11 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/13198/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 в адміністративній справі №160/13198/23 (суддя Кальник В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціалізованої служби транспорту Міністерства оборони України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в розмірі 30000 грн. на місяць, починаючи з 01 лютого 2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що з червня 2022 року відповідно до бойового розпорядження командира військової частини постійно знаходиться на охороні державних об'єктів транспортної інфраструктури з числа об'єктів охорони, яких здійснює військова частина, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі у період здійснення зазначених заходів. Зауважено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02 2022 року № 168, позивач, починаючи з червня 2022 року до січня 2023 року включно отримував грошову допомогу в розмірі 30000 грн. щомісячно. З 01.02.2023 по 31.05.2023 нарахування та виплата додаткової щомісячної винагороди в розмірі 30000 грн. не здійснювалось. Не отримавши у березні 2023 року додаткову грошову винагороду за лютий 2023 року, позивач з зазначеного питання звертався до Міністерства оборони України, з рапортом - до віськової частини НОМЕР_1 .
Перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що лейтенант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2022 №5, відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію”, вважається призначеним до ВЧ НОМЕР_1 командиром 1 взводу охорони 5 роти охорони 3 батальйону охорони, ВОС-0210003.
За результатами розгляду рапорта позивача від 05.04.2023 року щодо невиплати додаткової грошової винагороди за лютий 2023, відповідач листом від 19.04.2023 року № 716 повідомив про внесення змін до Порядку №260, отримання окремого доручення Міністерства оборони України від 06.03.2023 № 5718/з та телеграма Начальника головного штабу першого заступника Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 24.03.2023 № 518/7.2/7-3/55, щодо роз'яснення порядку виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 30000 гривень. З врахуванням того, що військовослужбовець здійснює охорону та оборону об'єкту державного значення відповідно до бойового розпорядження Голови Державної спеціальної служби транспорту, який не входить до переліку об'єктів державного значення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1833-034, виплата додаткової грошової винагороди не здійснювалась.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, №341/2022 від 17 травня 2022 року та №573/2022 від 12 серпня 2022 року, №757/2022 від 7 листопада 2022 року, №58/2023 від 6 лютого 2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.
При цьому, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні” та №69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 № 1146, яка застосовується з 1 вересня 2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 2-1 Постанови №168, в редакції Постанови від 20.01.2023 № 43, чинної з 21.01.2023, установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
“Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, доповнено розділом XXXIV “Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану”, згідно з наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, та який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01.02.2023 (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” виплачується в таких розмірах:
30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.
Тобто, з 01.02.2023 року додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у вищезазначених випадках.
При цьому, доказів того, що позивач виконує бойове (спеціальне) завдання згідно з бойовим наказом (розпорядженням) у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; або із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень.
Між тим, слід зазначити й про те, що дорученням Міністерства оборони України від 06 березня 2023 року № 5718/з та телеграмою начальника головного штабу першого заступника Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 24.03.2023 року №518/7.2/7-3/55, роз'яснено порядок виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 30000 гривень, та зазначено, що виплата здійснюється відповідно до бойових наказів (розпоряджень) командирів, військовослужбовцям військових частини Державної спеціальної служби транспорту, які здійснюють охорону та оборону об'єктів державного значення в умовах надзвичайного стану і особливого періоду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року № 1833-034 “Про затвердження переліку об'єктів державного значення, що підлягають охороні та обороні в умовах надзвичайного стану і особливого періоду”.
При цьому, як з'ясовано судом, позивач здійснює охорону та оборону об'єкта державного значення, який не входить до переліку об'єктів державного значення відповідно до переліку об'єктів державного значення згідно з постановою КМУ 13.12.2000 року № 1833-034.
Враховуючи умови Порядку № 260 (в редакції з 01.02.2023 року), а також те. що позивач виконує бойове (спеціальне) завдання згідно з бойовим наказом (розпорядженням) щодо охорони та оборони об'єкта державного значення, який не входить до переліку об'єктів державного значення відповідно до переліку об'єктів державного значення згідно з постановою КМУ 13.12.2000 року № 1833-034, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо доводів позивача про те, що телеграма Начальника головного штабу - першого заступника Голови Адміністрації ДССТ від 24.03.2023 року №518/7.2/7-3/55 та окреме доручення Міністерства оборони України від 06.03.2023 року №5718/з не є нормативно-правовими актами, а тому не можуть застосовуватися до спірних відносин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 2-1 Постанови №168, в редакції Постанови від 20.01.2023 № 43, чинної з 21.01.2023, установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
В свою чергу, керуючись пунктом 2-1 Постанови №168 “Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, доповнено розділом XXXIV “Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану”, згідно з наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, та який набрав чинності з дня його офіційного опублікування, застосовується з 01.02.2023 (далі - Порядок № 260).
Як наслідок з 01.02.2023 року Порядком №260 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) у визначених цим Порядком випадках.
Тобто, позивачу виплату додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень було припинено з 01.02.2023 року на підставі вимог вищезазначеного Порядку №260, який в свою чергу був доповнений на виконання пункту 2-1 Постанови №168.
Інші доводи та аргументи сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров
суддя Н.А. Олефіренко