Справа № 308/21515/23
1-кп/308/1282/23
30 квітня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
за участю обвинуваченого ОСОБА_4
за участю захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №308/21515/23 (1-кп/308/1282/23), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071030001720 від 13.08.2023 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
В провадженні суду перебуває об'єднане кримінальне провадження №308/21515/23 (1-кп/308/1282/23), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071030001720 від 13.08.2023 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії запобіжного заходу, продовженого ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.01.2024 року обвинуваченому ОСОБА_4 закінчується 10.05.2024 року. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Захисник в судовому засіданні заперечив проти існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, просила змінити ОСОБА_4 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 також заперечив проти продовження строку тримання під вартою.
Заслухавши пояснення прокурора з даного приводу, обвинуваченого, його захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження та з метою уникнення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 176 КПК України, Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Будь - яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_4 залишаючись на волі, не буде переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м'який запобіжний захід.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченому правопорушеннь, на даний час існує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 .
Приходячи до такого висновку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу.
Крім того, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Крім того, стороною захисту не надано будь - яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цього обвинуваченого, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає.
Будь - яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судове провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 триває, підстав для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу не має, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, обвинувачений може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Також, оцінюючи в сукупності всі обставини передбачені ст. 178 КПК України, суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, -
Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою до 60 днів, а саме датою закінчення тримання під вартою є 26 червня 2024 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань №9».
На ухвалу може бути подана апеляція протягом п'яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: ОСОБА_1