Справа № 761/6949/24
Провадження № 2/761/5833/2024
26 квітня 2024 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 2), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, в якій просить суд стягнути з відповідача 1 на користь позивача грошові кошти в сумі 78 485, 84 грн. у відшкодування йому завданої матеріальної шкоди та витрати з визначення вартості матеріального збитку, завданого автомобілю в сумі 3750,00 грн.; з відповідача 2 кошти в сумі 3200,00 грн. - франшизи та 10000,00 грн. моральної шкоди; стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору, а також на правову допомогу.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 15 жовтня 2023 року о 20 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «БМВ», д.н.з НОМЕР_1 , по проспекту П. Григоренка у м. Києві, не був уважним при перестроюванні, не переконався, що це буде безпечно, не дотримався бокового інтервалу, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем "Шкода", д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, що спричинило пошкодження вищевказаних транспортних засобів, чим порушив п. 2.3Б, 10.1, 13.1 ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , завдано механічні пошкодження. Відповідно до страхового поліса № ЕР 214352371 Відповідач 2 уклав із приватним акціонерним товариством ПАТ УСК «Княжа Вієна Іншуранс Груп» договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Під час дії цього договору 15.10.2023 р. стався страховий випадок. Для отримання страхового відшкодування позивач, відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.04 р. N? 1961-IV (далі - Закон N? 1961), звернувся до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування (долучивши передбачені законодавством документи). Автомобіль Позивача отримав значні технічні ушкодження. Згідно зі Звітом № 77/94.11.23 від 21.11.23 р., висновком експерта-товарознавця вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 116 233, 81 грн., величина матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача становить 57 989, 78 грн. Вартість Висновку експерта складає 3 750, 00 грн. Відповідачем 1 станом на 15.01.2023 виплачено відшкодування лише в розмірі 34 547, 48 грн. Відповідно до полісу, ліміт відповідальності складає 160 000, 00 грн. Тобто, як вказує позивач, розмір реальних збитків, завданих власнику пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП, становить 116 233, 81 грн., тоді як страховиком було відшкодовано лише 34 547, 48 грн., тобто відповідач 1 має доплатити 78 485, 84 грн., так як 3200, 00 грн. франшизи слід стягнути з відповідача 2. Внаслідок пошкодження ТЗ позивачу також заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких зазнав позивач у зв?язку з ушкодженням власності - автомобіля, та неможливості протягом тривалого часу користуватися автомобілем за його призначенням, порушенням нормальних життєвих зв?язків позивача, певним ударом по престижу позивача. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено позивачем у 10 000 гривень.
Ухвалою від 27.02.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.
22.03.2024 року до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача 1, відповідно до якого останній заперечує проти позову, та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на те, що страховиком було відшкодовано позивачу суму страхового відшкодування та у відповідача 1 відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем. 3 метою визначення розміру вартості відновлювального ремонту із врахуванням фізичного зносу транспортного засобу SKODA ROOMSTER, д.н.з. НОМЕР_3 , з урахуванням зносу Відповідачем було замовлено проведення відповідних оцінювань в ФОП ОСОБА_3 . Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 3245 від 07.12.2023, завданого власнику колісного транспортного засобу, що був складений ФОП ОСОБА_3 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику пошкодженого транспортного засобу SKODA ROOMSTER, д.н.з. НОМЕР_3 , складає 37 747, 48 грн. з урахуванням ПДВ на запасні частини. Крім того, ПДВ відшкодовується за наявності підтверджуючих документів оплати послуг по ремонту. Сума страхового відшкодування, у розмірі 34 547, 48 грн. (за вирахуванням франшизи - 3200,00 грн.) була виплачена на користь позивача, що останнім не заперечується згідно поданої позовної заяви. Позивач помилково визначив Страховика у статусі відповідача. Тому позовні вимоги щодо сплати різниці між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування повинен був направити виключно до особи, яка винна у пошкоджені транспортного засобу позивача - відповідач 2.
Відповідач 2 правом подачі відзиву не скористався.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Щодо позовної вимоги до відповідача 1 про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування, судом встановлено наступне.
15 жовтня 2023 року о 20 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «БМВ», д.н.з НОМЕР_1 , по п-ту П. Григоренка у м. Києві, не був уважним, при перестроюванні не переконався, що це буде безпечно, не дотримався бокового інтервалу, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем "Шкода", д.н.з. НОМЕР_3 , який рухався в попутному напрямку, що спричинило пошкодження вищевказаних транспортних засобів, чим порушив п. 2.3Б, 10.1, 13.1 ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 03.11.2023 року по справі про адміністративне правопорушення № 753/19450/23, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
28.04.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, поліс № ЕР-214352371, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб марки «BMW», д/н НОМЕР_1 . Страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну - 160000 грн., франшиза 3200 грн.
27.11.2023 року потерпілий звернувся до страховика з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Заяву було розглянуто, а пошкодження автомобіля позивача внаслідок ДТП визнано страховим випадком та виплачено відшкодування згідно страхового акту № 230000867836 від 20.12.2023 року в розмірі 34547, 48 грн., що не заперечується сторонами.
15.01.2024 року позивач звернувся до відповідача 1 з претензію про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
09.02.2024 року відповідачем 1 було надано відповідь на претензію позивача.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно до п. 34.2. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Як вбачається із відзиву, відповідачем-1 було замовлено проведення відповідних оцінювань в ФОП ОСОБА_3 .
Як зазначає відповідач 1, сума страхового відшкодування згідно даних звіту, складеного на замовлення відповідача 1 з урахуванням франшизи була виплачена на користь позивача.
З долучених до матеріалів відзиву документів вбачається, що страховиком було здійснено огляд належного позивачу транспортного засобу, про що складено відповідний протокол огляду № 3245, дата огляду 30.10.2023 року.
Так, за звітом ФОП ОСОБА_3 від 07.12.2023 року вих. № 3392, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ SKODA RO д.н.з. НОМЕР_3 станом на 15.10.2023 року становить 37747, 48 грн.
Згідно з ст. 29 Закону про ОСЦПВВНТЗ, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону про ОСЦПВВНТЗ, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
Отже, розмір страхового відшкодування, що має бути виплачений відповідачем 1 позивачу становить 37747, 48 грн. з вирахуванням франшизи 3200,00 грн. та становить 34547, 48 грн.
Водночас, згідно наданого позивачем Звітом № 77/94.11.23 від 21.11.23 р., висновком експерта-товарознавця, вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача складає 116233,81 грн., величина матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача становить 57989,78 грн., в тому числі ПДВ 4160, 29 грн. Огляд автомобіля здійснено 15.11.2023 року.
Згідно із пунктом 34.3 статті 34 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, -МТСБУ) не з?явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов?язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Тобто, право потерпілого самостійно обирати експерта для визначення розміру шкоди виникає у тому випадку, коли страховик при настанні страхового випадку не виконав вимог ст. 34.2 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив усі дії у відповідності до вимог закону, а саме направив свого представника для визначення причин настання страхового випадку та встановлення розміру збитків.
Принагідно зауважити, що в ході розгляду справи, сторонами не було заявлено клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, враховуючи подані сторонами два звіти, які містять різну оцінку завданого матеріального збитку.
На підставі зазначеного, суд покладає в основу рішення Звіт ФОП ОСОБА_3 від 07.12.2023 року вих. № 3392, про визначення вартості матеріального збитку, замовником якого був відповідач 1.
Позивач не погоджуючись з відмовою відповідача 1 у виплаті відшкодування, вважаючи реальними збитками відшкодування вартості відновлювального ремонту у розмірі 116233,81 грн., а не відшкодування вартості матеріального збитку, звернувся до суду з даним позовом та вважає, що на його користь має бути здійснена доплата страхового відшкодування відповідачем 1, що становить різницю між повною дійсною вартістю матеріального збитку (116233,81 грн.) та виплаченою частиною страхового відшкодування (34547,48 грн.).
Положеннями статтей 15, 16 ЦК, статтею 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, ч.1 ст. 13 ЦПК України.
Правовідносини, що склались між сторонами регулюються нормами спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-ІV (надалі за текстом - Закон).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (п.2.1 Закону).
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо- транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ч.1 ст.1188 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))....».
Відповідно до ч.2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі ст.29 Закону №1961 -IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Так, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України №1961 -IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказане підтверджується також і висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 760/5618/16-ц. Так, Верховний Суд у своєму висновку керується правилами частин першої та другої статті 22 ЦПК України, відповідно до яких реальними збитками є також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, тобто такі дії, які настануть в майбутньому.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Суд вважає необгрунтованими доводи позивача про те, що ліміту страхового відшкодування за полісом достатньо для покриття відповідних витрат на відновлювальний ремонт, оскільки страхове відшкодування, яке виплачене позивачу було розраховано з урахуванням зносу, що передбачено законодавством і така виплата не покриває витрати на відновлювальний ремонт автомобіля, а отже у такому випадку інша частина відшкодування покладається на винуватця ДТП, відповідно до положень закону, що наведені вище.
Відтак, відсутні підстави для стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» різниці між розміром відновлювального ремонту автомобіля та виплаченим страховим відшкодуванням згідно заяви від 27.11.2023 року.
Щодо стягнення франшизи з відповідача 2.
Поняття «франшиза» міститься в статті 9 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, відповідно до якої франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки (п. 36.6 ст. 36 Закону №1961-IV).
Таким чином, в ідеальному значенні франшиза - це частина збитку, яка підлягає самостійному відшкодуванню (покриттю) страхувальником за свій рахунок при виникненні страхового випадку.
Судом встановлено, що розмір франшизи становить 3200,00 грн.
Станом на час розгляду справи відповідач 2 франшизу позивачу не відшкодував (доказів протилежного суду не надано), а тому вказані кошти обґрунтовано підлягають стягненню з відповідача 2.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 2 моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
У даному випадку ДТП сталася із вини відповідача 2. Позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями з боку відповідача 2, які це спричинили. Безумовно, внаслідок ДТП, позивачу було завдано переживань та незручностей у зв'язку з неможливістю користування автомобілем. Між тим, позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині заподіяння моральної шкоди позивач посилався на те, що у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, останній був позбавлений можливості вільно користуватися своїм транспортним засобом.
Так, згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, є стягнення з відповідача 3 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Судом враховано також поведінку відповідача 2, який не відшкодував позивачу франшизу, визначену страховим полісом.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити частково, а саме: відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача 1 та стягнути з відповідача 2 на користь позивача франшизу в сумі 3 200, 00 грн., моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 3 000 грн. 00 коп.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, з відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 568, 90 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (позивач просив стягнути з відповідача 2 - 13200,00 грн, фактично стягнуто 6200,00 грн.)
При цьому, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 3750,00 грн не підлягають стягненню з відповідача 1, з огляду на не врахування судом висновку експерта при розгляді справи по суті та відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача 1.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
При цьому, відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
Дані висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду викладеною у постанові від 15.09.2021 р. у справі №440/4206/19.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір від 10.01.2024 р., та додаток № 1 до договору про надання правової допомоги, за яким передбачено фіксований розмір гонорару 5600,00 грн.
Варто зазначити, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачами не подано.
В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Між тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).
У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи складність справи та об'єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що позовну заяву задоволено частково, суд вважає можливим стягнути з відповідача 2 на користь позивача кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 365,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.
Керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 76-92, 95, 137, 141, 211, 223, 258-259, 268, 264-265, 272-273, 352, 354-355, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013, № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, внаслідок пошкодження транспортного засобу, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму франшизи в розмірі 3200, 00 грн. та 3000,00 грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 568,90 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 365,00 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників судового розгляду:
ОСОБА_1 : рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп»: код ЄДРПОУ 24175269, м. Київ, вул. Глибочицька, 44;
ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 26.04.2024 р.
СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА