Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.
29 квітня 2024 р. Справа № 520/7123/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савченко Ольги В'ячеславівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-
31.03.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савченко О.В. звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, контролюючий орган) в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023 на загальну суму 94 758. 00 грн.
Позов мотивував тим, що ГУ ДПС у Харківській області щорічно надсилало ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення щодо сплати податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, а саме:
- податкове повідомлення-рішення № 0014582/1-5606-2030 від 04.12.2018 за податковий період 2015-2016 роки на загальну суму 20 499.32 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0014582-5606-2030 від 04.12.2018 за податковий період 2017 року на загальну суму 12 634.40 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0066160-5606-2030 від 30.05.2019 за податковий період 2018 року на загальну суму 14 699.33 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0082659-5606-2030 від 17.04.2020 за податковий період 2019 року на суму 6 590.42 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0164376-2413-2030 від 07.04.2021 за податковий період 2020 року на загальну суму 6 837.45 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0545196-2414-2030 від 01.11.2022 за податковий період 2021 року на загальну суму 9 475.80 грн.;
З метою належного виконання зобов'язань зі сплати місцевого податку, позивач щорічно, на підставі податкових повідомлень-рішень, у відповідності до вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України) сплачував податок на нерухоме майно в розмірі, що був зазначений в податкових повідомленнях-рішеннях, що підтверджується квитанціями: № 4291648 від 26.12.2018 на суму 9 617.94 грн., № 4291663 від 26.12.2018 на суму 10 881.38 грн., № 4291616 від 26.12.2018 на суму 12 634.40 грн., № 4896863 від 22.08.2019 на суму 14 699.33 грн., № 5766276 від 04.09.2020 на суму 3 620.42 грн., № 5721488 від 20.08.2020 на суму 2 970.00 грн., № 6975340 від 12.07.2021 на суму 1 887.45 грн., № 6903341 від 24.06.2021 на суму 4 950.00 грн. № ПН3319039 від 04.01.2023 на суму 9 475.80 грн.
Тобто, відповідач, відповідно до пункту 5 Додатку № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 за № 542/17 (зі змінами внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради: 7 скликання від 28.11.2018 за № 1284/18, що набрали чинності з 01.01.2019), щорічно нараховував податок на нерухоме майно ОСОБА_1 на рівні 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
При цьому, позивачем був сплачений податок на нерухоме майно в розмірі, зазначеному в податкових повідомленнях-рішеннях за період з 2015 по 2021 рік включно.
Однак, 19.01.2023 відповідачем було надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 на загальну суму 94 758.00 грн.
Тобто, відповідач повторно нарахував позивачу зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно за 2021.
З детального розрахунку суми податку, зазначеному в спірному податковому повідомленні - рішенні № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023, ставка податку (графа 9 розрахунку) для нерухомого майна позивача за податковий період 2021 становить 1 %, замість 0.1 %.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг № 3095480 від 29.04.2013) та технічного паспорту від 02.11.2015, інвентаризаційна справа № 83630, позивач володіє нерухомим майном - нежитлові приміщення 1 - го поверху № 1-16, 2 - го поверху № 41-52 в літ. «А-2» загальною площею 1 579.3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , які є складськими приміщеннями.
Вказує, що нежитлові приміщення позивача не можна віднести до будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, будівель для публічних виступів, за які справляється податок на нерухоме майно за ставкою 1%.
Жодних доказів того, що вказані приміщення визначені як готельні будівлі, офісні будівлі, торговельні будівлі, будівлі для публічних виступів - відсутні.
Таким чином, здійснивши аналіз змісту та вимоги податкового повідомлення-рішення № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023, позивач розцінює дії органів ГУ ДПС у Харківській області щодо податкових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 на загальну суму 94 758.00 грн., такими, що порушують вимоги чинного законодавства України, а саме податкове повідомлення-рішення - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач просив суд провести розподіл судових витрат у справі, стягнувши на його користь з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову, відповідач зазначив, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі- Витяг) у власності позивачки перебуває: нежитлова будівля «А-2» розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 579.3 кв. метрів, що підтверджується сторінкою 9-10 Витягу.
Звертає увагу суду, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо цільового призначення нежитлових будівель відсутні. У графі «Тип майна» зазначено нежитлові приміщення, без конкретизації приналежності.
Вказує, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем приживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Отже, саме позивач мав право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування. Зворотного механізму положеннями ПК України не передбачено.
Звертає увагу суду, що ОСОБА_1 на звірку до контролюючого органу не зверталась, будь-яких правовстановлюючих документів до ГУ ДПС надано не було. Відтак, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС керувалось відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Посилається на те, що за відсутності будь-яких документів, які конкретизують приналежність нежитлової будівлі, що перебуває у власності позивача до певної категорії, ГУ ДПС в Харківській області на підставі чинного законодавства, при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення керувалось відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Звертає увагу суду, що позивач тільки до суду (до контролюючого органу жодних документів надано не було) надала технічний паспорт на нежитлову будівлю, з якого вбачається, що нежитлова будівля це «нежитлова будівля» тому зовсім не зрозуміло навіть із наданих документів до суду, до якої категорії позивач вважає відноситься нежитлова будівля, що перебуває у власності.
Вказує, що з наданої експлікації приміщень, до плану поверхів виробничого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , наданої позивачем до суду, вбачаються складські приміщення.
Відповідно до п. 7 постанови Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 108 «Про порядок заняття торговельною діяльністю та правила торговельного обслуговування населення» господарюючі суб'єкти для заняття торговельною діяльністю можуть мати: товарні склади, склади - холодильники - відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки транспортних запасів; склади - магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напіввідкритих приміщень для зберігання великогабаритних товарів.
Отже, будь-який торгівельний об'єкт може мати складські приміщення.
Звертає увагу суду, що відповідно до реєстраційних відомостей ІТС «Податковий блок» ФО-П ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС. Основний вид діяльності: 47.29 - Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.
Відповідно до інформації з мережі Інтернет, що є джерелом загальнодоступної інформації встановлено, що за зазначеною адресою розташована велика кількість об'єктів торгівлі, в тому числі магазини.
Отже, у зв'язку з наявною інформацією у контролюючого органу, дані з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням того, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля, та відповідно до загальнодоступних відомостей з мережі Інтернет, де за адресою АДРЕСА_1 перебувають об'єкти торгівлі, контролюючим органом віднесено нежитлову будівлю, що перебуває у власності позивача до категорії «торгівельні».
Щодо доводів позивача нібито про подвійне нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021, ГУ ДПС в Харківській області повідомляє, що позивачу за період 2021 сформовано одне податкове повідомлення - рішення, що є предметом розгляду у даній справі.
Клопотання про зменшення розміру судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не заявлялось.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) залишено без задоволення адміністративний позов ОСОБА_1 .
Рішення вмотивовано тим, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об'єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його д податкового органу.
У зв'язку з наявною інформацією у контролюючого органу, дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням того, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля, та відповідно до загальнодоступних відомостей з мережі Інтернет, де за адресою АДРЕСА_1 перебувають об'єкти торгівлі, контролюючим органом правомірно віднесено нежитлову будівлю, що перебуває у власності позивача до категорії «торгівельні».
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савченко О.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у позовній заяві.
Зазначив, що визначення належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Посилається на те, що за своїми характеристиками належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення за функціональним призначенням є складськими приміщеннями, до складу яких входять складські приміщення та обслуговуючі приміщення (кухня, душова, котельня, санвузол, кабінет).
Вказує, що інформація з мережі інтернет ( не в офіційних веб-сайтах органів державної влади) ніяким чином не може підтверджувати здійснення господарської діяльності за певною адресою та бути належним доказом. Більш того, судом першої інстанції не зазначено на якому сайті, за яким хостингом тощо в мережі інтернет така інформація була віднайдена. Матеріали справи не містять жодного посилання в мережі інтернет та інформацію, яка достовірно підтверджує розташування за адресою місцезнаходження майна позивача будівель торгівлі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ГУ ДПС в Харківській області , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами, які фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника та позивача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3095480 від 29.04.2013 ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення 1 - го поверху № 1-16, 2 - го поверху № 41-52 в літ. «А-2» загальною площею 1 579.3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно даних технічного паспорту на виробничий будинок № 3 нежитлова будівля літ. «А-2» заг.пл. 1579.3 кв.м. (інвентаризаційна справа № 83630) за адресою: АДРЕСА_1 визначено як : «нежитлова будівля».
ГУ ДПС у Харківській області у відношенні ОСОБА_1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.01.2023 № 0006574-2405-2023, в якому визначено суми податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 в розмірі 94 758.00 грн.
Адреса об'єкта оподаткування є: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Відповідно до підпункту «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Підпунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з п. 10.3 ст. 10 ПК України питання встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених ПК України.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному ПК України (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Підпунктом 12.3.2 ПК України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно з п.п. 1 - 3 Додатку № 1 Рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Вищезазначеним рішенням, а також з урахуванням змін, внесених рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1284/18, встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості у м. Харкові у таких розмірах:
-будівлі готельні - 1 відсоток;
-будівлі офісні - 1 відсоток;
-будівлі торговельні - 1 відсоток;
-гаражі - 0,1 відсотка;
-будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка (виключено з 01.01.2019);
-будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток;
-господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків;
- інші будівлі - 0,1 відсотка.
Відповідач класифікував об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу та щодо якого проведено нарахування податку, як будівлі : торговельні.
Розділом 2 "Класифікація будівель та споруд" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507 (чинний з 01.01.2001) визначено групу 123 «Будівлі торговельні». Цей клас включає клас 1230 «Будівлі торговельні»: - торгові центри, пасажі, універмаги, спеціалізовані магазини та павільйони, зали для ярмарків, аукціонів, виставок, криті ринки, станції технічного обслуговування автомобілів та т. ін. Цей клас включає також: - підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні та ін.) - приміщення складські та бази підприємств торгівлі й громадського харчування - підприємства побутового обслуговування. Клас 1230 «Будівлі торговельні» включає підкласи 1230.1 «торгові центри, універмаги, магазини», 1230.2 «криті ринки, павільйони та зали для ярмарків», 1230.3 «станції технічного обслуговування автомобілів», 1230.4 «їдальні, кафе, закусочні та т. ін.», 1230.5 «бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування», 1230.6 «будівлі підприємств побутового обслуговування», 1230.9 «будівлі торговельні інші».
З аналізу наведеного слідує, що до торговельних будівель відносяться виключно ті споруди, які використовуються суб'єктом господарювання в процесі діяльності, пов'язаної з торгівлею або громадським харчуванням.
У відзиві на позов та апеляційну скаргу відповідач зазначає, що при обрахуванні позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2021 та винесенні спірного податкового повідомлення - рішення податковий орган виходив з того, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 579.3 кв.м, право власності набуто 22.12.2008. Відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі відсутні. У графі «Тип майна» зазначено нежитлове приміщення, без конкретизації приналежності.
Відповідач вказує, що визначення належності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності з урахуванням класифікаційних ознак функціонального призначення такого об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом від 17.08.2020 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації. Якщо у правовстановлюючих документах не зазначено код згідно з Класифікатором, то з Класифікатора обирається код, який найбільше відповідає типу нерухомості, що зазначений у правовстановлюючих документах.
У зв'язку з наявною інформацією у контролюючого органу, дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням того, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля, та відповідно до загальнодоступних відомостей з мережі Інтернет, де за адресою АДРЕСА_1 перебувають об'єкти торгівлі, контролюючим органом віднесено нежитлову будівлю, що перебуває у власності позивача до категорії «торгівельні».
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями відповідача та вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень в обґрунтування своєї правової позиції не надано жодних доказів на підтвердження наявності законодавчо визначених підстав для віднесення нежитлового приміщення 1 - го поверху № 1-16, 2 - го поверху № 41-52 в літ. «А-2» загальною площею 1 579.3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, до «торговельних будівель» застосувавши 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) 2021 року, за 1 кв.м. бази оподаткування, що також не підтверджується жодними реєстраційними даними, що в свою чергу впливає на розмір нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за вказані періоди.
Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо типу та функціонального призначення належної позивачу нежитлової будівлі, чим останній обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваного рішення, не спростовують обов'язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов'язку щодо звірки даних, суд зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов'язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірних рішень.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що у попередні роки (2016-2020) позивачу щодо спірної нерухомості виносились за аналогічних обставин податкові повідомлення-рішення із застосуванням ставки податку 0,1%, як для інших будівель, а не торговельних будівель.
Колегія суддів враховує, що відповідачем не надано до матеріалів справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який слугував підставою для винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі. Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямовані на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об'єкту нерухомого майна (належних позивачу нежитлових приміщень) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах чітких відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об'єкта нерухомості, що є обов'язковим для визначення ставки податку, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави при обчисленні позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовувати ставку у розмірі 1%.
Щодо посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на ненадання позивачем до податкового органу до прийняття ним спірного податкового повідомлення - рішення жодних документів для уточнення типу належного йому нерухомого майна, колегія суддів зазначає, що позивач, заперечуючи проти висновків податкового органу, не обмежений у праві подати вказані документи, як під час проведення податкової перевірки, так і на всіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Крім цього, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Аналогічні правові висновки викладно у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 815/1088/15, від 20.11.2018 у справі № 806/434/16, від 01.02.2021 у справі № 520/1150/19.
Щодо посилань відповідача та суду першої інстанції на те, що відповідно до інформації з мережі Інтернет, що є джерелом загальнодоступного інформації встановлено, що за зазначеною адресою розташована велика кількість об'єктів, в тому числі магазин, колегія суддів зазначає наступне.
Інформація з мережі інтернет жодним чином не може підтверджувати здійснення господарської діяльності за певною адресою та бути належним доказом.
Більш того, відповідачем та судом першої інстанції не зазначено на якому сайті, за яким хостингом тощо в мережі інтернет така інформація була віднайдена.
Матеріали справи не містять жодного посилання в мережі інтернет та інформацію, яка достовірно підтверджує розташування за адресою місцезнаходження майна позивача будівель торгівлі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом було двічі визначено податкове зобов'язання за нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 1579.3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, порівнявши зміст податкового повідомлення-рішення № 0545196-2114-2023 від 01.11.2022 та податкового повідомлення-рішення № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023 судом апеляційної інстанції встановлено, що вони винесені за один і той самий період (2021 рік) та щодо одного й того ж майна, тобто у спірному випадку підтвердилось подвійне оподаткування, що в свою чергу є неприпустимим та додатково вказує на наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Новік проти України» (18.12.2008) суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі «Щокін проти України» суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Так, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.
Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 4 ПК України закріплено низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 822/2687/17.
Верховний Суд в даному рішенні дійшов висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023, в якому визначено суми податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, за 2021 рік в розмірі 94 758.00 грн., підлягає скасуванню.
Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення та приймає нове про задоволення позовних вимог.
Щодо заявленого в позовній заяві та апеляційній скарзі представником позивача клопотання стосовно стягнення з відповідача витрат позивача, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
На підтвердження факту отриманих послуг з професійної правничої допомоги позивач надав: копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 8016/10, копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 29.03.2023 серія АІ № 1371531, копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2023 серія АІ № 1397430.
Проте, представником позивача не надано документів на підтвердження фактичного виконання адвокатських послуг, а саме договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт (детальний опис наданих послуг), який би підтвердив виконання адвокатом своїх обов'язків щодо надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим у суду відсутні підставі для відшкодування витрат на правничу допомогу понесених в суді першої та апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У постанові від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 Верховний Суд зазначив, що певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно квитанції № 9301-0435-3255-9693 від 30.03.2023, яка міститься в матеріалах справи (а.с.18), сплатив судовий збір в сумі 1073.60 грн., при зверненні до суду з апеляційною скаргою, згідно квитанції № 32528798800007436349 від 31.07.2023, яка міститься в матеріалах справи (а.с.82), сплатив судовий збір в сумі 1288.32 грн. З урахуванням того, що позов задоволено, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 2 361.92 грн.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савченко Ольги В'ячеславівни - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року скасувати з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області № 0006574-2405-2030 від 19.01.2023
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (ЄДРПОУ ВП: 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 361.92 гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило