12 квітня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 365/51/24
номер провадження: 33/824/1861/2024
Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Явона Андрія Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Згурівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року,
Постановою судді Згурівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп. із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді Згурівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року змінити в частині накладення штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом, зокрема, накласти більш м'яке адміністративне стягнення, ніж передбачено ч.1 ст.130 КУпАП, а саме, 17% відсотків від максимальних санкцій, які передбачені ч.1 ст.130 КУпАП, тобто зменшити штраф до розміру 2 890 грн 00 коп. і зменшити термін позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 місяці.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 19 січня 224 року вона знаходилась у своїх друзів до 23 год 30 хв. Після цього, вона отримала на мобільний телефон смс - повідомлення з погрозами на свою адресу від ОСОБА_2 . Вказує, що вона набрала ОСОБА_2 на мобільний телефон, який їй в грубій формі із застосуванням нецензурної лайки повідомив, що його автомобіль було припарковано за адресою: АДРЕСА_2 , де йому порізали колеса, у зв'язку з чим він викликав поліцію. Також ОСОБА_2 їй повідомив, що поліція з камер відеоспостереження нібито встановила, що це зробила вона і, якщо через 20 хвилин вона не прибуде, то поліція все зафіксує і її закриють в камеру, а її дитину віддадуть до дитячого будинку. Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що вона не доведе свою невинуватість у вчиненому, оскільки в нього є серйозний вплив на поліцію, на що вона сказала, що не може приїхати, оскільки вже запроваджена комендантська година, і вона вживала алкогольні напої. Однак ОСОБА_2 їй сказав щоб вона вибрала сама або через 20 хвилин на місці, або завтра буде в камері. Вказує, що суддя першої інстанції цим обставинам належної оцінки не надав.
Звертає увагу на те, що для того щоб забрати свій автомобіль із штрафмайданчика нею було витрачено 5 000 грн 00 коп. При цьому, керівник організації, яка здійснює евакуацію, зменшив їй суму на 3 500 грн 00 коп., так як вона є матір'ю одиначкою, а автомобіль їй необхідний як засіб заробітку.
Вважає, що накладене на неї стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 17 000 грн 00 коп. та позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік, є неспіврозмірними щодо тяжкості вчинених нею дій за вказаних вище обставин. Зокрема, штраф у розмірі 17 000 грн 00 коп. перевищує в три рази розмір усіх її доходів за місяць. Також вказує, що, залишившись без права керування на один рік, вона втратить можливість будь-якого заробітку. Таке покарання є несправедливо тяжким у відношенні до неї з огляду на її майновий стан і характер вчиненого нею діяння.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Явона А.В., які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також іншими документами.
Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи по суті вказані вимоги закону виконав.
Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність не лише особи, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, а й тієї особи, яка керує транспортним засобом, але відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 2.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже відмова особи від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Незважаючи на доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення містять достатньо доказів, які свідчать про обґрунтованість висновку судді щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме в тому, що ОСОБА_1 , у порушення вимог пункту 2.5 ПДР, відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується даними, які містять:
протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №182162 від 20 січня 2024 року, згідно з яким встановлено, що 20 січня 2024 року о 00 год 11 хв. в смт Згурівка по вул. Українська Броварського району Київської області, ОСОБА_1 керувала автомобілем «HONDA», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я вона відмовилася під відеозапис портативного відеореєстратора № 18150169016/97, чим порушила вимоги п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.2);
акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням технічних засобів, в якому зазначено, що огляд проводився у зв'язку з виявленнями ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови, поведінка не відповідає обстановці. Результат огляду - від огляду відмовилась (а.с.4);
направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцію від 20 січня 2024 року до КНП «Згурівська лікарня Згурівської селищної ради», результат огляду - відмовилась (а.с.5);
акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 20 січня 2024 року, в якому вказано, що огляд та тимчасове затримання транспортного засобу здійснено у зв'язку з вчиненням адністративних правопорушень, передабачених ч.1 ст.130, ст.126 КУпАП (а.с.6);
відеозаписи подій, а саме, на першому відео зафіксовано патрулювання поліцейськими в нічний час доби, рух автомобіля по вулиці у селищі Згурівка, поворот автомобіля на стоянку під жилим будинком, факт керування водієм ОСОБА_1 автомобілем. На другому відео відображено як працівники поліції під'їхали до автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та просили пред'явити документи на автомобіль. ОСОБА_1 заперечувала з приводу того, що її зупиняли поліцейські. Поліцейські пропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'янінні на місці зупинки чи в закладі охорони здоров'я. При цьому ОСОБА_1 вела себе агресивно, кричала, відмовилась від проведення огляду. В салоні автомобіля перебувала маленька дитина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. На третьому відео зафіксована відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, поліцейськими роз'яснено ОСОБА_1 її права, передбачені ст.268 КУпАП (а.с.7).
У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, ЄСПЛ неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не встановив достатніх даних, які б дозволили спростувати належність, допустимість та достовірність доказів, наведених в оскаржуваній постанові, на підставі яких суддя обґрунтовував свої висновки про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Більш того, як вбачається з апеляційної скарги, сама ОСОБА_1 фактично не заперечує обставин правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, які були викладені у складеному щодо неї протоколі та не заперечувались нею під час розгляду справи судом першої інстанції та при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосоване до неї судом першої інстанції стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн 00 коп. та позбавлення її права керування транспортними засобами на 1 рік, є неспівмірними з адміністративним правопорушенням, яке вона вчинила, а також судом не враховані дані про її особу та обставини, які пом'якшують її відповідальність, а тому ОСОБА_1 вважає, що постанова судді першої інстанції має бути змінена, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено накладення на водіїв стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортних засобів на один рік. При цьому, іншого виду та розміру адміністративного стягнення або застосування штрафу без позбавлення права керувати транспортним засобом на один рік законом не передбачено, так само як і можливості зменшити розмір штрафу або строку позбавлення права керування транспортним засобом.
Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не надав належного значення тому, що вона сіла за кермо автомобіля, оскільки у неї були реальні підстави побоюватися погроз з боку ОСОБА_2 , є безпідставними.
Так, відповідно до ст.18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах.
В апеляційній скарзі не зазначено, яким чином відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, вчинена нею для усунення небезпеки, яка загрожувала державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління.
Також апеляційний суд враховує, що наведені обставини також не впливають на суть адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, вчиненого ОСОБА_1 , та не можуть слугувати підставами для зміни виду та розміру адміністративного стягнення, оскільки їх альтернативи законом не передбачено, про що вже вказувалось вище.
У зв'язку з цим, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи, не можуть бути підставами для зміни оскаржуваної постанови.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суддею першої інстанції прийняте законне і обґрунтоване судове рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що обраний суддею першої інстанції ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп., з позбавленням її права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи та вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП. Крім того, санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді Згурівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Згурівського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.М.Верланов