Провадження № 11-кп/803/1761/24 Справа № 183/2545/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 квітня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
захисника (в режимів відеоконференції) ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Берестове Куп'янського району Харківської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, -
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у мінімальному розмірі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано встановленими ризики, вказані в ст. 177 КПК України, оскільки прокурор не надав жодного допустимого доказу на підтвердження їх існування.
Вказує, що ОСОБА_7 неодноразово скаржився на істотне погіршення стану здоров"я, часті різкі болі в області серця, з урахуванням наявності у нього хронічних захворювань, які загострились з огляду на його вік, тривале перебування у стресовому стані, постійні хвилювання та часті переохолодження. Обвинувачений неодноразово звертався до медичної частини Дніпропетровської установи виконання покарань зі скаргами на стан здоров'я, втім не отримав належної медичної допомоги.
Також зазначає, що суд першої інстанції неповно розглянув можливість застосування більш м"яких запобіжних заходів.
Крім того вказує, що застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави надасть можливість забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов"язків та запобігти ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року задоволено клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу та останньому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 17 травня 2024 року.
Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що на цей час є наявним ризик переховування обвинуваченого від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що майже усі свідки у даному кримінальному провадженні є односельцями обвинуваченого і ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на останніх з метою зміни їх показань, а також відмови від давання будь яких інших додаткових показань, з метою уникнення ним кримінальної відповідальності.
Разом із тим вказує, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбачений п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, наразі втратив свою актуальність.
Також зазначає, що з огляду на інкримінування ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, не вбачається підстав для визначення застави.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_6 , яка підтримали апеляційну скаргу та просила її задовольнити; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує, слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до матеріалів справи в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Прокурором у судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою.
Суд, задовольняючи дане клопотання, мотивував необхідність продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 саме у вигляді тримання під вартою продовженням існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів вважає, що на час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 суд першої інстанції належно дослідив відомості, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Також, у відповідності до ст. 178 КПК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , який є тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, особу обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, й дійшов висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати та не зменшилися, внаслідок чого є необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ці висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Доводи скарги захисника про те, що ризики у провадженні є недоведеними, не заслуговують на увагу, оскільки являють собою упереджені суб'єктивні оцінки сторони захисту. Натомість ризики, вказані в ухвалі, судом встановлені та підтверджуються наявними доказами, відповідно до яких ці ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На цей час вказані ризики не зменшились та виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод останнього.
Матеріали провадження не містять переконливих відомостей про неможливість утримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою за станом здоров'я, у зв'язку із чим доводи апеляційної скарги у відповідній частині колегія суддів оцінює критично.
Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
З огляду на викладене апеляційний суд не убачає підстав для застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі захисника.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування апеляційний суд враховує введення в країні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Продовжений запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, на цей час не виходить за межі розумного строку і кореспондує характеру суспільного інтересу, тобто визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу, та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява № 28969/04, від 16 травня 2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Окрім того, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, й на цей час діє воєнний стан, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України та з урахуванням всієї сукупності встановлених обставин обґрунтовано не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. На думку колегії суддів, такий запобіжний захід, а тим більше в його мінімальному розмірі, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є вмотивованим і обґрунтованим, ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин провадження, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими й оціненими судом, а відтак не убачається підстав для задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4