Дата документу 29.04.2024
Справа № 334/10674/23
Провадження № 2/334/468/24
29 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі
судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми,
установив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 62 921,43 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 2 147,20 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач - концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Відповідач, в свою чергу, споживає вказані послуги за адресою: АДРЕСА_1 . Система опалення помешкання відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання всього будинку. Послуга з централізованого опалення надавалась відповідачу в межах опалювального сезону, а послуга з централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) постійно, проте відповідачем не виконувався обов'язок по оплаті за надані комунальні послуги.
Відповідач у відзиві на позов частково заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши на те, що вони заявлені поза межами строків позовної давності, а тому вимоги за період з лютого 2017 року до лютого 2019 року задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач просить надати їй відстрочку у виконанні рішення строком на один рік, у зв'язку із її похилим віком та тим фактом, що єдиним джерелом її доходу є пенсія розмір, якої складає 5500 грн.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2024 року відкрито спрощене провадження у справі.
Від представників сторін надійшлі відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом
Позивач є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії для централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) у житловий будинок у якому розташована приміщення, власником якої є відповідач.
Відповідач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач у період з 01.02.2017 року по 31.10.2023 року надав послуги загальною вартістю 67 948,43 грн. Відповідач за вказаний період сплатив 5 027 грн.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У частині сьомій статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання, підстави виникнення яких були передбачені в ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог згідно зі звичаями ділового обороту або інших вимог, які звичайно висуваються.
Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року за №630, плата за надані послуги вноситься щомісячно.
З огляду на викладене заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності не може бути задоволено судом, адже з урахуванням положень пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України обов'язок відповідача сплатити за послуги надані у лютому 2017 року виник 20-го березня, а відтак строк позовної давності не пропущений.
Суд наголошує на тому, що метою доповнення Цивільного кодексу України пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень є захист прав, які об'єктивно неможливо реалізувати через введені державою обмеження, а відтак тлумачення відповідача названих приписів закону нівелює саму їх суть. Крім того, суд зауважує про те, що позовна давність спливає у певний день чи із настанням певної події, і до цього правовідносини не можуть вважатись припиненими, а відтак жодної зворотньої дії закону в цій частині немає.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимоги відповідача про надання їй відстрочки виконання рішення строком на один рік, то суд дійшов до таких висновків.
За змістом положень статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною третьою статті 435 ЦПК України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідач у якості підстави для відстрочення рішення вказує свій скрутний матеріальний стан та дохід у розмірі 5 500 грн.
Відстрочка означає виконання рішення у повному обсязі після спливу певного, встановленого судом часу.
При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз'яснення в ч. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії" від 28.07.99).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Сума заборгованості відповідача перед позивачем становить майже річний дохід відповідача, а тому можливість повного та одноразового погашення відповідачем цього боргу після спливу одного року відстрочки є вкрай сумнівною, і, по суті, не призведе до поліпшення становища відповідача, а лише призведе до безпідставного затягування виконання рішення.
Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення суми задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) суму основного боргу у розмірі 62 921 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять одна) гривня 43 копійки.
Стягнути із із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін