25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 953/1103/20
провадження № 61-4222ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів.
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином.
04 серпня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Подвезько Д. В., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вчиняти певні дії, а саме розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , заборонити суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2023 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 протягом більше тринадцяти років безпідставно володіє позиченими у нього коштами в сумі 209 000,00 дол. США та не повертає їх, у зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом про стягнення цієї заборгованості.
Зважаючи, що договір іпотеки та додаткову угоду до нього, якими було забезпечено виконання боргових зобов'язань, визнано судовими рішеннями недійсними, то існує ризик неможливості фактичного та повного виконання судового рішення про стягнення великого розміру грошових коштів, оскільки позика не є забезпеченою.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано в установленому законом порядку за жодною особою.
ОСОБА_2 навмисно не реєструє своє право власності на вказану квартиру для того, щоб у кредитора не було реальної можливості задовольнити свої порушені права позикодавця за рахунок належного боржнику майна.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_2 розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.
Апеляційний суд керувався тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , щодо якої ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову, не зареєстрована за ОСОБА_2 . Також, щодо цієї квартири вже вжито обтяження, а саме арешт нерухомого майна (08 квітня 2011 року та 30 травня 2016 року).
Крім того, заявник не обґрунтував, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, доказів щодо можливої реалізації цього майна заявник не надав.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та підстави оскарження
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15.
Заявник вказує, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію квартири за відповідачем, жодним чином не перешкоджає останній бути власником цього нерухомого майна. Боржник ОСОБА_2 навмисно не реєструє своє право власності на зазначену квартиру для того, щоб у кредитора не було реальної можливості задовольнити свої порушені права як позикодавця за рахунок належного боржнику майна.
У цьому випадку існують реальні ризики утруднення чи навіть унеможливлення виконання майбутнього рішення суду в разі незастосування відповідних заходів забезпечення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів - заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у кожному конкретному випадку.
Вжиття заходів забезпечення позову передбачають наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, зокрема для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), водночас за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Апеляційний суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , щодо якої ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову, не зареєстрована за ОСОБА_2 .
Також, щодо цієї квартири вже вжито обтяження, а саме арешт нерухомого майна (08 квітня 2011 року та 30 травня 2016 року).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що заявник не навів обґрунтованих доводів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду та не надав доказів щодо можливої реалізації цього майна, дійшов обґрунтованого висновку, що не має підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення обтяження на зазначену квартиру.
Отже, відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки вимоги заяви про забезпечення позову не є обґрунтованими.
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 навмисно не реєструє своє право власності на зазначену квартиру для того, щоб у кредитора не було реальної можливості задовольнити свої порушені права позикодавця за рахунок належного боржнику майна, а також те, що існують реальні ризики утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду в разі незастосування відповідних заходів забезпечення позову, є необґрунтованими, оскільки здійснення оцінки доказів, відповідно до статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не спростував факт про вжиття обтяження - арешт квартира АДРЕСА_1 , (08 квітня 2011 року та 30травня 2016 року).
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, є безпідставними, оскільки Верховний Суд переглядав у касаційному порядку судові рішення в цих справах по суті спору, а не щодо забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість судового рішення, а є лише незгодою заявника з його змістом.
Крім того, згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2023 року залишити без змін, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, відмовлено.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, законність та обґрунтованість якого доводами касаційної скарги не спростована.
Правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, тому касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої злочиномвідмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська