29 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 756/798/23
провадження № 51-2246ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада
2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2024 року
у кримінальному провадженні № 12022100050002653 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бахмута Донецької області, жителя
АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу 30 травня 2022 року за вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання
у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада
2023 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання
до покарання, призначеного за цим вироком, покарання за попереднім вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Цим вироком засуджено також ОСОБА_6 , судові рішення стосовно якого захисником ОСОБА_4 не оскаржуються.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 02 листопада
2022 року приблизно о 15:00, перебуваючи разом із ОСОБА_6 у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на АДРЕСА_2 , реалізуючи спільний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану, впевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх не спостерігає, скориставшись неуважністю працівників магазину, взяв із стелажу товар, а саме куртку вартістю 9399,06 грн (без урахування ПДВ) та направився із нею разом з ОСОБА_6 до примірочної. Зайшовши у примірочну, ОСОБА_5 зірвав бирки із вищевказаної куртки та передав її ОСОБА_6 , який поклав куртку собі
в рюкзак, що був того дня при ньому. В подальшому ОСОБА_5 вийшов із магазину та пішов у невідомому напрямку, після чого ОСОБА_6 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, задля власного збагачення, не сплативши за товар, пройшов повз лінію кас із таємно викраденим товаром.
Внаслідок вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_5 і
ОСОБА_6 своїми спільними умисними злочинними діями спричинили TOB "Атлетікс" матеріальну шкоду на загальну суму 9399,06 грн (без урахування ПДВ).
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судами
не дотримано вимог стандарту доведення вини поза розумним сумнівом та безпідставно не взято до уваги доводи обвинуваченого щодо непричетності до скоєння крадіжки. Зазначає, що у ОСОБА_5 була відсутня домовленість з ОСОБА_6 щодо попередньої змови на вчинення крадіжки. Вказує на відсутність в діях
ОСОБА_5 об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 185 КК, оскільки жодних дій, направлених на викрадення чужого майна, його підзахисний не вчиняв; куртка була викрадена іншим обвинуваченим та вилучена у нього ж на наступний день. Також вважає, що дії обвинуваченого, незалежно від причетності чи непричетності
до вчинення кримінального правопорушення, не можуть бути кваліфіковані за ч. 4
ст. 185 КК, оскільки відповідно до фактичних обставин кримінального провадження умови воєнного стану жодним чином використані не були.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії оскарженого вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок
про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів
ст. 94 КПК.
Засуджений ОСОБА_5 , як видно з копій оскаржених судових рішень, свою вину
у пред'явленому обвинуваченні не визнав та пояснив, що він крадіжки не вчиняв; зазначив, що вони з ОСОБА_6 дійсно міряли куртки у примірочній, однак потім ОСОБА_6 вийшов з примірочної, а він залишився; через деякий час вийшов, виявив, що ОСОБА_6 немає, віддав куртку, почав телефонувати ОСОБА_6 , той
не відповів, після чого пішов з магазину.
Незважаючи на таку позицію ОСОБА_5 , суд ретельно проаналізував та дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_7 , а також обґрунтовано послався на дані, що містяться у: протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 03 листопада 2022 року від працівника ТОВ "Атлетікс"
ОСОБА_7 , протоколі огляду місця події від 03 листопада 2022 року, а саме приміщення магазину "Атлетікс", протоколі огляду місця події від 04 листопада
2022 року на АДРЕСА_3 , де знаходився ОСОБА_6 , довідці
від адміністратора магазину "Атлетікс", протоколі огляду предмету від 15 листопада 2022 року та доданих до нього фототаблиць, згідно з яким проведено огляд CD-R диску з камер відеоспостереження магазину «АТЛЕТІКС», протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 листопада 2022 року за участю свідків
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , також дані інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності.
При цьому, як убачається з копії вироку, суд першої інстанції відхилив доводи обвинуваченого ОСОБА_5 щодо його непричетності до вчинення крадіжки, зазначивши, що вони спростовуються не тільки показаннями обвинуваченого
ОСОБА_6 , але й дослідженим відеозаписом, на якому видно, що саме ОСОБА_5 обирав куртки в магазині, що він разом із ОСОБА_6 зайшов до примірочної і заніс туди дві куртки, після чого ОСОБА_6 вийшов з рюкзаком, у якому, як він пояснив, виніс одну викрадену куртку, а ОСОБА_5 вийшов слідом за ним на інший вихід, віддавши одну куртку продавцю; на місці крадіжки було виявлено картонний шматок етикетки з наліпкою з відповідним написом та шматок бирки білого кольору.
Також суд вказав на те, що приймає до уваги, що ОСОБА_6 у своїх показаннях наполягав на тому, що саме ОСОБА_5 першим вийшов з магазину, однак наведене спростовується відеозаписом, на якому видно, що ОСОБА_5 вийшов з магазину слідом за ОСОБА_6 . Проте інші показання ОСОБА_6 є логічними з точки зору встановлених судом обставин і пояснення дій ОСОБА_5 та узгоджуються із дослідженими судом доказами. В свою чергу показання обвинуваченого ОСОБА_5 , як зазначив суд, не є логічними та взагалі не пояснюють викрадення куртки з магазину, що мало відбуватись у безпосередній присутності ОСОБА_5 , залишення бирок
у примірочній, дії обвинувачених в магазині та після виходу з примірочної.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 4 ст. 185 КК.
Крім цього, суд першої інстанції вказав і на те, що встановлена злагодженість конклюдентних дій обох обвинувачених, які були направлені для досягнення спільної злочинної мети, свідчить про вчинення цього кримінального правопорушення
за попередньою змовою групою осіб, при цьому відсутність предмета злочину
у обвинуваченого ОСОБА_5 після вчинення злочину не є вирішальним фактором.
Також суд відхилив доводи захисника щодо неправильної кваліфікації в частині кваліфікуючої ознаки «в умовах воєнного стану». При цьому суд, як убачається з копії вироку, зазначив про те, що виходить з того, що в державі з 24 лютого 2022 року оголошено воєнний стан; водночас у суду відсутні підстави ототожнювати формулювання «в умовах воєнного стану» та «з використанням умов воєнного стану», на чому наполягає захисник. Також суд вказав на те, що саме законодавець сформулював таку кваліфікуючу ознаку, тим самим посилив кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, а тому висновок захисника про необхідність тлумачення цієї кваліфікуючої ознаки як «з використанням умов воєнного стану» суперечить буквальному тексту закону та ґрунтується на вільній інтерпретації кримінальної норми.
Відповідно до ст. 374 КПКу мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, є законним та вмотивованим, про що також ствердив суд апеляційної інстанції, переглянувши вказане судове рішення за апеляційними скаргами сторони захисту.
Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав на те, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних
у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Як зазначив апеляційний суд, про безпосередню участь ОСОБА_5 у крадіжці куртки спільними діями з ОСОБА_6 в судовому засіданні надав показання обвинувачений ОСОБА_6 ; його показання узгоджуються з іншими доказами у справі і утворюють достатню кількість допустимих і належних доказів, якими доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно в умовах воєнного стану.
Варто зауважити, що відповідно до ст. 26 КК співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння,
що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчинені злочину.
Згідно правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року (справа №639/552/19) та від 14 травня 2020 року (справа № 405/2648/18, провадження № 51-4763км19) співучасть у вчиненні злочину передбачає: об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв'язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і
в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного із учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.
Крім того, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце
не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.
Як убачається з оскаржених судових рішень, ОСОБА_5 , перебуваючи разом
із ОСОБА_6 у магазині, скориставшись неуважністю працівників магазину, взяв із стелажу куртку та направився із нею разом з ОСОБА_6 до примірочної, після чого зірвав бирки із куртки та передав її ОСОБА_6 , який поклав куртку собі
в рюкзак, пройшов повз лінію кас, не сплативши за товар, та виніс її таким чином
з магазину, а ОСОБА_5 вийшов слідом за ним на інший вихід.
З огляду на наведене, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяли спільно та узгоджено
з метою спричинення єдиного злочинного результату, а саме таємного викрадення куртки з магазину.
Крім того, апеляційний суд вказав в ухвалі на обґрунтованість висновків суду першої інстанції з приводу неспроможності твердження захисника щодо необхідності перекваліфікації дій з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України з огляду на його доводи про безпідставність застосування кваліфікуючої ознаки - «в умовах воєнного стану».
Як зазначив суд апеляційної інстанції, для кваліфікації таємного викрадення чужого майна за ознакою вчинення в умовах воєнного стану є необов'язковим доведення обставин його використання під час вчинення кримінального правопорушення.
Варто зауважити, що відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22, за ч. 4 ст. 185 КК кримінальна відповідальність передбачена
за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.
Зважаючи на викладене, закон України про кримінальну відповідальність застосовано вірно, про що обґрунтовано ствердив і суд апеляційної інстанції, переглянувши вказаний вирок, у тому числі за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні доводам у його касаційній скарзі.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З огляду на наведене, підстави для скасування оскаржених вироку та ухвали внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення кримінального процесуального закону відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника також не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада
2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3