Справа № 761/12339/23
Провадження № 2/761/2261/2024
15 лютого 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.
за участю секретаря Чигрин К.К.
представника позивача Яременко М.О.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у загальному провадженні, у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, -
в квітні 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування житловим приміщенням у гуртожитку, а саме: виселити ОСОБА_2 із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 червня 2014 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Будшляхмаш» було укладено договір № 114 оренди житлового приміщення. Строк дії договору оренди житлового приміщення від 1 червня 2014 року №114 рядом укладених додаткових угод остаточно було продовжено до моменту передачі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва та віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. В п. 2 угоди від 21.10.2015 передбачено, що дія даного Договору припиняється з дати передання гуртожитку територіальній громаді м. Києва в особі місцевого самоврядуваннґя та підписання документів на вимогу ч.13 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Натомість, відповідачка проживає в спірному приміщенні на підставі договорів, укладених з ПАТ «Будшляхмаш», термін яких закінчився у 2019 році, оскільки Розпорядженням Шевченківської РДА в м. Києві №648 від 19.08.2019 «Про закріплення за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва » гуртожитку на АДРЕСА_1 закріплений на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
В позові також зазначено, що відповідачці направлялась вимога про звільнення приміщення яке не є приватизованим і знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Києва, однак вони проігноровані і ОСОБА_2 проживає у вказаній кімнаті гуртожитку без відповідних правових підстав.
Крім того, сторона позивача зазначає, що відповідним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/48989/19 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про визнання права користування про визнання права користування спірною кімнатою у гуртожитку.
Позивач зазначає, що на спірне жиле приміщення ордер відповідачці не видавався, строк дії договору оренди закінчився, ОСОБА_2 займає кімнату АДРЕСА_1 без правових підстав, а тому підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Позивач вказує, що відповідач зайняла житлове приміщення незаконно, не має маючи на це відповідних правових підстав, а також, посилаючись на положення ст.ст. 61, 129, 130 ЖК України, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 14.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
30.05.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву у якій відповідач просить суд відмовити в задоволені позову у повному обсязі, оскільки стороною позивача не доведено факту порушення його права, адже вселення відбулось на законних підставах.
Крім того, не зважаючи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2021 в справі № 761/48989/19 позов ОСОБА_2 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про визнання права користування кімнатою № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_2 , - залишено без задоволення позову, однак, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2022 в справі № 761/38756/20 було також відмовлено і у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до неї про виселення із спірної кімнати у гуртожитку.
Ухвалою від 22.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі з підстав, що викладені у ньому.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову і просила відмовити в його задоволенні.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, свого представника не направилоа про час та місце слухання справи повідомлена судом належним чином, причину неявки не повідомила.
Вислухавши позивачку, представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Ст. 127 ЖК України встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Відповідно до ст.130 ЖК порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 01 червня 2014 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Будшляхмаш» було укладено договір № 114 оренди житлового приміщення ( а.с. 16-19, надалі - Договір).
Вимогами п.1 п.п.1 Договору передбачено, що ПАТ «Будшляхмаш» передає ОСОБА_2 в тимчасове платне користування житлове приміщення кімнату -12,1 кв. м. за адресою : АДРЕСА_3 .
Умовами п.4. п. п. 4.1. Договору передбачений строк дії Договору з «01» червня 2014 року по «01» липня 2014 року.
01 липня 2014 року між Позивачем та ПАТ «Будшляхмаш» була укладена додаткова угода № 1, відповідно до умов якої термін дії Договору було продовжено до 30 вересня 2014 року.
02 вересня 2014 року між Позивачем та ПАТ «Будшляхмаш» була укладена додаткова угода № 2, відповідно до умов якої термін дії Договору було продовжено до 31 жовтня 2014 року.
21 жовтня 2014 року між Позивачем та ПАТ «Будшляхмаш» була укладена додаткова угода № 3, відповідно до умов якої термін дії Договору було продовжено до 20 жовтня 2015 року.
01 серпня 2016 року між Позивачем та ПАТ «Будшляхмаш» була укладена додаткова угода № 5, відповідно до умов якої термін дії Договору продовжується до дати передання гуртожитку, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_1 територіальній громаді міста Києва в особі органу місцевого самоврядування та підписання відповідних документів на вимогу ч. 13 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (а.с. 17-19).
В свою чергу, Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.07.2019 року № 1281 «Про затвердження акта приймання - передачі гуртожитку на АДРЕСА_2 до комунальної власності територіальної громади міста Києва та до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» гуртожиток по АДРЕСА_1 прийнято до комунальної власності.
Відповідно до Розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.08.2019 року № 648 «Про закріплення за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», гуртожитку на АДРЕСА_1», вказаний гуртожиток закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (а.с.10).
Сторонами визнається, що ОСОБА_2 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 з червня 2014 року і в судовому засіданні позивачка не заперечувала, що отримала вимогу від Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про звільнення у приміщення, а саме кімнати НОМЕР_3 за вищевказаною адресою, однак її не виконала і наразі проживає в спірній кімнату гуртожитку (а.с.21).
При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_2 умов договору щодо сплати щомісячної орендної плати, як і відсутні докази і сплати комунальних послуг, оскільки відповідачкою до відзиву долучена лише квитанція №74/840 від 17.05.2023 про оплату комунальних послуг виключно за січень 2023 року.
Пунктами 6-7 Примірного положення про користування гуртожитками, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498 (далі - Положення) визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред'являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження), включених до ордера.
Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.
Користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.
Судом встановлено, що в ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» інформація про зареєстроване місце порживання відповідачки ОСОБА_2 - відсутня (а.с. 41).
Натомість, відповідно до інформації, наявної в паспорті позивачки, судом встановлено, що з 2002 року і на час вселення в гуртожиток за договором оренди, як і під час розгляду всіх судових спорів щодо права проживання ОСОБА_2 в спірному житлі, відповідачка ОСОБА_2 весь час зберігала за собою зареєстроване постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 14-15).
Отже, судом встановлено, що відповідачка забезпечена житлом за місцем своєї реєстрації права проживання в ньому і доказів відсутності (припинення) права його користування - матеріали справи не містять, вказана обставина стороною відповідача спростована не була, а тому її твердження про відсутність у неї іншого житла для проживання - не відповідає дійсності та спростовується вищевказаним доказом.
Крім того, в судовому засіданні відповідачка підтвердила, що вона дійсно має зареєстроване місце проживання за вищевказаною адресою і там проживають її батьки, однак вона фактично там не проживає.
Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 18 ЖК УРСР, управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12.04.1985, № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», в силу ст. 61 Житлового кодексу України житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення.
Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.
В своєму відзиві проти позову, відповідачка вказує на встановлення обставин рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2022 в справі № 761/38756/20 яким було відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до неї про виселення із спірної кімнати у гуртожитку і які відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Разом із тим, в даному випадку суд звертає увагу, що Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація є органом державної влади, що діє згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та реалізує окремі делеговані йому повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), визначені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації №121 від 31.01.2011 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень». Натомість, в рішенні, на яке посилається сторона відповідача, ініціатором спору про виселення ОСОБА_2 було Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за яким виключно Розпорядженням Шевченківської ШРДА від 19.08.2019 №648 і був закріплений гуртожиток по АДРЕСА_2 і тільки на праві господарського відання.
Як вже зазначалось, відповідно до розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.07.2019 №1281 гуртожиток було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
В судовому засіданні позивачка підтвердила, що вона розуміла під час укладання договору оренди і додаткових умов до них, н яких умовах вона оселилася в кімнаті.
В свою чергу, відповідно до п. 14 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено проживання у гуртожитку на правових підставах - це проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме: а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР; б) у гуртожитках колишніх державних і комунальних підприємств та організацій, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі масової приватизації та корпоратизації: до включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств та після передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР; після включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств до передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР, або на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України на вимогу власника гуртожитку (його представників), за умови, що мешканець гуртожитку або його сім'я були вселені у гуртожиток на підставі спеціального ордера та проживали у гуртожитку за договором найму жилого приміщення;
Цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до Закону.
В даному випадку, судом встановлено, що ОСОБА_2 спочатку проживала в кімнаті АДРЕСА_1 на підставі договору оренди та додаткових угод, укладених з ПАТ «Будшляхмаш», однак термін дії яких закінчився ще в 2019 році, ордер на вселення ніколи відповідачці не видавався, тому, відповідно до вищевказаних правових вимог, вподальшому ОСОБА_2 проживає в гуртожитку без достатніх правових підстав і весь час фактичного проживання у кімнаті гуртожитку зберігала за собою зареєстроване у встановленому порядку право проживання в помешканні за адресою: Житомирська обл., Попільнянський район, с. Почуйки.
Ст.99 ЖК України вказує на те, що піднаймачі та тимчасові мешканці самостійного права на займане житлове приміщення не набувають, незалежно від тривалості проживання.
Відповідно до ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Промірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР ).
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Жодних доказів на підтвердження факту порушення Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією охоронюваних законом прав та інтересів відповідача матеріали справи не містять і відповідачем їх надано не було під час розгляду справи по суті пред'явлених до неї позовних вимог.
Слід зазначити, що положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Щодо втручання держави в право на мирне володіння майном, Верховний Суд в постанові від 16.10.2019 року у справі№460/762/16 зазначив, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, набула право користування майном, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення право на таке майно, мають значення обставини, за якими майно було набуте у користування, поведінка особи, з користування якої майно витребовується.
При цьому, судом враховано, що відповідачка достеменно знала про термін дії договору оренди і угод до них, свідомо укладала договори про виключно тимчасове користування орендованим житлом, вказані угороди ніким не оспорювались та вичерпали свою чинність.
Оскільки гуртожиток прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, з огляду на те, що спірне житло (кімната в гуртожитку) незаконно вибула із користування та розпорядження територіальної громади м. Києва за відсутності її такого волевиявлення, а тому таке право територіальної громади міста Києва з липня 2019 року на кімнату в гуртожитку не припинялось.
Виселення відповідачки в даному випадку відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі ч.3 ст. 116 ЖК України; є пропорційним, оскільки судом при вирішенні даного спору також враховано, що відповідачка має постійне зареєстроване місце проживання та не позбавлена права звернутися з вимогою про укладення будь-яких договорів користування (оренди) житла; відповідає інтересам суспільства та є пропорційним переслідуваним цілям, оскільки гуртожиток перебуває у комунальній власності територіальної громади Києва тому не вбачається невідповідності втручання держави у право користування (проживання) відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
Тобто, в даному випадку втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, пропорційним, відповідає суспільним інтересам та є пропорційним переслідуваним цілям і позовні вимоги про виселення відповідачки підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що відповідач не має достатніх правових підстав для зайняття для проживання спірної кімнати в гуртожитку, відповідного рішення про надання відповідачу житлової площі для проживання не приймалося, ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, не видавався, а також те, що відповідачем протягом всього розгляду справи не надано в розумінні ст. 61 ЦПК України, доказів, які свідчили б про правомірність зайняття в гуртожитку кімнати АДРЕСА_1 після закінчення строку дії договору оренди кімнати, а також те, що ОСОБА_2 має зареєстроване за адресою: Житомирська обл., Попільнянський район, с. Почуйки постійне місце проживання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому відповідачка підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 109, 116, 127, 130, ЖК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, - задовольнити повністю.
Виселити відповідача ОСОБА_2 із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: Житомирська область, Житомирський район, с. Почуйки, адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, код ЄДРПОУ 37405111, адреса: 01057, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,24.
Повний текст складений 25.04.2024.
Суддя: