вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 759/8759/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5043/2024Головуючий у суді першої інстанції - Ключник А.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
16 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Кулікова С.В., Невідома Т.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний Інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства енергетики України» про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати при звільнені,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою у якій просив: видати судовий наказ про стягнення з ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» на користь заявника середній заробіток за час затримки розрахунку у виплаті заробітної плати, за період з 28.02.2020 по 02.03.2023 у розмірі 780 585,18 грн.
Подану заяву обґрунтовував тим, що під час його звільнення, 27.05.2019, йому була нарахована але не виплачена, станом на день звільнення, заробітна плата у розмірі 656 706,72 грн, що підтверджується довідкою, виданою ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» № 02-05/4 від 10.02.2020.
У зв'язку із зазначеним, ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, яка, 06.03.2020, була задоволена, та видано судовий наказ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у виплаті заробітної плати у розмірі 656 706,72 грн, за період з 27.05.2019 по 27.02.2020 включно. Але виданий судовий наказ до цього часу не виконаний, оскільки боржник відмовляється виплачувати заборгованість у зв'язку з відсутністю грошових коштів. При цьому, підтвердженням факту невиплати заборгованості за судовим наказом від 06.03.2020 є нова довідка від 02.03.2023 № 02-06/23.
ОСОБА_1 зазначає, що на підставі вищевикладеного, наявним є факт подовження часу затримки невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки при розрахунку, який станом на 02.03.2023 збільшився на 762 робочих днів.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із заявою про видачу судового наказу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у виплаті заробітної плати (а.с. 1-4).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2023 відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ДП «Український науково-дослідний Інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства енергетики України про стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку з виплати заробітної плати при звільненні (а.с. 9).
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що заявлена сума середнього заробітку є спірною та відмовив у видачі судового наказу пославшись на п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України у той час, коли жоден з цих пунктів не передбачає відмову у видачі судового наказу з підстав наявності у вимогах ознак спору про право.
Окрім того, в оскаржуваній ухвалі вказано, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог ст. 163 цього Кодексу, тобто якщо заявником порушено форма і зміст заяви про видачу судового наказу, однак, дана норма закону заявником повністю витримана (а.с. 12-16).
Відзиву від учасників справи не надходило.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 05.12.2016 по 27.05.2019 ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства енергетики України, що підтверджується записом в трудовій книжці та наказом Міністерства енергетики України від 02.12.2016 № 156 к/к.
27.05.2019 він був звільнений з займаної посади, що підтверджується наказом Міністерства енергетики України від 27.05.2019 № 40 к/к та записом в трудовій книжці.
Під час знаходження ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА», з боку останнього була нарахована, але не виплачена, станом на день звільнення, заробітна плата у розмірі 656 706,72 грн.
На виплату зазначеної суми, ОСОБА_1 було подано заяву про видачу судового наказу.
Святошинським районним судом м. Києва була розглянута подана заява та видано судовий наказ від 06.03.2020 у справі № 2-н/759/122/20, яким стягнуто з ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» на користь ОСОБА_1 656 706,72 грн. на погашення заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час затримки в розрахунку в виплаті заробітної плати 194 634,10 грн. та 210,20 грн. судового збору, а всього 851 551,02 грн. (середній заробіток за час затримки в розрахунку в виплаті заробітної плати врахований в судовому наказі за період з 27.05.2019 по 27.02.2020 включно).
Даний судовий наказ до цього часу не виконаний, що підтверджується довідкою від 02.03.2023 № 02-06/23, яка видана ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА».
Відповідно до частин 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Загальна характеристика вимог, за якими може бути видано судовий наказ - вони повинні бути безспірними.
Так, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості, яка відповідно, на час видачі судового наказу судом вбачається безспірною вимогою кредитора.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції зазначив, що із матеріалів справи вбачається спір про право, який має бути вирішено у порядку позовного провадження.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно частин 1, 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказано, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З наведеного вбачається, що на момент звернення до суду з заявою про видачу судового наказу, станом на травень 2023 року, сплинув тримісячний строк, визначений положенням ст. 233 КЗпП України, на підставі якої у заявника є право звернення для вирішення трудового спору у питанні про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (27.05.2019 - дата звільнення).
При цьому, на підставі заяви процесуальний строк може бути визнано пропущеним з поважних причин, як то передбачено ч. 1 ст. 127 ЦПК України.
Окрім зазначеного, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 02.07.2022, ст. 117 КЗпП України було викладено у новій редакції, у частині 1 якої зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З огляду на те, що ОСОБА_1 у 2020 році вже видавався судовий наказ про стягнення з ДП «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства енергетики України на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку у виплаті заробітної плати за період з 27.05.2019 по 27.02.2020, тому стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у виплаті заробітної плати після визначеного періоду, та з урахуванням внесених змін до ст. 117 КЗпП України, має бути вирішено у порядку позовного провадження, а не у наказному.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до особистих сумнівів, аналізу заявлених вимог, яким була надана оцінка судом першої інстанції. При цьому, апеляційна скарга не містить посилань на належні, існуючі на час постановлення ухвали про відмову у видачі судового наказу докази, які б спростували висновок суду, та мали б істотне значення для правильного вирішення справи і, які могли би бути підставою для задоволення поданої заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.В. Кулікова
Т.О. Невідома