18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 квітня 2024 року м. Черкаси справа № 925/1788/23
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Костянтина ДОВГАНЯ, із секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю представників: позивача - Мельниченко М.С., відповідача - ОСОБА_1 адвоката за ордером, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом ОСОБА_2 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Солом'янська, 22” про визнання наказу незаконним в частині дати та формулювання причини звільнення і 40200 грн. вихідної допомоги,
25.12.2023 ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) “Солом'янська, 22”, в якому просила суд визнати незаконним наказ ОСББ “Солом'янська, 22” (попередня назва ОСББ “Толстого, 22”) № 12 від 31.10.2023 про її звільнення в частині дати наказу і формулювання причин її звільнення з посади Голови правління ОСББ “Солом'янська, 22” та вважати її звільненою за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи, а також зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до вищевказаного наказу та стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу в розмірі 40 200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 21.09.2023 позивачка перебувала на посаді голови правління ОСББ «Толстого, 22». Відповідно рішення загальних зборів, проведених 21.09.2023 назву ОСББ було змінено на ОСББ «Солом'янська,22».
Позивачка зауважила, що цим же рішенням було затверджено новий склад правління, в якому її не було обрано та зазначила, що у вищевказаному рішенні Загальних зборів відсутнє посилання про припинення повноважень голови правління, про конкретну дату припинення її повноважень, тобто відсутні відомості про порядок та дату звільнення.
Позивачка наголосила, що після оголошення рішення Загальних зборів, вона неодноразово зверталася в усній формі до новообраного голови правління щодо оформлення її звільнення та здійснення виплат під час звільнення працівника, проте жодної реакції на її звернення не було.
Позивачка вважає, що такі дії свідчать про порушення порядку звільнення члена виконавчого органу та порушують її права щодо отримання відповідного рішення і наказу при фактичному припиненні повноважень.
Позивачка повідомила, що 30.10.2023 за заявою представника відповідача були внесені зміни в його керівництві та внесено відповідний запис до ЄДРПОУ.
Позивачка вказувала та те, що внаслідок ігнорування відповідачем її вимог, для офіційного припинення її повноважень, вона 31.10.2023 виготовила наказ про її звільнення. А оскільки позивачка не володіла юридичними знаннями, то допустила помилки, що мають юридичний характер, а саме: допущені помилки були в даті та підставі звільнення.
Як стверджує позивачка, датою звільнення 31.10.2023 бути не може, оскільки станом на день виготовлення наказу офіційно головою правління була інша особа, а підстава звільнення: «за згодою сторін» також не може бути, бо були припиненні повноваження посадової особи, тому сам наказ про звільнення в частині дати та формулюванні підстав звільнення, позивачка вважає незаконним.
Позивачка вказує, що в протоколі Загальних зборів також не визначено припинення її повноважень, як голови правління, не визначена дата припинення повноважень, але водночас відповідач вчинив дії по виключенню позивачки з правління, та обрав нового голову правління, здійснивши відповідну реєстрацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Така реєстрація, на думку позивачки, підтверджує вчинення відповідачем юридичних дій з припинення її повноважень, як голови ОСББ, тобто офіційною датою припинення її повноважень, як голови правління ОСББ, є 30.10.2023 - дата внесення змін в ЄДРПОУ щодо керівника ОСББ.
Позивачка зазначила, що за відсутності рішення загальних зборів ОСББ про припинення її повноважень, як голови правління із визначеною датою припинення цих повноважень належним доказом можуть бути рішення про обрання нового складу правління (до якого не входить колишній голова правління), обрання нового голови правління, та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про призначення нового керівника, оскільки внесення відомостей про нового керівника на підставі прийнятих чинних рішень свідчить про фактичне припинення повноважень попереднього керівника, без юридичного його оформлення у встановленому законом порядку.
На думку позивачки, датою припинення її повноважень, як попереднього голови правління відповідача, має бути дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про нового керівника.
Позивачка вважає, що її звільнення через припинення повноважень як голови правління ОСББ "Солом'янська, 22" мало б бути проведено на підставі пункту 5 частини 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, а не на підставі пункту 9 частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, вказаного у наказі ОСББ "Солом'янська, 22" № 12 від 31.10.2023.
Оскільки розмір заробітної плати позивачки у 2023 році становив 6700 гривень, то вона, посилаючись на положення ст.ст.36-40, 44, 117 Кодексу законів про працю України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 40 200 грн. вихідної допомоги, яка має становити не менше 6 заробітних плат.
Ухвалою суду від 29 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі.
Справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.
16.01.2024 відповідач подав відзив на позов, в якому просив суд закрити провадження у справі по п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, а у разі продовження розгляду спору, у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що вимоги позивачки не відповідають положенням ст. 36 КЗпП України, суперечать дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, оскільки звільнення відбулось за вільної згоди обох сторін, а факту наявності помилки в діях позивачки не має.
Відповідач зауважив, що у зв'язку з тим, що обрання та звільнення членів правління ОСББ є виключною компетенцією загальних зборів ОСББ, 21.09.2023 були проведені загальні збори ОСББ «Толстого, 22» (тодішня назва відповідача), на яких було обрано новий склад правління. Кандидатура позивачки у новий склад правління не висувалась, хоча позивачка (у разі наявності у неї бажання надалі працювати головою ОСББ) мала таку можливість; на загальних зборах позивачка проти обрання нового складу правління не заперечувала, а рішення зборів не оскаржувала. Тобто, як зазначив відповідач, припинення повноважень позивачки відбулось не з ініціативи роботодавця (загальних зборів ОСББ), а з ініціативи самої позивачки. А тому, як вважає відповідач, вимоги позивачки не відповідають положенням ст. 41 КЗпП України, ст. 10, 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», суперечать дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, оскільки звільнення відбулось з ініціативи позивачки.
Із розрахунком позивачки вихідної допомоги відповідач не погодився та вказав на те, що заявлені вимоги не відповідають положенням ст. 44 КЗпП України, оскільки розмір безпідставно отриманих позивачкою коштів протягом 2023 року більше ніж розмір вихідної допомоги (навіть якщо б позивачка мала на неї право). Відповідач наголосив, що на момент звільнення розмір фактично виплачених позивачці коштів перевищував розмір її заробітної плати на 52037,32 грн., що є більше ніж розмір вихідної допомоги.
Ухвалою суду від 25 січня 2024 року підготовче засідання у справі відкладено на 10 год. 00 хв. на 19 березня 2024 року.
Ухвалою суду від 19.03.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 10:00 год. 16 квітня 2024 року.
Позивачка в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заявлені вимоги не визнав повністю вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними і просив суд у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.
Статті 124, 125 Конституції України визначають, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 року N 2866-III.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Частиною другою статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Статтею 167 ГК України передбачено, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі N 509/577/18.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).
Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України.
Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Суд враховує, що Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року N 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Отже, встановивши, що спір у цій справі пов'язаний з реалізацією загальними зборами ОСББ права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення членів виконавчого органу, про обрання іншого складу органу управління, зокрема, голови правління, а предметом спору є поновлення прав позивачки, суд вбачаючи наявні ознаки корпоративності спору сторін у цій справі вважає, що такий спір повинен розглядатися судом господарської юрисдикції.
Так, за ст.16 ЦК України цивільні права та інтереси можуть бути захищені шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків, майнової та немайнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст.9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
За положеннями ст.10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.
Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався"), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики.
Розірвання трудового договору згідно з п. 5 ч, 1 ст. 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.
Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення».
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 766/23789/19.
Аналізуючи вище вказане, припинення повноважень посадової особи та звільнення такої особи не є тотожними поняттями.
Так, відповідно до ст. 98, 99 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та п. 13 Статуту відповідача, повноваження членів правління ОСББ у всіх випадках (крім смерті, визнання безвісно відсутнім та недієздатним) припиняються за рішенням загальних зборів ОСББ (не залежно від того, хто є ініціатором такого припинення повноважень). В той же час звільнення членів та голови правління може відбуватись з різних підстав: за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), за ініціативою працівника (ст. 38 КЗпП України), у зв'язку з ліквідацією ОСББ (п. 1 ст. 40 КЗпП України), у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України), у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб (п. 5 ст. 44 КЗпП України) тощо.
З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку рішенням загальних зборів відповідача від 21.09.2023 повноваження позивачки, як голови правління не припинялись. Тобто, з моменту ухвалення цього рішення, остання більше, ніж місяць (до 31.10.2023) продовжувала виконувати повноваження голови правління, зокрема, самостійно розпоряджалась грошовими коштами ОСББ, виносила накази, в тому числі про своє звільнення з посади голови правління та нараховувала і виплачувала собі заробітну плату, а також підписувала від імені ОСББ акти надання послуг тощо.
Суд бере до уваги, що такі дії позивачки згідно п. 16 Статуту ОСББ віднесені до повноважень голови правління.
З матеріалів справи вбачається, що новий голова правління ОСББ ОСОБА_3 приступив до виконання своїх обов'язків лише 01.11.2023, і саме в цей день позивач передала новому голові документацію, печатку, виписку по рахунку. Тобто, на момент виготовлення наказу від 31.10.2023 про звільнення позивача з посади голови правління ОСББ на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, не було окремого рішення вищого органу управління відповідача про припинення її повноважень, а сама ОСОБА_2 виконувала обов'язки голови.
Відтак, у зв'язку з вище викладеним, підстав для звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не було.
Суд враховує, що Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначає про можливість (а не обов'язковість) звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у подібних випадках, що не виключає можливості звільнення голови ОСББ з інших підстав, зокрема, за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП.
Суд зауважує, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Таким чином, передбачена п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Судом встановлено, що позивачка була звільнена з роботи на підставі наказу № 12 від 31.10.2023.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний наказ підписаний від імені роботодавця (відповідача) особисто позивачкою, яка на день виготовлення наказу ще виконувала обов'язки голови правління відповідача (зокрема, розпоряджалась коштами на рахунку).
Також цей наказ підписаний особисто позивачкою, як працівником, без будь-яких зауважень та заперечень. Після видання вказаного наказу, позивачка провела із собою повний розрахунок при звільненні..
31.10.2023 до особової картки працівника були внесені відомості про дату та причину звільнення: 31.10.2023 за угодою сторін п. 1 ч. ст. 36 КЗпП України. Вказані відомості посвідчені підписами позивачки, як голови правління ОСББ та як працівника.
Згідно табелів обліку робочого часу за вересень та жовтень 2023 року та наказу № 11 від 28.09.2023 позивачка відпрацювала в якості голови правління 21 робочий день у вересні 2023 року, а у жовтні 2023 року 22 робочі дні, в тому числі 31.10.2023, перебувала у щорічній відпустці.
Вказані наказ, табелі обліку робочого часу та відомості про нарахування та виплату заробітної плати за вересень та жовтень 2023 року складені та підписані позивачкою, як головою правління.
Таким чином, суд вважає, що на момент звільнення між позивачем та відповідачем була досягнута угода про звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Будь-яких доказів того, що підписання вказаного наказу позивачкою відбулось під впливом помилки, до суду не надано.
Зміну позивачкою в подальшому власного рішення, суд оцінює критично та вважає за неможливе впливати на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (відповідачем).
Будь які докази щодо підтвердження вчинення тиску відповідачем на позивачку під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін у розумінні статей 76-78 ЦПК України в матеріалах справи відсутні.
Отже, сукупність вищевказаних фактів свідчить про правомірне звільнення позивачки, а саме за домовленістю між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому факт наявності помилки в діях позивачки, суд вважає відсутнім.
Як зазначалося вище, позивачка 21.08.2023 власноручно написала заяву про звільнення з посади голови ОСББ за власним бажанням. В цей же день позивачка повідомила співвласників будинку про свій намір звільнитись з посади голови правління шляхом розміщення вказаної заяви та відповідного повідомлення у внутрішньо-будинковому чаті за допомогою програми «Vіbеr» (застосунок для дзвінків і обміну повідомленнями). (а.с.54).
Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що обрання та звільнення членів правління ОСББ є виключною компетенцією загальних зборів ОСББ, 21.09.2023 були проведені загальні збори ОСББ «Толстого, 22» (минула назва відповідача), на яких був обраний новий склад правління.
Кандидатура позивачки у новий склад правління не пропонувалась. На загальних зборах позивачка проти обрання нового складу правління не заперечувала, рішення зборів не оскаржувала. Тобто, суд це розцінює, як припинення повноважень позивачки з власної ініціативи, а не з ініціативи роботодавця (загальних зборів ОСББ), а відтак заявлені вимоги не відповідають положенням ст. 41 КЗпП України, ст. 10, 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та суперечать дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам.
За приписами ч. 1 ст. 44 КЗпП України, у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статгі 41, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд бере до уваги, що розмір середньої заробітної плати у випадках виплати вихідної допомоги обчислюється згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (п. «є» ч. І розділу 1 Порядку).
За змістом абз. 4 ч. 2 розділу II Порядку, в таких випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Судом встановлено, що позивачка звільнилась 31.10.2023, тому для розрахунку її середньої заробітної плати необхідно враховувати виплати за серпень та вересень 2023 року.
Згідно довідки про доходи, заробітна плата позивачки складала за серпень - 4857,0 грн., за вересень 4857,0 грн. Тобто, середній заробіток для виплати вихідної допомоги складав 4857,0 грн ((4857,0 + 4857,0): 2).
Суд погоджується із доводами та розрахунком відповідача про те, що якби позивачка мала право на вихідну допомогу у зв'язку із звільненням на підставі п. 5 ч. І ст. 41 КЗпП України, то розмір такої допомоги складав би 29142,0 (4857,0 грн. * 6) з урахуванням ПДФО та військового збору.
Проте, на момент звільнення розмір фактично виплачених позивачці коштів перевищував розмір її заробітної плати на 52037,32 грн., що є більше ніж розмір вихідної допомоги.
Судом досліджувалися подані сторонами докази, а саме:
- заява позивачки про звільнення від 21.08.2023,
- повідомлення позивачки від 21.08.2023 співвласникам будинку в мережі «Vіbеr»,
- протокол Загальних зборів ОСББ від 21.09.2023,
- наказ № 12 від 31.10.2023 про припинення трудового договору,
- акт приймання-передачі документів від 01.11.2023,
- платіжна інструкція про проведення розрахунку при звільненні,
- виписка з ЄДР відповідача станом на 30.11.2023,
- довідка про заробітну плату позивача за 2023 рік,
- наказ про прийняття на роботу,
- наказ про встановлення позивачці неповного робочого дня,
- наказ про суміщення позивачкою посад,
- Статут ОСББ «Солом'янська, 22» та Статут ОСББ «Толстого, 22»,
- особова картка працівника,
- відомості про нарахування та виплату позивачці заробітної плати за вересень, жовтень 2023 р,
- табелі обліку використання робочого часу за вересень, жовтень 2023 р.,
- наказ відповідача про надання відпустки від 28.09.2023 №11,
- наказ відповідача № 1 від 01.11.202,
- акт приймання-передавання товарної продукції за вересень місяць 2023 р.,
- актами надання послуг за технічне обслуговування ліфтів за вересень, жовтень 2023 р.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Так, за змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Суд звертає увагу, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав позову з долученням належних доказів з приводу заявлених нею вимог.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені судом обставини, зважаючи на предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору у відповідності до положень ст.129 ГПК України покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст. 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 29.04.2024
Суддя Костянтин ДОВГАНЬ