17 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 340/7815/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року (головуючий суддя Кравчук О.В.)
в адміністративній справі №340/7815/23 за позовом ОСОБА_1 , яка діє, як законний представник малолітньої доньки ОСОБА_2 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , яка діє, як законний представник малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася 13.09.2023 до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.07.2023 року №110130008732 про відмову у переведенні на інший вид пенсії на підставі заяви ОСОБА_1 від 28,06.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з 28.06.2023 року перевести пенсію по втраті годувальника, призначену на малолітню доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виплачується ОСОБА_1 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на інший вид пенсії, а саме пенсії по втраті годувальника згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та виплатити недоплачений з 28.06.2023 року розмір пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 26.01.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника на утримання ОСОБА_2 у розмірі 50% від розміру пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_3 , обчисленої на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV. Разом із тим, 28.06.2023 року позивачка звернулася із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, обчислену на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ. За наслідками розгляду заяви ГУ Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення № 110130008732 від 06.07.2023 про відмову у задоволенні такої заяви, так як наразі діє Закон України "Про державну службу" № 889.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.07.2023 року №110130008732 про відмову у переведенні на інший вид пенсії на підставі заяви ОСОБА_1 від 28 червня 2023 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перевести з 28.06.2023 року малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з пенсії у разі втрати годувальника, що виплачується ОСОБА_1 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у разі втрати годувальника згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ІІ, а також виплатити недоплачену з 28.06.2023 року різницю у сумах пенсії.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що ОСОБА_3 на час смерті отримував пенсію державного службовця відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-XII. Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Не є спірним у цих правовідносинах те, що малолітня донька позивачки ОСОБА_2 , в інтересах якої ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу, була членом сім'ї померлого ОСОБА_3 та відповідала вимогам, вищезазначеним статтею 37 Закону №3723-XII.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що на час звернення позивача до головного управління із заявою про перерахунок пенсії норми Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 втратили чинність, відтак не можуть застосовуватись до правовідносин стосовно перерахунку пенсії, які виникли в червні 2023 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 26.01.2021 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника на утримання ОСОБА_2 у розмірі 50% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_3 , обчисленої на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV.
28 червня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, обчислену на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №110130008732 від 06.07.2023 року позивачці відмовлено у задоволенні її заяви, оскільки Законом України "Про державну службу" № 889 не передбачено призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Позивачка вважає протиправним вказане рішення відповідача.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, статтю 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
В силу частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Отже, оскільки за змістом пункту 2 частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважається: дружина, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
При цьому, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника (ч.1 ст.37 ЗУ №1058-IV).
Позивачка просить призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Отже, спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови в переведенні позивачки на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.
Слід зазначити, що Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 N889-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону N889-VIII
Отже, на даний час є діючою стаття 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII.
Зокрема, пунктом 10 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено, що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років, непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї 90% відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Згідно із пунктами 10 і 12 розділу 11 Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу", мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
При цьому, пункт 13 розділу 11 Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 % суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідачем не заперечується, що годувальник ОСОБА_3 на час смерті отримував пенсію державного службовця відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII.
При цьому, в силу частин 13 та 14 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 % суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 %.
До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною 10 цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Слід зазначити, що не є спірним у цих правовідносинах те, що малолітня ОСОБА_2 , в інтересах якої позивачка ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу, була членом сім'ї померлого ОСОБА_3 та відповідала вимогам, вищезазначеним статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII.
Норми статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII розповсюджуються не тільки на осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України "Про державну службу" №889-VIII, а й на ОСОБА_2 , з огляду на таке.
Однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.
Дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону України "Про державну службу" №889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії у разі втрати годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021 року у справі №569/10026/16-а, який відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при розгляді цієї справи.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №110130008732 від 06.07.2023 року про відмову у переведенні позивачки на пенсію у зв'язку із втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ не є обґрунтованим та прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення, а отже -протиправне і підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, суд бере до уваги, що інших застережень, крім тих, яким надана оцінка у цьому рішенні, відповідач не висловив.
Тому, прагнучи ефективного захисту порушених прав позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача перевести з 28.06.2023 року (тобто з дня звернення з відповідною заявою) малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з пенсії у разі втрати годувальника, що виплачується ОСОБА_1 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у разі втрати годувальника згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ІІ, а також виплатити недоплачену з 28.06.2023 року різницю у сумах пенсії.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачкою доведені обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 17.04.2024 2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова