29 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/3735/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з такими позовними вимогами:
- визнати протиправним скасувати рішення Головного управління та Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №241670021237 від 07.03.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України B Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до його трудового стажу періоди роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.05.1978 записи №№6, 7, 8, 9 та призначити і виплачувати пенсію за віком з 02.03.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.02.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком, проте рішенням №9241670021237 від 07.03.2023 Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області відмовлено в призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997, оскільки відсутня реорганізація підприємства, назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві при реорганізації та на печатці.
Зазначену відмову в призначенні пенсії за віком позивач вважає протиправною, оскільки ним подано пенсійному органу трудову книжку, яка підтверджує необхідний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не погоджуючись з позовними вимогами, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти даного адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що до страхового стажу позивача згідно наданих ним документів не зараховано період роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997, оскільки відсутні документи про реорганізацію підприємства та назва підприємства при прийнятті не відповідає назві при реорганізації на печатці.
Відтак, на думку відповідача, правові підстави для врахування вказаного вище періоду до страхового стажу відсутні.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подано до суду письмові пояснення, в яких управління також заперечувало проти задоволення позовних вимог. Вказувало, що за нормами ст. 26 Закону №1058-IV починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. У разі відсутності вказаного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 від 20 до 30 років.
Вказував, що 07.03.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №241670021237, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не враховано періоди роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997, так як відсутня реорганізація підприємства, назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві при реорганізації та на печатці.
За таких обставин, Головне управління вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.06.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 28.02.2023 позивач звертався до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком, яка зареєстрована за №547.
Проте рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області №9241670021237 від 07.03.2023 відмовлено в призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997, оскільки відсутня реорганізація підприємства, назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві при реорганізації та на печатці.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У ст. 1 Закону №1058-IV визначено, що:
- застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
- страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Приписами ст. 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону Закон №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно матеріалів справи, позивачем подано до суду трудову книжку серії НОМЕР_2 від 29.05.1978 року.
На час заповнення дубліката трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (далі - Постанова № 656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 постанови №656 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно із пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень наведеного вище пункту вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 29.05.1978, позивач у період з 09.02.1981 по 01.01.1988 був прийнятий на роботу слюсарем 3-го розряду в цех бутилочного розлива пива Чернівецького виробничого об'єднання пиво-безалкогольної промисловості, наказ №24-к від 09.02.1981р.
01.01.1988 по 10.08.1994 позивача переведено на 4-й розряд наладчика обладнання, наказ №180-к від 02.12.1987.
З 10.08.1994 по 12.03.1997 Чернівецький пивзавод реорганізований в ЗАТ "Чернівецький пивзавод" на підставі рішення Першотравневого райвиконкому №137/10 від 10.08.1994р.
12.03.1997 року позивач звільнений з роботи по переводу в СП "Пивоварний завод Роси Буковини» за ст.3" п.5 КЗпП України, наказ №10-к від 14.03.1997р.
Таким чином, судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
З обставин справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи
з 09.02.1981 по 12.03.1997, оскільки відсутня реорганізація підприємства, назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві при реорганізації та на печатці.
Між тим, враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, суд зауважує, що сама по собі невірність оформлення записів у трудовій книжці, не є правовою підставою для не зарахування періодів роботи, вказаних у трудовій книжці особи, до її страхового стажу.
У даній ситуації позивачем подано пенсійному органу трудову книжку в яких містяться записи про періоди роботи позивача, які не були враховані, фактично, з формальних підстав. При цьому доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках позивача відповідачами суду не надано.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо права на пенсію.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржувану позивачем відмову суб'єкта владних повноважень на відповідність її критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області діяло не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням наведеного, на думку суду, спірний період роботи, повинен бути зарахований до страхового стажу позивача, позаяк вказані вище формальні недоліки у записах трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Тому суд вважає, що надані документи підтверджують право позивача на врахування вищевказаного періоду роботи до страхового стажу.
Посилання відповідача на те, що у трудовій книжці відсутня реорганізація підприємства, а назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві при реорганізації та на печатці є безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Зважаючи на те, що звернення до суду з цим позовом обумовлено незгодою позивача із відмовою Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування періодів роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997 до стажу для визначення розміру його пенсії, то суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління та Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №241670021237 від 07.03.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.02.2023 за №547, зарахувавши до його трудового стажу періоди роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.05.1978 записи №№6, 7, 8, 9.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, щодо яких виник спір, на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати (судовий збір) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №241670021237 від 07.03.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.02.2023 за № 547, зарахувавши до його трудового стажу періоди роботи з 09.02.1981 по 12.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.05.1978 записи №№6, 7, 8, 9.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427);
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя В.О. Григораш