Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
29.04.2024 р. справа №520/7479/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною відмови суб'єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області в встановлені статусу ветерана війни ОСОБА_1 ; 2) зобов”язання Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області встановити статус ветерана війни ОСОБА_1 та видати відповідне посвідчення.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що 14.08.2022р. був призначений на військову службу за мобілізацією, у період 14.08.2022р.-31.08.2023р. проходив військову службу на штатній військовій посаді в ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із погіршенням стану здоров'я отримав інвалідність та набув право на одержання правового статусу - ветеран війни. Стверджував про протиправність управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу відмови у встановленні статусу ветерана війни.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок одержаного поранення під час захисту Батьківщини, обставини чого підтвердженні довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності із зазначенням "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов”язане із захистом Батьківщини". Громадянин такого документа до адміністративного органу не подав, а тому вчинене управлінське волевиявлення є цілком правомірним.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить до громадянства України, 28.11.2019р. отримав військовий квиток серії НОМЕР_1 , де міститься запис про визнання обмежено придатним до військової служби у воєнний час за висновком медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.11.2019р. за гр. ІІ ст.41-б розладу хвороб.
У період 14.08.2022р.-31.05.2023р. проходив військову службу на штатній військовій посаді (водій роти охорони другого відділу) в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із складеним госпітальною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 свідоцтвом про хворобу №924 від 05.05.2023р., заявник є інвалідом ІІІ групи з травня 2015р.; діагноз - гіпертонічна хвороба ІІІ стадія, ІІ ступінь, ризик дуже високий. СНО. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія перша стадія у вигляді лікворо-гіпертензивного, астенічного та вестибуло-атактичного синдромів. «Захворювання, НІ, не пов”язані з проходженням військової служби»» Стан після повторних ГПМК (2013, 20.03.2023) за ішемічним типом в басейні правової середньомозкової артерії. «Захворювання, ТА, пов'язане із проходженням військової служби»; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 39а, 41а графи ІІ Розладу хвороб.
До матеріалів справи заявник приєднав копії бойового розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.08.2022р. №137 про залучення до 12:00год. 15.08.2022р. особового складу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 та роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 для оборони населеного пункту - Барвенкове; про залучення особового складу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 та роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 для утримання БРО: Погонівка, Богодароване, Новобогданове, Надеждівка, Василівка Друга, (вик) Погонівка, (вик.) Некременне.
Разом із тим, доказів залучення заявника до особового складу указаних підрозділів і доказів ведення особовим складом перелічених вище підрозділів бойових дій та особистої і безпосередньої участі заявника у бойових діях матеріали справи не містять.
Також до матеріалів справи заявник приєднав копії бойового розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.10.2022р. №212 про припинення до 24:00год. 28.10.2022р. несення служби на низці блокпостів.
Разом із тим, доказів залучення заявника до несення служби на блокпостах матеріали справи не містять.
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.05.2023р. №21-рс заявник був звільнений з військової служби на підставі п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов”язок і військову службу» за станом здоров”я.
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.05.2023р. №96 заявник з 31.05.2023р. був виключений із списків особового складу РТЦК та СП.
27.02.2024р. заявник шляхом подання письмового звернення ініціював процедуру встановлення статусу ветерана війни.
За цим зверненням суб”єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, оформленої листом від 06.03.2024р. №04-11/380 та умотивованої відсутністю підстав для встановлення статусу ветерана війни особі, яка не брала участі у захисті Батьківщини.
Стверджуючи про невідповідність закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень у формі відмови, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" передбачено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Як то визначено ст.5 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України", особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 3 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" окреслено, що військовий обов'язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон №3551.
Відповідно до ст.4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Так, згідно з пунктами 1 та 2 ч.2 ст. 7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Зважаючи на наведене, згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно з п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
За матеріалами справи судом достеменно установлено, що інвалідність заявника вперше виникла ще до початку проходження військової служби (у травні 2015р.), не пов'язана ані з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, ані із виконанням обов'язків військової служби в контексті ст.7 Закону України №3551, а одержана внаслідок проходження військової служби, але не через участь у бойових діях.
Натомість, віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов'язане з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з ч.1 якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Оскільки у спірних правовідносинах заявник не отримував травм чи поранень, що спричинили настання інвалідності та були б пов'язані із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях, то слід дійти висновку про те, що заявник не набув права на встановлення статусу ветерана війни.
Аналогічні по суті висновки відносно подібних правовідносин сформульовані у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, від 02.04.2021р. у справі №0540/9350/18-а.
Окремо суд зазначає, що на подальший розвиток положень ч.3 ст.7 Закону №3551 Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 08.09.2015р. №685, якою було затверджено Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі за текстом - Порядок №685).
Згідно з п.п.1 п.4 Порядку №685 підставою для надання заявникам статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є: довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності; документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014р. №413.
Правила та процедури функціонування медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій (зокрема, в частині складення документів про причини погіршення стану здоров”я людини) унормовані приписами Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317), Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317), Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).
Так, згідно з п.12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
За змістом п.п. «а» п.21.5 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Другої світової війни, участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Другої світової війни, при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України.
У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що згаданих вище документів, котрі б у контексті ст.7 Закону України №3551 із достатньою поза розумним сумнівом прийнятністю засвідчували обставини настання у заявника у спірних правовідносинах інвалідності саме через поранення чи травму, одержану під час захисту Батьківщини, позивач до суб”єкта владних повноважень не подавав.
Такі докази відсутні і в матеріалах справи.
За приписами п.16 Порядку №685 місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики відмовляє заявнику у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі: 1) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, з урахуванням положень, передбачених пунктом 14 цього Порядку; 2) подання неправдивих відомостей; 3) виявлення підробок у поданих документах; 4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення заявником умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; 5) коли причина інвалідності внаслідок поранення (контузії, каліцтва або захворювання) заявника не пов'язана із безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Рішення місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики, прийняте за результатами розгляду заяви, може бути оскаржене відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру” та/або в судовому порядку.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах під час вчинення оскарженої відмови суб”єкт владних повноважень забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з”ясував із достатньою повнотою, зміст належної норми права витлумачив вірно, обґрунтовано взяв до уваги відсутність у складі матеріалів звернення зацікавленої особи необхідних медичних документів про настання у спірних правовідносинах інвалідності через отримання травми чи поранення під час захисту Батьківщини.
Суд додатково зауважує, що підтверджені матеріалами справи обставини отримання заявником інвалідності у травні 2015р. (тобто до початку проходження військової служби у спірних правовідносинах) та недоведеність матеріалами справи обставин особистої та безпосередньої участі заявника у бойових діях із отриманням травми (поранення) під час захисту Батьківщини виключають існування факту порушеного права.
Указане у сукупності є підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко