17 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/5053/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року (головуючий суддя Татаринов Д.В.)
в адміністративній справі № 280/5053/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 06.07.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Запорізької обласної прокуратури, в якому просив:
- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області» починаючи з 14.08.2021 року по 19.01.2022 року в розмірі 128 149,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2008 року по 19.03.2021 року він працював в органах прокуратури Запорізької області. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури №414к від 18.03.2021 року позивача звільнено із займаної посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року по справі №280/784/21 позов задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 18.03.2021 року у справі №414к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19.03.2021 року;
поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та в органах Запорізької обласної прокуратури, з 20.03.2021 року;
стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2021 року по 13 серпня 2021 року в розмірі 118 657грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;
у задоволенні позову в інший частині вимог - відмовлено.
Позивач також зазначає, що Відповідачем зазначене судове рішення тривалий час не виконувалось, в тому числі в частині, яка підлягала негайному виконанню, а саме Позивача поновлено на посаді не було, рішення суду, яке підлягаю негайному виконанню, залишилось не виконаним.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури задоволено частково:
рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року в частині задоволення позову скасовано та позов в цій частині вимог задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури № 414к від 18.08.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області з 19.03.2021 року:
вважати датою звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області із органів прокуратури Запорізької області 01.04.2021 року;
зобов'язано Запорізьку обласну прокурату внести зміни до наказу керівника Запорізької обласної прокуратури № 414к від 18.03.2021 року та до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 в частині дати його звільнення змінивши її з 19.03.2021 року на 01.04.2021 року;
у задоволенні позову в інший частині вимог - відмовлено.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 23.09.2022 року у справі №280/3396/21 касаційна скарга відповідача задоволена:
рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 року скасовані.
Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Позивач вважає, що оскільки відповідачем рішення суду, яке підлягало негайному виконанню, не виконувалось тривалий час, то є підстави для стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області» починаючи з 14.08.2021 року по 19.01.2022 року в розмірі 128 149,56 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року позов задоволено.
Стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області» починаючи з 14.08.2021 року по 19.01.2022 року в розмірі 128149,56 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що судом встановлено факт не виконання відповідачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 в частині поновлення позивача на посаді. Період затримки виконання рішення становить з 14.08.2021 року (наступний день після проголошення рішення суду у справі №280/3369/21) по 19.01.2022 року (день напередодні скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року судом апеляційної інстанції) 108 робочих днів. Відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3369/21 середньоденна заробітна плата позивача становила 1186,57 грн. Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання відповідачем рішення суду становить: 1 186,57 грн * 108 робочих днів = 128 149,56 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги серед іншого вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права (ст. 21, 24, 236 КЗпП України), а також порушені норми процесуального права (ч.3 ст.12, ч.5 ст. 122, ст. 242 КАС). Зазначає, що апеляційним судом у справі №280/5053/23 встановлено, що звільнення позивача з посади відбулося на законних підставах, а тому відсутні підстави для його поновлення на посаді. Крім того, неможливо одночасно застосувати стягнення середнього заробітку за ст.117 КЗпП України, так і за ст.256 КЗпП України, оскільки це є подвійне стягнення середнього заробітку та неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що незгода Офісу Генерального прокурора з рішенням суду першої інстанції у справі №640/22934/19 та подальше його оскарження в апеляційному чи касаційному порядку не є підставою для невиконання цього рішення (яке підлягає негайному виконанню). Зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладання на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на посаді, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягало негайному виконанню роботодавцем (Постанова ВС від 05.02.2022 у справі №280/4402/21). Також вказує, що невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання (Постанова ВС від 09.11.2022 у справі №460/600/21). Щодо строку звернення до суду, визначеного ч.5 ст.122 КАС України, зазначає, що Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки спір про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст. 233 КЗПП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка не передбачає обмежень щодо строку звернення до суду. Вказує, що на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 у справі №280/3370/21 стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2021 по 25.06.2021 у сумі 78 313,62грн., однак вказана сума повернута згідно повороту виконання рішення. Також зазначає, що відмова у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі (про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач з 2008 року по 19.03.2021 року працював в органах прокуратури Запорізької області, перед звільненням на підставі наказу від 18.03.2021 року №414к займав посаду прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року по справі №280/3369/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 18.03.2021 року у справі №414к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19 березня 2021 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та в органах Запорізької обласної прокуратури, з 20.03.2021 року;
- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.03.2021 року по 13.08.2021 року в розмірі 118 657 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, у скасованій частині прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури №-414-к від 18.03.2021 року в частині звільнення позивача з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури з 19.03.2021 року.
Зазначено вважати дату звільнення позивача з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури 01.04.2021 року.
Зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру внести зміни до наказу керівника Запорізької обласної прокуратури №-414 к від 18.03.2021 року та до записів в трудовій книжці позивача в частині дати його звільнення змінивши її з 19.03.2021 року на 01.04.2021 року.
У задоволені позову в іншій частині вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а Запорізької обласної прокуратури - задоволено.
Скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 року, ухвалено у справі нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 в розмірі 128 149,56 грн.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про оплату праці", КЗПП України.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області» починаючи з 14.08.2021 року по 19.01.2022 року в розмірі 128 149,56 грн.
Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною 2 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
За приписами положень частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити:
чи мала місце затримка виконання такого рішення;
у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 року у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 року у справі №813/593/17, від 25.09.2019 року у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 року у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 року у справі №280/360/19, від 26.11.2020 року у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 року у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 року у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 року у справі №826/3465/18.
Суд зазначає, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2021 року у справі №640/755/19.
За приписами статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, законодавчо закріплено обов'язок боржника виконати рішення суду щодо поновлення стягувача на роботі негайно після проголошення судового рішення.
В даному випадку негайного поновлення позивача на роботі не відбулось, внаслідок чого відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Щодо посилань відповідача на те, що рішення суду у справі №280/3369/21 ним оскаржувалось та в подальшому скасоване Верховним Судом, а також на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про поновлення на посаді та не надавав трудову книжку, суд зазначає наступне.
За приписами статті 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
З наведеного вбачається, що облік трудової діяльності здійснюється в електронній формі, а трудова книжка зберігається у працівника, і лише на його вимогу до неї вносяться відповідні записи.
Відтак, доводи відповідача про ненадання позивачем трудової книжки не відповідають приписам статті 48 КЗпП України.
У постанові від 15.02.2023 року по справі №460/16522/21 Верховний Суд за аналогічних обставин виклав наступну позицію:
«52. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 236 КЗпП, мотивувавши це тим, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року у справі №460/6002/20 в частині поновлення позивача на роботі було скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2021 року.
53. Слід віддати належне цьому висновку судів попередніх інстанцій, позаяк викладена мотивація причини через яку, на їхній погляд, стаття 236 КЗпП не може бути застосована у справі, має певну логіку і містить у собі раціональне зерно.
54. Водночас сформований ними погляд на розв'язання указаного питання є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
55. Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
56. У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
57. Зрештою стаття 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
58. На основі цих обставин і міркувань Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
59. Інакше застосування статті 236 КЗпП може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
60. З огляду на викладене Суд не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що скасування рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року у справі №460/6002/20 у частині поновлення на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП до спірних правовідносин».
З врахуванням зазначеної правової позиції Верховного Суду суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій у справі №280/6269/23.
Крім того, у постанові від 01.08.2023 року по справі №640/34546/21 Верховний Суд зазначив наступне:
«Щодо твердження скаржника про те, що позивачем не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді, Верховний Суд зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2022 року у справі №280/4402/21».
З врахуванням викладеного доводи відповідача про неподання позивачем заяви про поновлення на посаді судом першої інстанції обґрунтовано спростовані.
Крім того, конструкція норми статті 236 КЗпП України не містить застереження щодо необхідності встановлення провини роботодавця у несвоєчасному виконанні рішення суду про поновлення звільненого працівника, сам факт затримки виконання рішення є підставою для застосування приписів цієї статті.
Матеріалами справи підтверджується не виконання відповідачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року у справі №280/3369/21 в частині поновлення позивача на посаді.
Період затримки виконання рішення становить з 14.08.2021 року (наступний день після проголошення рішення суду у справі №280/3369/21) по 19.01.2022 року (день напередодні скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року судом апеляційної інстанції) - 108 робочих днів.
Відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/3369/21 середньоденна заробітна плата позивача становила 1186,57 грн.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання відповідачем рішення суду становить: 1 186,57 грн. х 108 робочих днів = 128 149,56 грн. Водночас, розглядаючи даний спір, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.10.2023 року у справі №420/10861/21 (адміністративне провадження №К/990/3651/23), якою вирішено спір у подібних правовідносинах та прийнято рішення на користь позивача.
Зокрема, зазначено, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити:
чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника.
Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного й касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою стаття 236 КЗпП не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Інакше застосування статті 236 КЗпП може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 17.04.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова