціноутворення», ст. 35 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 116, 117 Конституції України.
Посилання позивача на вказівки Міністерства охорони здоров'я України та на роз'яснення Державної податкової адміністрації України №8101/5/15-2416 від 15.09.03 р., як на підставу додаткового нарахування на тариф, встановлений Постановою КМУ, податку на додану вартість за ставкою 20%, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України №8101/5/15-2416 від 15.09.03р., наданими на запит Міністерства охорони здоров'я України зазначено, що при затвердженні тарифів на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби не було визначено суми податку на додану вартість, і тому цей податок необхідно додавати до ціни (тарифу) зазначених робот і послуг.
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про державну податкову службу України»завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі), роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.
Таким чином, роз'яснення Державної податкової адміністрації України, якими визначена структура тарифу на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, видані за межами повноважень Державної податкової адміністрації України та є порушенням статті 2 ЗУ «Про державну податкову службу України», оскільки ЗУ «Про податок на додану вартість»визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, тобто регулює правові відносини, що виникають між платниками та державою щодо сплати податку на додану вартість, а не визначає структуру тарифу, повноваження по затвердженню якого покладені діючим законодавством на Кабінет Міністрів України.
Згідно п. п. 1.3., 1.6. Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 р. №176 податкові роз'яснення не мають сили нормативно-правового акта і є будь-якими відповідями податкового органу питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи. Таким чином, оскільки податкові роз'яснення не мають сили нормативно-правового акта, вони не є обов'язковими для застосування.
Отже, суд погоджується з відповідачем, щодо неправомірності нарахування відповідачем 20% до тарифу встановленого постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби».
Проте, при прийнятті оспорюваного рішення про застосування економічних санкцій відповідачем не враховано наступне:
Відповідно до ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(ст. 31) відповідач входить до системи державної санітарно-епідеміологічної служби України, та в галузі охорони здоров'я виконує функції органу державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Відповідно до зазначеної статті, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність на підставі положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні та положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а також положень про державну санітарно-епідеміологічну службу інших державних органів, зазначених у частині першій цієї статті, що затверджуються керівником відповідного державного органу за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.
Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) -це кошти за продану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), які надійшли на рахунок підприємства в банку чи до його каси.
Згідно ст. 35 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», фінансування органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі спеціального фонду, а також інших джерел, передбачених законом.
Кошти до спеціального фонду державного бюджету установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відраховують за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню. Оплата зазначених послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Відповідно п. 27 до Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України», що затверджено Постановою КМ України №1218 19.08.2002р. фінансування установ і закладів Держсанепідемслужби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Кошти, отримані закладами Держсанепідемслужби за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не належать до медичної допомоги населенню, згідно із Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зараховуються до спеціального фонду державного бюджету.
Отже, позивач є бюджетною установою (ст. 2 Бюджетного кодексу України), тобто установою, що створена у встановленому порядку органами державної влади, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету. Відповідно до цієї ж статті бюджетні установи є неприбутковими.
Відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу доходи Державного бюджету України включають, зокрема (п.1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про власність»кошти загальнодержавного бюджету є державною власністю.
Відповідно до п. 7.11.8. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», доходи що за надані СЕС послуги, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, кошти, що надійшли за надані СЕС послуги, не є її власним доходом (виручкою), а є доходом державного бюджету України. За таких обставин, відповідач дійшов помилкового висновку, що такі кошти є виручкою позивача.
Зазначені положення законодавства відповідачем не враховані, а отже, прийняте рішення про застосування економічних санкцій є безпідставним та підлягає скасуванню.
З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 9, 17, 86, 158, 160, 161, 162, 163, ч.4 ст. 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
Позов задовольнити.
Скасувати рішення Державної інспекції по контролю за цінами в Київській області від 25.01.2007 р. №22 Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін до Білоцерківської міської санітарно-епідеміологічної станції у вигляді вилучення в доход державного бюджету 144700,00 грн. необгрунтовано одержаної виручки та 289400,00 штрафу.
Стягнути з Державного бюджету на користь Білоцерківської міської санітарно-епідеміологічної станції (09107, м. Біла Церква, вул. Павліченко, 9, код ЄДРПОУ 01994540) витрат зі сплати судового збору 3,40 грн.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя
26.11.2007р. Є.П.Євграфова
Суддя Є.П. Євграфова