Справа № 560/16523/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
29 квітня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2017 по день фактичного розрахунку - 19.08.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2017 по день фактичного розрахунку 19.08.2023, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 по 14.06.2018 та стягнув з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 по 14.06.2018 в розмірі 52 953,68 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апелянта, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судом встановлені наступні обставини справи.
Позивач проходив службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_2 (на даний час Військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №140 від 14 грудня 2017 року позивача з 14 грудня 2017 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №560/1235/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану у 2015 - 2017 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На виконання рішення суду відповідач 28.04.2023 виплатив позивачу вказані кошти в сумі 7773,74 грн, що доводиться письмовими доказами у справі і відповідачем не заперечується.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі №560/1234/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.12.2017.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.07.2023 у справі №560/7819/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.12.2017 із застосуванням січня 2008 як місяця підвищення доходів для розрахунку індексації, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання вказаних рішень суду відповідач 28.04.2023 та 19.08.2023 виплатив позивачу вказані кошти в сумі 71612,29 грн, що доводиться письмовими доказами у справі і відповідачем не заперечується.
Вважаючи, що за таких умов має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням принципу співмірності дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 52 953,68 грн. середнього заробітку.
Судова колегія, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховуючи приписи ст. 308 КАС України, якими відзначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзначає наступне.
Отже апеляційний суд не надає правової оцінки постанові суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку при звільненні до дати проведення повного розрахунку.
Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно матеріалів справи, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 19.08.2023 шляхом виплати перерахованого розміру індексації грошового забезпечення загалом у розмірі 79386,03 грн.
Відповідно до довідки про заробітну плату позивача, йому нараховано за жовтень - листопад 2017 року 18559,36 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 304,25 грн (18559,36 грн : 61 календарний день).
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 19.08.2023, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.12.2017 по 14.06.2018, тривалістю 182 календарних дні.
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить: 304,25 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 55 373,5 грн.
При цьому, суд першої інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Як достеменно встановлено судом першої інстанції, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 83 011,92 грн, з яких: кошти виплачені на виконання рішень суду - 79386,03 грн (95,63%).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 55373,5 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, на переконання суду першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, є стягнення на його користь 52 953,68 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (95,63% від 55373,5).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугувати стягнення відповідної суми компенсації, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52 953,68 грн.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.