30 квітня 2024 року м. Чернівці Справа №713/1662/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанська Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Собчук І.Ю.,
позивач: акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця», на заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Осокіна А.Л., дата виготовлення повного тексту рішення 08 березня 2024 року, -
У червні 2023 року АТ «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому просило постановити рішення, яким зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0575 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 (на перегоні Вашківці - Іспас з км 24 + 190 м до км 24 + 220 м) шляхом демонтажу металевої огорожі з бетонною основою.
В обґрунтування вимог вказувало, що за результатами комісійного обстеження від 21.07.2022 року земельної ділянки залізниці на перегоні Вашківці - Іспас, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , було виявлено, що металева огорожа на бетонній основі та будівельні матеріали розташовані на земельній ділянці АТ «Укрзалізниця» з км 24 + 190 м до км 24 + 220 м на відстані 5-6 метрів від осі головної залізничної колії.
Стверджує, що межа земельної ділянки позивача в місці розташування спірної огорожі та будівельних матеріалів визначена «Планом полосы отвода линии Завалье-Вижница» від 1966 року.
За наслідками вказаної перевірки було надіслано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, однак постановою Вижницького РВП від Провадження №22-ц/822/435/24
30.12.2021 року кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в даному діянні складу кримінального проступку.
Крім того, позивачем надсилався відповідачам лист від 03.11.2022 року №НКМ-12/133 про те, що у разі не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою позивач залишає за собою право на звернення до суду з відповідним позовом відповідачі на вказаний лист не відреагували.
З урахуванням того, що позивач за вказану земельну ділянку сплачує земельний податок, а відповідачі, розмістивши спірну огорожу на землях спеціального призначення, порушують право відповідача, з посиланням на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини просило позов задовольнити.
Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона позивача оскаржила його в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не дотримано вимог норм матеріального й процесуального права та не обґрунтовано й безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що позивачем не вказано точних координат земельної ділянки, яка є захопленою, як і точної площі захоплення.
Вказує, що з Акту комісійного обстеження від 21.07.2022 року площа захоплення земельної ділянки залізниці становить 0,0575 га, а фактична відстань незаконної металевої огорожі до земельної ділянки залізниці становить 5-6 метрів від осі колії, при цьому, ширина смуги відведення у даному місці становить 20 м від осі головної залізничної колії.
Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача, що з метою запобігання порушення прав та законних інтересів АТ «Укрзалізниця» у сфері земельних відносин, виробничий структурний підрозділ «Коломийська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» направив заяву від 31.08.2021 року №ПЧ-13-2/716 про вчинення кримінального правопорушення на адресу Вижницького РУП ГУНП у Чернівецькій області щодо виявленого факту самовільного зайняття земельної ділянки залізниці сторонніми особами на перегоні Вашківці - Іспас.
Стверджує, що відповідачами самовільно зайнято частину земельної ділянки смуги відведення залізниці площею 0,0575 га та збудовано на ній металеву огорожу на бетонній основі.
З посиланням на викладене просить апеляційну скаргу задовольнити, заочне рішення скасувати та винести постанову про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідачів просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах її доводів та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що доказів того, що земельна ділянка, яка самовільно захоплена, належить саме відповідачам, як і точних координат земельної ділянки, яка, на думку позивача, є захопленою, як і точної площі захоплення не надано.
Крім того, зазначено, з інформації, отриманої з Банилівської сільської ради Вижницького району в порядку ч.6 ст.187 ЦПК України, вбачається, що відповідачі проживають по АДРЕСА_2 .
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.
Згідно акту комісійного обстеження земельної ділянки в натурі від 21.07.2022 року, затвердженого головою комісії ПЧГ-13 ОСОБА_4 , вказано, що на дільниці Завалля - Вижниця в межах населеного пункту, яка знаходиться на відстані 25 км гк 2-3 за адресою АДРЕСА_1 та належить Львівській залізниці на підставі Плану смуги відведення дільниці від 4+894 км до км 39+472 Вижницького району від 1965 року, на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0575 га на відстані 5-6 метрів від осі колії встановлено огорожу та складуються будівельні матеріали за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та відсутності відповідних дозволів на розміщення майнових об'єктів на ній. Зазначено, що смуга відведення залізниці у вказаному місці від осі колії складає 20 м (а.с.6-7).
31.08.2021 року АТ «Українська залізниця» ВСП «Коломийська дистанція колії» звернулося до Вижницького РПВ про факт вчинення кримінального правопорушення, як наслідок було внесено відомості до ЄРДР та в подальшому Вижницьким РВП ГУНП в Чернівецькій області 30.12.2021 року винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в даному діянні складу кримінального проступку (а.с.1-5).
З копії листа 03.11.2022 року №НКМ-12/133 вбачається, що позивач звертався письмово до відповідачів, вказуючи про те, що за адресою по АДРЕСА_1 виявлено самовільне захоплення земельної ділянки і, як наслідок, пропонував останнім звільнити вказану земельну ділянку. До листа додано фото, на якому зображено залізничну колію та пліт. Вказаний лист отримано ОСОБА_2 09.11.2022 року (а.с.8-9).
Відповідно до фото, наявних в матеріалах справи, вбачається, що паралельно колії на певній відстані розміщується огорожа (а.с.10-11).
Згідно плану полоси відводу лінії Завалля - Вижниця Львівської ЖД від 1966 року та схеми до нього позначено земельну ділянку, яка захоплена (а.с.12-14).
АТ «Українська залізниця» сплачує земельний податок, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю, розрахунком суми земельного податку та квитанцією (а.с.15-20).
У відповідності до довідок №02-18/905 та №02-18/906 від 21.06.2023 року, наданої Банилівською сільською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають по АДРЕСА_2 (а.с.35-36).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
У частині третій статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою, другою статті 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» землі, що надаються у користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та ЗУ «Про транспорт».
Частиною другою статті 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
За приписами частини першої статті 11 ЗУ «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).
У відповідності до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
На підтвердження користування спірною земельною ділянкою АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» було надано план смуги відведення лінії Завалля - Вижниця Львівської залізної дороги від 4 км + 894 до 39 км + 472 в адміністративних межах Вижницького району Чернівецької області від 1966 року.
Слід зазначити, що нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття залізницею права на земельні ділянки у 1950 році, а саме: ЗК Української РСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Виготовлення та отримання державного акта не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою (постанова ЦВК СССР від 15 грудня 1928 року).
Із урахуванням викладеного слід дійти висновку, що АТ «Укрзалізниця» є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення залізниці, яка відноситься до земель державної власності.
За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі №466/1058/15ц, від 15 жовтня 2020 року у справі №466/6682/14-ц, від 07 липня 2021 року у справі №444/2316/18.
Однак, в позовній заяві позивач зазначав, що відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки та встановили металеву огорожу на бетонній основі, яка належить до земель залізничного транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці, що підтверджується актом комісійного обстеження земельної ділянки в натурі від 21 липня 2022 року.
Так, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №514/1571/14-ц зазначено про необхідність надання доказів на підтвердження перебування земельної ділянки у власності позивача, де проходить її межа та чи порушена ця межа земельної ділянки відповідачем. Такі доводи можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, ким саме право АТ «Українська залізниця» порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме частини земельної ділянки відноситься до земель залізничного транспорту, де проходить її межа, розмір захоплення, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачами.
Із пояснювальної записки до зазначеного плану смуги відведення вбачається, що він складений у масштабі 1:5000 в адміністративних межах району та узгоджений зі старшим інженером-землевпорядником району і начальником дистанції колії. Водночас, цей план не містить позначення вулиці, на якій розташована захоплена земельна ділянка та спірна огорожа.
При цьому, як на доказ порушення права позивача, останній покликається на акт комісійного обстеження земельної ділянки в натурі, який також не є доказом, який безсумнівно підтверджує захоплення спірної земельної ділянки саме відповідачами та зведення ними спірної металевої огорожі на бетонній основі. Позивачем не надано доказів, які підтверджують повноваження осіб, які підписали цей акт, та доказів, що такі є працівниками регіональної філії «Львівська залізниця», а їхні підписи не скріплені печаткою.
У відповідності до наданих позивачем копій податкової декларації зі сплати земельного податку не вбачається, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка, площею 0,0575 га (самовільно захоплена) із загальних 52,0000 га, за яку позивач сплачував земельний податок, та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку.
Аналогічні висновки містяться в постанові ВС 19 квітня 2023 року, справа №444/2299/18.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою, відмінною тій, на якій розташована спірна огорожа.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів того, що права позивача порушені саме особами, до яких пред'явлено вимоги, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме частина земельної ділянки із належної позивачу безпідставно використається саме зазначеними відповідачами, де проходить її межа, чи порушена ця межа саме відповідачами.
З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що з висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування такого відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця», залишити без задоволення.
Заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк