Ухвала від 23.04.2024 по справі 917/92/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

23.04.2024 Справа № 917/92/21(917/627/24)

Суддя Господарського суду Полтавської області Паламарчук В.В., розглянувши матеріали

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

до Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм", вул. Горбанівська, буд. 2, с.Розсошенці, Полтавського району, Полтавської області, ЄДРПОУ 32986923

про стягнення 297 585,54 грн

Встановив: в провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/92/21 про банкрутство Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм".

15.04.2024 до Господарського суду Полтавської області надійшла письмова заява ОСОБА_1 про стягнення з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" заборгованості із невиплаченої заробітної плати в сумі 26737,83 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 256 644,25 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 14 203,46 грн.

Розглянувши надіслані позовні матеріали, здійснивши аналіз приписів чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд спорів з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, належить до предметної юрисдикції господарських судів.

Приписами п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 30 Господарського процесуального кодексу України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.04.2024 справу №917/92/21(917/627/24) передано на розгляд судді Паламарчука В.В.

Вирішуючи питання щодо прийняття позовної заяви, суд встановив, що позовну заяву подано без додержання процесуальних вимог статті 162, 164 ГПК України з огляду на наступне.

Згідно з вимогам п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зважаючи на це, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не є вимогами про стягнення заробітної плати, а відтак заявник не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з такими позовними вимогами.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" за подання майнового позову (кожну майнову вимогу) до суду позивач повинен сплати судовий збір у розмірі 1,5% від суми позовних вимог, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, позивач повинен надати суду докази сплати судового збору у розмірі 1,5% від суми розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати або надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У відповідності до положень, встановлених ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року становить 3 028,00 грн.

Відтак, за подання даної позовної заяви підлягає сплаті судовий збір у розмірі 3849,66 грн.

Проте, до позовної заяви взагалі не додані докази сплати судового збору. Таким чином, позивачем не надано до позовної заяви доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

У відповідності до п. 1, 2 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без руху.

Керуючись статтями 162, 164, 174, 234, 235 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву (вхід. №666/24 від 15.04.2024) залишити без руху.

2. Надати позивачу строк 3 дні з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме, надати докази сплати судового збору у встановленому порядку в розмірі 3849,66 грн.

3. Попередити заявника, що у разі не усунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Паламарчук В.В.