Окрема думка
судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
ОСОБА_1
справа № 723/3286/22
провадження № 51-6349 км 23
23 квітня 2024 року колегією суддів Верховного Суду у складі головуючого ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на вирок Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022260000000223 від 17 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційні скарги прокурора Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_6 та представника потерпілих адвоката ОСОБА_7 задоволено частково, вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року стосовно ОСОБА_5 скасовано в частині призначення покарання та звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
За результатами касаційного розгляду касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 задоволено частково, вирок Чернівецького апеляційного суду від 05 вересня 2023 року щодо ОСОБА_5 змінено, ухвалено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши засудженому іспитовий строк тривалістю 2 роки та на підставі ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК покладено на ОСОБА_5 такі обов'язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Однак з таким рішенням колегії суддів щодо призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуваннямне погоджуюсь з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вважаю, що з огляду на обставини даного кримінального провадження, а саме встановлення в діях водія ОСОБА_5 невідповідності вимогам пунктів 12.4 та 12.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, а також наслідки, які настали у вигляді смерті потерпілого, на мою думку, відсутні підстави для застосування положень ст. 75 КК.
Разом з тим, вважаю за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У статті 69 КК серед іншого зазначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаної норми кримінального закону свідчить про те, що підставами для застосування ст. 69 КК є встановлення не лише наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання, а й того факту, що ці обставини повинні реально істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та при цьому враховуються і дані про особу винного.
Так, враховуючи наявність пом'якшуючих обставин (щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди), а також те, що потерпілий перебував в стані алкогольного сп'яніння і судом першої інстанції було визнано, що в даній дорожньо-транспортній пригоді є і його вина, при цьому беручи до уваги дані про особу засудженого ОСОБА_5 , який позитивно характеризується по місцю проживання та роботи, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні двох малолітніх дітей та онкохворих батьків, вважаю, що наведені обставини, є такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, при цьому, зважаючи на частково відбутий ОСОБА_5 строк покарання на час розгляду касаційної скарги, на мою думку, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК наявні підстави для застосування стосовно ОСОБА_5 положень ст. 69 КК та призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції ч. 2 ст. 286 КК, у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Суддя ОСОБА_1