29 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 414зп-23/160
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 року в адміністративній справі №414зп-23/160 про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви,-
Приватне акціонерне товариство “ДТЕК Павлоградвугілля” подало заяву про забезпечення позову, в якій просила:
- зупинити дію наказу Південно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 23.10.2023 № 1751/ПС про утворення комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у ОСОБА_1 до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі;
- заборонити комісії з проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), утвореній відповідно до наказу від 23.10.2023 №1751/ПС, проводити розслідування обставин і причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у ОСОБА_2 , 1971 року народження що мешкає АДРЕСА_1 - до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 року відмовлено Приватному акціонерному товариству ДТЕК Павлоградвугілля” в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування скарги зазначено, що позивач звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, а саме зупинення дії наказу відповідача від 23.10.2015 року №1751/ПС про утворення комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у ОСОБА_2 та зупинення роботи зазначеної комісії в зв'язку з тим, що це є єдиним способом захисту прав апелянта і мірою запобігання складення неправомірного акту форми П-4 про встановлення хронічних професійних захворювань ОСОБА_2 . Також у разі зупинення роботи комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, позивач має можливість звернутися до суду щодо оскарження медичного висновку лікарсько-експертної комісії і повідомлення форми П-3 про встановлення хронічного захворювання.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Так, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів.
Відповідно до ч.3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Також, згідно з абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" визначає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке: «Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними».
Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 року у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 року у справі № 640/18007/18.
Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанцій установив, що рішенням Комісії позивача віднесено до ризикових платників податків на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податків. Прийняття рішення про відповідність заявника критеріям ризикованості платника податків має наслідком зупинення реєстрації податкових накладних не лише за господарськими операціями з контрагентами, що стали підставою для винесення такого рішення, а й за всіма іншими господарськими операціями та контрагентами заявника.
Так, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що наказ Південно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 23.10.2023 року №1751/ПС прийнято після отримання повідомлення КП “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І.МЕЧНІКОВА “ДОР” про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 від 28.06.2023 року вих. № 143/ЕА6571, як це передбачено п. 105 Порядку № 337 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві. А тому в даному випадку не встановлено очевидних ознак протиправності наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 23.10.2023 №1751/ПС. При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що навіть якщо на час оскарження Акту за формою П-4, потерпілий звернеться за відшкодування шкоди, то на підстав п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 року в адміністративній справі №414зп-23/160 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 року в адміністративній справі №414зп-23/160 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко