Справа №487/9380/23
Провадження №2/487/1058/24
01.04.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді - Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання - Бахмуцької А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років,
Позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Павлюк С. О. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу мотивуючи тим, шлюбні відносини між ними фактично припинені через різні погляди на сімейне життя, відсутність порозуміння, спільне господарство не ведуть, проживають окремо один від одного, тому шлюб носить формальний характер та його збереження є неможливим, оскільки це суперечить її інтересам.
Крім того, просила про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.12.2023 року і до повноліття дитини.
Також просила суд про стягнення з відповідача аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) починаючи з 16.12.2023 року і до досягнення дитиною трьох років.
Окрім того, просила стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, а саме 1073,60 грн сплаченого судового збору та 6700,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначила, що вона з 11.12.2020 перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який фактично припинений. За час перебування у шлюбі у них народився син, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. Відповідач є здоровим та працездатним, тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини до досягнення нею повноліття та сплачувати аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.
Ухвалою від 25.12.2023 відкрите провадження у справі.
01.04.2024 представник позивача надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення.
01.04.2024 відповідач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав, проти розірвання шлюбу та стягнення аліментів не заперечував. зазначив, що шлюбні відносини фактично припинилися з 14.02.2023 року, просив суд про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:
За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, примушування до шлюбу не допускається.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Як встановлено судом, сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 11.12.2020. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між ними фактично припинені з 14.02.2023 року через різні погляди на сімейне життя, відсутність порозуміння, спільне господарство не ведуть, проживають окремо один від одного, тому шлюб носить формальний характер та його збереження є неможливим, оскільки це суперечить інтересам позивача.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач проти цього не заперечує.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється в наслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Приймаючи до уваги заяви сторін, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Таким чином, суд вважає, що їх сім'я розпалася і зберегти її неможливо, тому згідно ст. ст. 110, 112 СК України позовна заява про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них і мають істотне значення.
Згідно ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацію шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Позивач про відновлення їй дошлюбного прізвища суд не просила.
Крім того, після фактичного припинення шлюбних відносин син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати разом із позивачкою та знаходиться на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча дитина потребує матеріальної допомоги від батька, який згідно закону повинен утримувати дітей.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-XІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.
Обов'язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Проте способи виконання обов'язку утримувати дитину в досудовому порядку сторони не домовилися, нотаріальних договорів не укладали, а позивачка наполягає на стягнення аліментів на підставі рішення суду.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України та п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів з ОСОБА_2 суд враховує, що відповідач позовні вимоги визнав та проти визначеного позивачем розрахунку не заперечував, він є особою працездатного віку, тому має об'єктивну можливість виплачувати аліменти, доказів матеріального, сімейного стану відповідача та наявність у нього утриманців суду не надано, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до повноліття дитини.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 84 Сімейного кодексу України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.
Зі змісту позовної слідує, що учасники справи разом не проживають та відповідач добровільно не допомагає грошовими коштами.
Зважаючи на те, що відповідач є батьком дитини, яка проживає з позивачем і якій на час звернення до суду з позовом не виповнилось трьох років, позивач має право на отримання аліментів від відповідача, ураховуючи відсутність доказів неспроможності останнього надавати матеріальну допомогу за станом здоров'я або з інших поважних причин.
За таких обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості, а також ураховуючи те, що відповідач є працездатним та має одну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір'ю, з урахуванням того, що доказів протилежного суду не надано та визнанням відповідачем позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) боржника, щомісячно до досягнення дитиною трьох років, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову, тобто з 16.12.2023 року.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд дійшов таких висновків.
Так, в позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6700,00 грн.
На виконання вказаних вимог закону позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № С1 від 07.12.2023; акт приймання-передачі виконаної роботи №1 до договору про надання правничої допомоги № С1 від 07.12.2023; розрахунок наданих послуг, згідно якого: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин -500,00грн, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, судової практики - 500,00грн, складання позовної заяви, подання її до суду - 1500,00 грн, супровід справи у суді - 2200,00грн, супровід справи у ДВС - 2000,00грн.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., враховуючи, заву відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, складність справи, та те, що зазначені в розрахунку надання послуг від 15.12.2023, витрати - супровід справи у ДВС не є витратами на правову допомогу, в розумінні ст. 137 ЦПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а витрати - супровід справи у суді є не співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки відповідач позов визнав, про що надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та представник позивача адвокат Павлюк С. О. подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073.60 грн. за вимоги про розірвання шлюбу та оскільки при подачі позову в частині стягнення аліментів, позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн та за вимогу про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років на користь держави 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 141 258, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 11.12.2020 Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №706 - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_4 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.12.2023 і до повноліття дитини.
Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її особисте утримання аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16.12 2023 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трирічного віку.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: С.М. Афоніна