ОКРЕМА ДУМКА (частково збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року
у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)
за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Палп Мілл Прінт», Товарної біржі «Українська міжрегіональна спеціалізована», Товариства
з обмеженою відповідальністю «Перевага-фінанс», ліквідатора Приватного акціонерного товариства «Бліц-інформ» - арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича, Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Сотнікова С. В., Отрюха Б. В., Остапенка О. М.
у справі за заявами Акціонерного товариства «Асвіо банк» про визнання недійсним рішення та зобов'язання допустити до участі в аукціоні, визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна частинами; Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута; Компанії
з обмеженою відповідальністю «ЮПіЕм Сейлз Ої» (UPM Sales Oy, Республіка Фінляндія) про визнання результатів другого повторного аукціону та договорів купівлі-продажу недійсними, визнання недійсними свідоцтва про право власності, скасування записів про проведення державної реєстрації права власності, застосування наслідків недійсності правочинів, зобов'язання ліквідатора банкрута вжити заходів з відновлення права власності боржника на майно та повернення його до складу ліквідаційної маси у процедурі банкрутства, - у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгрофрут» до Приватного акціонерного товариства «Бліц-інформ» про банкрутство
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позицій заявників
У справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бліц-інформ» (далі - ПрАТ «Бліц-інформ», боржник) ліквідатор боржника Куліченко М. В. здійснив продаж майна банкрута шляхом проведення аукціону, під час організації якого в оголошенні про проведення другого повторного аукціону з продажу майна встановлено термін подачі заявок учасниками (потенційними покупцями) на участь в аукціоні 7 (сім) днів (з урахуванням вихідних) з моменту публікації оголошення, а Акціонерне товариство «Асвіо банк» (далі - АТ «Асвіо банк») не було допущене до участі в його проведенні через недоплату ним гарантійного внеску в сумі 65 коп., оскільки сплатило 49 588 637,00 грн замість установлених 49 588 637,65 грн гарантійного внеску.
АТ «Асвіо банк», Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк»), Компанія з обмеженою відповідальністю «ЮПіЕм Сейлз Ої» (UPM Sales Oy) (далі - компанія «ЮПіЕм Сейлз Ої»)
з результатами другого повторного аукціону з продажу майна банкрута не погодилися, стверджуючи, що його організовано та проведено з порушенням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство). Зокрема, оскільки потенційного учасника не було допущено до участі в аукціоні, майно відчужено за найнижчою
з можливих цін, в оголошенні про проведення аукціону зазначено невиправдано короткий термін для подання заявок особам, зацікавленим у придбанні майна, ліквідатор обрав неефективний спосіб реалізації майна шляхом його продажу
у складі єдиного лота.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
31 серпня 2022 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні заяв АТ «Укрексімбанк», АТ «Асвіо банк» та компанії «ЮПіЕм Сейлз Ої».
Суд першої інстанції зробив висновок, що у потенційних учасників аукціону було достатньо часу для подання заявок, підтвердження сплати гарантійного внеску, ознайомлення з майном, що передавалося на аукціон, а в АТ «Асвіо банк» не було реальних намірів брати участь у другому повторному аукціоні з продажу майна боржника.
Постановою від 04 квітня 2023 року Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2022 року
у частині вирішення позову АТ «Асвіо банк» та позову АТ «Укрексімбанк»; ухвалив у цій частині нове рішення, яким заяву АТ «Асвіо банк» задовольнив повністю, заяву АТ «Укрексімбанк» задовольнив частково; визнав недійсним рішення Товарної біржі «Українська міжрегіональна спеціалізована» (далі - ТБ «УМС»)
в частині недопуску АТ «Асвіо банк» до другого повторного аукціону з продажу майна ПрАТ «Бліц-інформ», призначеного на 18 листопада 2019 року, оформленого протоколом від 12 листопада 2019 року про визначення учасників аукціону; визнав недійсними результати другого повторного аукціону з продажу майна ПрАТ «Бліц-інформ», що відбувся 18 листопада 2019 року, оформленого протоколом проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна боржника від 18 листопада 2019 року № 1; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Апеляційний господарський суд зробив висновок, що організатор аукціону, не допустивши АТ «Асвіо банк» до участі в аукціоні лише через недоплату гарантійного внеску в розмірі 65 коп. при оплаті суми гарантійного внеску
понад 49 млн грн, діяв очевидно неправомірно, з огляду на що визнав установленими підстави для визнання недійсним рішення ТБ «УМС» щодо недопуску АТ «Асвіо банк» до участі у другому повторному аукціоні, оформленому протоколом від 12 листопада 2019 року.
Апеляційний господарський суд наголосив на тому, що недопуск організатором торгів до участі в аукціоні АТ «Асвіо банк» відбувся з порушенням законодавства, що надалі істотно вплинуло на формування ціни продажу майна. Ціна продажу склала 49 588 637, 20 грн, тобто менше ніж 10 % розміру початкової вартості, та фактично дорівнювала сумі гарантійного внеску, що доводить штучний характер участі інших учасників в аукціоні та відсутність між ними конкуренції, а також унеможливлює формування найвищої ціни продажу як головної мети аукціону. Недопуск до участі в аукціоні потенційного учасника аукціону, який сплатив понад 49 млн грн як гарантійний внесок, з підстав недоплати лише 65 копійок суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо надмірного формалізму, який впливає на справедливість процедури, зокрема процедури допуску до аукціону з продажу майна боржника.
Суд апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 55 Закону про банкрутство, частини другої статті 215 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) зробив висновок, що задоволення позову в частині вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника матиме правовий наслідок відповідно до частини третьої статті 55 Закону про банкрутство у виді визнання недійсними за законом правочинів, укладених за результатами аукціону з продажу майна боржника, а тому позов про визнання недійсними правочинів, вчинених за результатами аукціону з продажу майна боржника, потрібно залишити без задоволення. З тих же міркувань апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині вимог про визнання права власності та повернення боржнику майна, що реалізоване на спірному аукціоні.
ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
Товариство з обмеженою відповідальністю «Палп Мілл Прінт» (далі - ТОВ «Палп Мілл Прінт»), ТБ «УМС», Товариство з обмеженою відповідальність «Перевага-фінанс» (далі - ТОВ «Перевага-фінанс»), ліквідатор ПрАТ «Бліц-інформ» Куліченко М. В., АТ «Укрексімбанк», не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, подали до Верховного Суду касаційні скарги.
ТОВ «Палп Мілл Прінт», ТБ «УМС», ліквідатор ПрАТ «Бліц-інформ» Куліченко М. В. у касаційних скаргах просили скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 квітня 2023 року та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2022 року.
ТОВ «Перевага-фінанс» у касаційній скарзі просило оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
АТ «Укрексімбанк» у касаційній скарзі просило скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову АТ «Укрексімбанк» щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні), укладених між ПрАТ «Бліц-інформ» і ТОВ «Палп Мілл Прінт» за результатами проведення 18 листопада 2019 року оспорюваного аукціону; визнання недійсними свідоцтв про придбання нерухомого майна на аукціоні; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих за результатами проведеного аукціону; визнання за
ПрАТ «Бліц-інформ» права власності на об'єкти нерухомого майна; зобов'язання ТОВ «Палп Мілл Прінт» передати (повернути) ПрАТ «Бліц-Інформ» нерухоме та рухоме майно, реалізоване на другому повторному аукціоні з продажу майна ПрАТ «Бліц-інформ», проведеному ТБ «УМС» 18 листопада 2019 року. Також заявник просив ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині, яким позов АТ «Укрексімбанк» задовольнити повністю.
Ухвалою від 13 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) задля перегляду (відступу від) висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 липня 2022 року
у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21), про те, що позов про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективним (правомірним) способом захисту інтересу та права позивача, або для уточнення зазначеного висновку щодо правовідносин у спорі за позовом особи, яка не є кредитором боржника, проте вважає, що її право порушено внаслідок безпідставного недопущення її до участі в аукціоні.
Постановою від 13 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду залишила касаційні скарги ТОВ «Палп Мілл Прінт», ТБ «УМС», ТОВ «Перевага-фінанс», ліквідатора ПрАТ «Бліц-інформ» Куліченка М. В. без задоволення; касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк» задовольнила частково.
Велика Палата змінила мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 квітня 2023 року, виклала її в редакції цієї постанови.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 квітня 2023 року скасувала в частині відмови АТ «Укрексімбанк» у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні), укладених між ПрАТ «Бліц-інформ» і ТОВ «Палп Мілл Прінт» за результатами проведення 18 листопада 2019 року другого повторного аукціону
з продажу майна ПрАТ «Бліц-інформ», зобов'язання ТОВ «Палп Мілл Прінт» передати (повернути) ПрАТ «Бліц-інформ» нерухоме та рухоме майно, що реалізоване на оспорюваному аукціоні, ухвалила в цій частині нове судове рішення.
Велика Палата Верховного Суду визнала недійсними договори купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні), укладені між ПрАТ «Бліц-інформ»
і ТОВ «Палп Мілл Прінт» за результатами проведення 18 листопада 2019 року другого повторного аукціону з продажу майна ПрАТ «Бліц-інформ», а саме: договори купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 28 листопада 2019 року, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В., зареєстровані в реєстрі за № 3269, № 3276, № 3272, № 3273, № 3275, № 3315, № 3270, № 3274, № 3271; договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 28 листопада 2019 року № 1128/01БДА-19/01БВ; договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 28 листопада 2019 року (майно, що відчужується, - дебіторська заборгованість).
Зобов'язала ТОВ «Палп Мілл Прінт» передати (повернути) ПрАТ «Бліц-інформ» нерухоме та рухоме майно, реалізоване на другому повторному аукціоні з продажу ПрАТ «Бліц-інформ», проведеному 18 листопада 2019 року ТБ «УМС».
Стягнула з ПрАТ «Бліц-інформ» на користь ТОВ «Палп Мілл Прінт» сплачені як переможцем аукціону кошти в сумі 49 588 637,20 грн за договорами купівлі-продажу майна боржника, які визнані судом недійсними.
В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 квітня 2023 року залишила без змін.
Вирішила питання розподілу судових витрат.
Верховний Суд навів такі аргументи на обґрунтування ухваленої постанови. Правова природа реалізації у справі про банкрутство майна боржника на торгах у формі аукціону полягає у продажі цього майна, відповідно у забезпеченні переходу прав власності на нього до покупця - переможця торгів (аукціону), невід'ємною і завершальною стадією якого є оформлення результатів продажу (аукціону) договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів (аукціону). Така природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для можливості визнання (за наявності певних підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами про визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства.
Процедура проведення аукціону на практиці об'єднує, зокрема, такі етапи: 1) передпідготовки, підготовки, організації та проведення аукціону з продажу майна боржника; 2) оформлення результатів аукціону, який з-поміж іншого передбачає складання протоколу за результатом проведеного аукціону та укладення договору купівлі-продажу майна боржника з подальшою передачею майна переможцю торгів (аукціону). Порушення встановлених законодавством правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють безпосередньо порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними за статтею 55 Закону про банкрутство,що спричиняє визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що до осіб, які можуть звернутися до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону з реалізації майна боржника в порядку, визначеному Законом про банкрутство, належать, зокрема: 1) боржник (зокрема, арбітражний керуючий від імені боржника), 2) кредитори, 3) зареєстровані учасники аукціону, 4) особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон, 5) уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, 6) особа, яка не є «зареєстрованим учасником аукціону» і водночас щодо якої організатором торгів не прийнято жодного
з рішень, передбачених приписами статті 61 Закону про банкрутство (зокрема, про відмову в допуску заявника до участі в аукціоні) у разі встановлення в судовому порядку обставин здійснення такою особою усіх передбачених Законом про банкрутство дій щодо набуття статусу «зареєстрованого учасника аукціону»
та вчинення перешкод з боку організатора аукціону в участі такої особи в аукціоні, 7) особи, які не були допущені до участі в аукціоні (за умови попереднього або одночасного оскарження ними рішення організатора аукціону про визначення учасників аукціону та встановлення судом за результатом оскарження порушення статті 61 Закону про банкрутство в частині допуску до участі
в аукціоні).
Стосовно ефективності (правомірності) обраного способу захисту порушених прав Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:
? якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника наразі перебуває у його власності, тоді ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону,
є пред'явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;
? якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред'явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);
?якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правові висновки, викладені в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21), щодо вибору ефективного (правомірного) способу захисту прав та інтересів, розмежувала, у якому випадку ефективним (правомірним) способом захисту євизнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника, а коли - такому способу відповідатиме пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача.
Щодо правових наслідків визнання результатів аукціону з реалізації майна боржника та договору купівлі-продажу майна боржника недійсними, то Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що тлумачення статті 216 ЦК України дозволяє стверджувати, що позивач - особа, якій належить право на оскарження результатів аукціону у справі про банкрутство, - пред'являючи за наслідком визнання недійсними результатів оспорюваного аукціону та договору купівлі-продажу вимогу про повернення боржнику переданого за недійсним правочином майна або відшкодування вартості майна, фактично заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію навіть у тому випадку, коли буквально позивач вимагає лише повернення йому майна, відчуженого за недійсним правочином, оминаючи мовчанням питання повернення відповідачу отриманого за таким правочином самим позивачем. У такому випадку переможець аукціону
є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування його вартості.
Стосовно суті пред'явленого позову Велика Палата Верховного Суду врахувала, що встановлені організатором оспорюваного аукціону в цій справі строки для пред'явлення учасниками заявок - 5 робочих днів на участь в аукціоні, за наявності встановлення законодавцем обов'язкового 15-денного строку, є такими, що не є розумними та спрямованими на досягнення основної мети проведення аукціону, реалізації майна боржника за найвищою ціною. Таке порушення не може залишатися поза увагою, адже в цілому має безпосередній вплив на реалізацію майна боржника за максимальною ціною, яка може бути отримана у разі участі в аукціоні найширшого кола потенційних покупців та існування реальної конкуренції між учасниками аукціону. Цьому обмежені строки подачі заявок на участь в аукціоні не сприяють.
З урахуванням: 1) встановлення організатором аукціону досить стислого строку для подачі потенційними учасниками заявок на участь в аукціоні - 5 робочих днів із часом прийому заявок протягом 4 год у день (з 09:00 до 13:00), 2) недобросовісності поведінки організатора аукціону та ліквідатора боржника, які попри відсутність встановленої Законом про банкрутство заборони на повідомлення потенційного учасника про недоліки поданої заяви, задля забезпечення можливості участі в аукціоні більшої кількості учасників та реалізації майна за максимальною ціною, не повідомили АТ «Асвіо банк» про їх наявність ? недопуск банку як потенційного учасника, який не доплатив 65 коп. гарантійного внеску (сплатив 49 588 637,00 грн замість 49 588 637,65 грн), до участі в оспорюваному аукціоні не може вважатися розумним, таким, що унеможливлював обмеження залучення до участі у справі якнайбільшої кількості потенційних покупців та мав на меті відчуження майна боржника за максимально високою ціною.
Також за наслідком проведення оспорюваного аукціону майно боржника реалізоване практично в сумі визначеного в оголошенні про проведення аукціону розміру гарантійного внеску - 49 588 637, 20 грн (на 45 коп. менше суми гарантійного внеску), тоді як початкова вартість майна боржника визначена в сумі 495 886 376, 50 грн. Наведене опосередковано додатково підтверджує брак у діях ліквідатора будь-якого сприяння можливості залучення до участі в аукціоні якнайширшого кола потенційних покупців. Це мало своїм результатом негативний вплив на ціну реалізації майна - відчуження майна за мінімальною ціною.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведене підтверджує, що під час підготовки, організації оспорюваного аукціону з реалізації майна
ПрАТ «Бліц-інформ» допущені порушення, які спричинили негативні наслідки у виді звуження кола потенційних учасників аукціону з продажу майна банкрута і, як наслідок, недосягнення основної мети проведення аукціону з продажу майна банкрута - його відчуження за найвищою ціною.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про визнання недійсними рішення організатора аукціону щодо недопуску АТ «Асвіо банк» до аукціону та результатів оспорюваного аукціону з продажу майна боржника. Водночас вважала помилковою відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні заяви АТ «Укрексімбанк» у частині визнання недійсними укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу за результатом проведення оспорюваного аукціону з продажу майна боржника.
Також Велика Палата Верховного Суду застосувала двосторонню реституцію як наслідок визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна боржника та задоволення реституційної вимоги АТ «Укрексімбанк».
У частині вимог про визнання недійсними свідоцтв про придбання нерухомого майна на аукціоні, визнання за боржником права власності на об'єкти нерухомого майна, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих за результатами проведеного аукціону, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відмову
в задоволенні цих вимог, оскільки визнання недійсним у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника.
ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ
З наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в цілому погоджуюся.
Водночас не погоджуюся в частині висновків про застосування з ініціативи суду двосторонньої реституції, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає
у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отже, ЦК України розрізнює оспорювані правочини, які можуть бути визнані недійсними в судовому порядку, та нікчемні правочини, які є недійсними за законом та не підлягають визнанню такими судом, і залежно від цього наслідки укладення цих договорів та порядок застосування таких наслідків.
За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція, застосування якої спрямоване на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке відновлення становища сторін, що існувало попередньо, може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Відтак ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу).
За загальним правилом, застосування наслідків недійсності правочину відбувається на підставі рішення суду за результатами вирішення відповідної позовної вимоги. Як виняток, приписи частини п'ятої статті 216 ЦК України надають можливість суду з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності лише щодо нікчемного правочину. Отже, законодавець не надав суду такої можливості суду в разі визнання оспорюваного правочину недійсним.
Вочевидь відповідач, який зазвичай заперечує проти позову про визнання правочину недійним, не пред'являтиме зустрічний позов про повернення отриманого позивачем за таким правочином в разі задоволення первісного позову. Пред'явлення такого зустрічного позову відповідачем послаблюватиме його процесуальну позицію, оскільки може бути опосередковано оцінено судом як фактичне визнання обґрунтованості ресцисорного позову.
Самий висновок суду про недійсність правочину призводить до припинення існування у відповідача (отримувача майна за такою угодою) правової підстави такого набуття. В разі добровільного неповернення майна після такого висновку суду в отримувача за недійсним правочином виникатиме статус особи, яка протиправно отримала (зберегла) майно без достатньої правової підстави (частина третя статті 1212 ЦК України). Тож учасник цивільного обороту, діючи добросовісно та розважливо, має без самостійного рішення суду повернути усе одержане за недійсним правочином добровільно. І лише у разі виникнення спору такий має вирішуватися судом на підставі самостійного позову.
Переконаний, що Велика Палата Верховного Суду не врахувала такий фундаментальний для судового процесу в господарській справі принцип, як його диспозитивність.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів
у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом цієї засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими позивачем у його позовній заяві вимогами, тому вирішення спору судом перебуває у безпосередній залежності від вимоги, адресованої судові про відправлення правосуддя. Відтак межі судового розгляду судів усіх інстанцій корелюються підставами та предметом пред'явленого позивачем позову. Переконаний, суд не повинен, за загальним правилом, здійснювати пошук фактичних і правових підстав такої вимоги й застосовувати такий спосіб захисту, про який немає сформульованої у відповідній формі вимоги сторони.
Виходячи зі змісту наведеної норми права, суд (за загальним правилом та якщо про це немає прямої норми права) не має права вийти за межі позовних вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватно-правових відносинах.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути сформульована як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено здійсненням правочину.
Така вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у виді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Застосування судами з власної ініціативи наслідків недійсності до оспорюваних правочинів, якщо таких вимог не заявлено, і вони не були предметом розгляду, або ж якщо заявлено лише вимогу про односторонню реституцію і питання про двосторонню реституцію також не було предметом судового розгляду, за умови, що інша сторона (відповідач) не заявила її під час розгляду справи шляхом подання зустрічного позову чи іншої заяви про застосування таких наслідків, буде суперечити частині першій статті 14 ГПК України.
Із загального правила обмеженості повноважень суду сформульованими позовними вимогами є законодавчо сформульовані винятки.
Перший з них, полягає, зокрема, в тому, що суд має повноваження з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності винятково нікчемного правочину, що безпосередньо передбачено в частині п'ятій статті 216 ЦК України.
Другий з описаних виняток передбачений у трудовому законодавстві: відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Тож незалежно від того, чи сформулював позивач вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд має повноваження на власний розсуд вирішити таке правове питання, поновлюючи працівника на посаді.
Третій виняток передбачений у сімейному законодавстві. Зокрема, згідно
із частиною третьою статті 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно ухвалює рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Підсумовуючи викладене, наголошую, що будь-яка можливість відступу від принципу диспозитивності, яка надає повноваження суду вирішити та застосовувати певний засіб правового захисту з власної ініціативи, а не відповідно до пред'явленого позову, має бути окремо застережена в чинному законодавстві.
Суд не вправі розширювати свої повноваження щодо застосування того способу захисту, про який не просила сторона у відповідному процесуальному зверненні - позові, адресованому суду.
Вочевидь такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом,
а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Переконаний, що суд вправі застосувати з власної ініціативи наслідки недійсності винятково стосовно нікчемного правочину, як це врегульовано у частині п'ятій статті 216 ЦК України.
Наслідки недійсності оспорюваного правочину, зокрема й реституція, визначені однозначною умовою закону - в частині другій статті 216 ЦК України. Відповідно до цього припису в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Обов'язок кожної сторони повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала за правочином, визнаним недійсним, безпосередньо передбачений законом, а тому не вимагає констатації цього обов'язку в судовому рішенні. Втім, вимога про примусове застосування реституції є самостійним способом захисту цивільних прав. Тож якщо така вимога не сформульована стосовно повернення одержаного за недійсним правочином, який належить до категорії оспорюваних, та не пред'явлена зацікавленою стороною до суду у виді позову, тоді суд з власної ініціативи категорично не вправі її застосовувати.
У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним, а не нікчемним, суд має виходити зі змісту позову, його предмета та підстав. Якщо спору з приводу таких наслідків між сторонами немає, то суд не має правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України.
Такий підхід є цілком застосовним у практиці Верховного Суду.
Зокрема, подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), яка замість двосторонньої реституції, тобто повернення обох сторін у попередній стан, задовольнила позов про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові цілком обґрунтовано виснувала про можливість застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним, якщо лише позивач пред'явив позов з вимогою про повернення йому майна в порядку реституції, а відповідач таких вимог не формулював.
На відміну від усталеного у практиці Верховного Суду підходу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23) зробила протилежний висновок, саме про можливість застосування саме двосторонньої реституції у випадку визнання договору недійсним, навіть якщо інша сторона правочину не заявляла відповідної вимоги, втім не відступила від своїх висновків, викладених
у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20
(провадження № 12-58гс21).
ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРА ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Погоджуючись із більшістю висновків Великої Палати Верховного Суду, переконаний, що суд касаційної інстанції не має повноважень розв'язувати ті правові питання, які не становили предмет розгляду в судах усіх інстанцій, та
з приводу яких сторони не висловили своїх міркувань, не навели аргументів та контраргументів.
З наведених підстав висловлюю свою незгоду із застосуванням Великою Палатою Верховного Суду двосторонньої реституції у цій справі та зі стягненням із ПрАТ «Бліц-інформ» на користь ТОВ «Палп Мілл Прінт» сплачених як переможцем аукціону коштів у сумі 49 588 637,20 грн за договорами купівлі-продажу майна боржника, які визнані судом недійсними, оскільки позову з відповідними вимогами не було пред'явлено.
Суддя С. О. Погрібний