Справа № 947/10284/24
Провадження № 1-кс/947/5673/24
29.04.2024 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні №62023150020000209 від 24.04.2023 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.3,4 ст.368 КК України, -
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62023150020000209 від 24.04.2023 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.3,4 ст.368 КК України.
Спеціалізованою екологічною прокуратурою (на правах відділу)
Одеської обласної прокуратури здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні.
Оперативний супровід у кримінальному провадженні здійснюється Другим оперативним відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.
Фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені в ході досудового розслідування.
Досудовим розслідуванням установлено, що з червня 2023 року
виконувачем обов'язків начальника ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області ОСОБА_6 спільно з начальником Управління фітосанітарної безпеки
ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області ОСОБА_7 за посередництвом ланки довірених осіб-посередників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із залученням в якості виконавців - службових осіб Держпродспоживслужби, а саме: інспекторів ОСОБА_11 (ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області), ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області), інших службових осіб територіальних органів Держпродспоживслужби задля одержання систематичного неправомірного прибутку у великих розмірах, створено корупційну схему з вимагання та одержання неправомірної вигоди від суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють експедиторські послуги та експорт сільськогосподарської продукції (кукурудзи, ячменя, шроту, тощо) з території України до іноземних країн, у тому числі до Китайської Народної Республіки (далі - КНР) за організацію та безпосереднє виконання службовими особами Держпродспоживслужби таких дій:
- складання актів відбору проб сільськогосподарської продукції без
її фактичного відбору, у тому числі на вантаж, який вже перебуває за межами території України та подальше складання та видачу фітосанітарних сертифікатів на таку продукцію;
- забезпечення реєстрації суб'єктів господарської діяльності - експортерів сільськогосподарської продукції в Загальнодержавному реєстрі осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з обігом об'єктів регулювання (проведення верифікації);
- включення суб'єктів господарської діяльності до переліку осіб, котрі планують експорт сільськогосподарської продукції (кукурудзи, ячменя, тощо) до КНР та здійснення відповідної реєстрації на офіційному сайті Держпродспоживслужби;
- виготовлення інспекторами актів про результати нагляду (обстеження посівів сільськогосподарської продукції в період вегетації), тощо.
Так, у ході слідства задокументовано ряд фактів (епізодів) неправомірної діяльності зазначеної групи осіб, у зв'язку з чим 01.04.2024 затримано у порядку передбаченому КПК України осіб причетних до вчинення кримінальних правопорушень (в т.ч. під час отримання ними неправомірної вигоди тощо), а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
01.04.2024 в період часу з 11:30 по 13:08 за адресою ринок «Книжковий» у АДРЕСА_1 проведено особистий обшук затриманого в поряду ст.208 КПК України ОСОБА_8 під час якого виявлено та вилучено: мобільний телефон сірого кольору iPhone 13 Prо серійний номер: НОМЕР_1 та сім картку Київстар НОМЕР_2 , які поміщено до сейф-пакету В1017425.
02.04.2024 слідчим винесено постанову про визнання вищевказаного мобільного телефону речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2024 повернуто клопотання про арешт майна прокурору строком на 72 години для усунення недоліків, яке фактично було отримано 23.04.2024 року
Слідчий повторно звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів.
Слідчий в судовому засіданні підтримав клопотання просив його задовольнити з підстав викладених письмово. Окремо звернув увагу на те, що відповідно до протоколу огляду мобільного телефону марки iPhone 13 Prо від 18.04.2024 року встановлено, що вказаний телефон містить інформацію, що має значення для досудового розслідування вказаного кримінального провадження, в тому числі, що стосується злочинної діяльності ОСОБА_8 та взаємодії та спілкування останнього з іншими особами причетними до кримінального правопорушення. Зауважив, що вищевказана інформація детально відображена у протоколі огляду предмету у відповідних зображеннях.
Адвокат ОСОБА_4 направив на електронну адресу суду письмові заперечення, в яких зазначив, що клопотання слідчого є необґрунтованим. Окремо в судовому засіданні, в режимі відеоконференції пояснив, що слідчим формально визнаний мобільний телефон речовим доказом. Пояснив, що під час затримання ОСОБА_8 добровільно видав телефон та повідомив пароль від нього, таким чином слідчий мав можливість ознайомитися з інформацією, що наявна в телефоні, оглянути її, і вже після цього приймати рішення про вилучення чи повернення телефону власникові. Крім того, до теперішнього часу по зазначеному речовому доказу відповідні експертизи не призначені. Також, слідчим не було конкретизовано яка саме інформація з телефону має значення для кримінального провадження. У зв'язку з відсутністю підстав для накладення арешту на вилучене під час затримання ОСОБА_8 майно, просив відмовити у задоволенні клопотання.
Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку прокурора та представника власника майна, приймаючи до уваги письмові заперечення адвоката ОСОБА_4 , вважаю, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1, п.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
В судовому засіданні встановлено, що вилучене в ході затримання особи майно відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, є всі підстави вважати, що було знаряддям вчинення злочину, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.
Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3 ст.170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Також, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для вирішення питання про арешт майна, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Щодо накладення арешту на вилучений під час затримання підозрюваного його особистий мобільний телефон, то зазначене майно, може свідчити про можливу причетність ОСОБА_8 , який за версією органу досудового розслідування є довіреною особою-посередником у кримінальному провадженні, до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та накладення арешту на них є необхідним для збереження цих речових доказів та недопущення їх знищення.
Так, відповідно до протоколу огляду вилученого мобільного телефону встановлено, що на ньому міститься інформація, що має значення для досудового розслідування вказаного кримінального провадження, в тому числі, що стосується злочинної діяльності ОСОБА_8 та взаємодії та спілкування останнього з іншими особами причетними до кримінального правопорушення, тому зазначений речовий доказ може мати суттєве значення для кримінального провадження. Крім того, стороною захисту не оспорюється факт користування зазначеним телефоном ОСОБА_8 .
Накладення арешту на вказаний мобільний телефон необхідний для збереження електронних доказів, які містяться в ньому з метою проведення судової технічної експертизи.
Слідчим суддею встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності особи пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю збереження речових доказів, а отже не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу, у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, та вимогами захисту права власності особи, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
Враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що недоліки зазначені в ухвалі слідчого судді про повернення клопотання прокурору усунуті, останнє підлягає задоволенню, й, відповідно захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.
Керуючись ст.ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_14 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_15 , про арешт майна у кримінальному провадженні №62024150020000190 від 13.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке вилучене в ході затримання в порядку ст.208 КПК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою ринок АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон сірого кольору iPhone 13 Prо серійний номер: НОМЕР_1 та сім картку Київстар НОМЕР_2 .
Виконання ухвали покласти на старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти діб з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1