26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 495/5491/20
провадження № 51 - 2227 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року та вирок Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року щодо нього,
встановив:
У касаційній скарзі засуджений просить перевірити вказані судові рішення
в касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), Верховний Суд дійшов висновку,
що її подано без додержання вимог зазначеної статті.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень.
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що
є підставами для скасування або зміни судових рішень, і які, на її думку, допущені судами при їх винесенні, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Однак у своїй касаційній скарзі засуджений не вказує у чому саме полягає незаконність судових рішень та не наводить обґрунтувань щодо необхідності
їх скасування чи зміни на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК з огляду
на положення статей 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Засудженому необхідно врахувати, що обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано
у статтях 410 та 411 КПК, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Також, положеннями ч. 2 ст. 427 КПК передбачено, що касаційна скарга, окрім іншого, має містити вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
Частиною 1 ст. 436 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни,
а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
Отже, засуджений має зазначити прохання щодо судових рішень з врахуванням повноважень касаційного суду, передбачених ст. 436 КПК, проте викладена ним
у касаційній скарзі вимога не узгоджується із приписами зазначеної статті.
Окрім цього, усупереч положенням ч. 5 ст. 427 КПК засудженим до касаційної скарги не додано копій судових рішень, які оскаржуються.
Вказані недоліки перешкоджають вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
За правилами ст. 429 КПК суд касаційної інстанції встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог ст. 427 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху та надає особі, яка подала скаргу, необхідний строк для усунення недоліків.
Водночас, враховуючи невідповідність касаційної скарги вимогам ст. 427 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне згідно з приписом ст. 20 КПК роз'яснити засудженому його право на кваліфіковану правову допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) засудженому гарантується право на правову допомогу. Для її одержання засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців
у галузі права, які за законом мають право на надання такої допомоги особисто
чи за дорученням юридичної особи.
За правилами п. 9 ч. 1 ст. 14 Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI
«Про безоплатну правничу допомогу» право на безоплатну вторинну правничу допомогу відповідно до цього Закону та інших законів України мають також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, - на всі види правничих послуг, передбачені частиною другоюстатті 13 цього Закону (в тому числі захист і складення документів процесуального характеру).
Захист, складання документів процесуального характеру та здійснення представництва інтересів особи, засудженої до покарання у вигляді позбавлення волі, за зверненням такої особи або за ухвалою суду забезпечують регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (підпункт 2 пункту 8 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 року № 967/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 травня 2016 року № 1487/5)).
Таким чином, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі на час підготовки ними заяв про перегляд судових рішень, які набрали законної сили
і за якими таким особам було призначено відповідне покарання, законом встановлено гарантії їх права на правничу допомогу.
Тому для одержання такої допомоги під час складання документів процесуального характеру засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, за змістом статей 110 і 113 КВК вправі через адміністрацію виправної колонії звернутися до відповідного регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 429 КПК залишення касаційної скарги без руху або
її повернення не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом, у межах строку на касаційне оскарження, шляхом подання виправленої касаційної скарги.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року та вирок Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без руху і надати йому строк для усунення вказаних недоліків упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити останньому, що у разі неусунення недоліків в установлений строк касаційну скаргу йому буде повернуто.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3