23 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 204/5802/20
провадження № 61-12081св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , Комунальне житлово?експлуатаційне підприємство «Південне», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року у складі судді Черкез Д. Л. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне» (далі - КЖЕП «Південне»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради), про визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування нерухомого майна.
Позовну заяву мотивовано тим, що 19 червня 2003 року Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради прийняв рішення № 1549 «Про проведення реєстрації багатоквартирних будинків, що перебувають на утриманні об'єднань співвласників (власників квартир і нежитлових приміщень), або юридичних осіб - балансоутримувачів незалежно від форм власності». Відповідно до цього рішення Комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» доручено проводити реєстрацію багатоквартирних будинків.
Згідно з розпорядженням голови обласної ради від 10 вересня 2003 року № 171?р цілісний майновий комплекс Обласного житлово-комунального підприємства «Південне» (далі - ОЖКП «Південне»), що належить до спільної власності територіальних громад області, передано у власність територіальної громади міста Дніпропетровська.
10 вересня 2003 року комісією з питань приймання-передачі цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади міста Дніпропетровська складено акт приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне», яким передано в житловий фонд низку житлових будинків, зокрема, будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 прийнято в комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя».
Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі зазначених рішень здійснило реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке записано в реєстрову книгу № 48ЖЮ за реєстровим № 4877-181.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Дніпровській міській раді стало відомо, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101). Реєстрація права власності здійснена державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусиком М. О. на підставі свідоцтва про право власності б/н від 28 грудня 1999 року, виданого Державним житлово?комунальним підприємством «Південне».
Також в матеріалах реєстраційної справи міститься лист Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 08 листопада 2018 року № 16682 про те, що станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризаційної справи є відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності б/н від 28 грудня 1999 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням від 18 березня 1998 року № 1608-98, зареєстровано БТІ в реєстрову книгу за № 103п-188.
Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради здійснив запит до Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради про надання інформації щодо того, чи надавалась відповідь ОСОБА_1 від 08 листопада 2018 року № 16682 про реєстрацію права власності. У відповідь 27 квітня 2020 року надійшов лист № 4686 про те, що станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_3 не значиться, а інформація про надання відповіді ОСОБА_1 про реєстрацію права власності відсутня.
Також департаментом правового забезпечення Дніпровської міської ради здійснено запит до ліквідатора КЖЕП «Південне» про надання інформації про прийняття рішення виконавчим комітетом про видачу органом приватизації підприємства свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Проте, станом на час подання позовної заяви відповідь не надійшла. Отже, документи, надані відповідачем для реєстрації, не відповідають дійсності, а реєстрація права власності незаконна.
На підставі викладеного Дніпровська міська рада просила суд:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101) від 28 грудня 1999 року б/н, яке видане Державним житлово-комунальним підприємством «Південне»;
витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 ;
припинити право власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101) та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на даний об'єкт нерухомого майна: номер запису про право власності 29998357 від 18 січня 2019 року, внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусиком М. О.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, яке видано Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» на ім'я ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_2 згідно з розпорядженням (наказом) від 28 грудня 1999 року № 1914-99.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101.
Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101, та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру, внесений 18 січня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусиком М. О., номер запису про право власності 29998357.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 6 306 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами.
Суд першої інстанції керувався тим, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_2 , приміщення якої відповідно до рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 24 вересня 2009 року є комунальною квартирою АДРЕСА_4 та є власністю територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, вибула з володіння без її на те волі та була набута у власність ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого від імені Державного житлово-комунального підприємства «Південне» згідно з розпорядженням (наказом) від 28 грудня 1999 року № 1914-99, тому вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним.
З листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 20 липня 2022 року вбачається, що відповідно до рішення міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято у власність Дніпровської міської територіальної громади. Балансоутримувачем вказаного будинку є Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради.
Отже, місцевий суд установив, що приміщення у будинку АДРЕСА_1, є власністю територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Крім того, в рішенні суду вказано, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаним про те, що його явка визнана судом обов'язковою, свідомо та систематично ухилявся від явки до суду для надання особистих пояснень та з'ясування судом дійсних обставин отримання ОСОБА_1 оспорюваного свідоцтва про право власності на житло, реєстрації за ним права власності на спірну квартиру та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині вимог, місцевий суд керувався тим, що позовні вимоги до КЖЕП «Південне» задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю та безпідставністю, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено жодних фактів порушення, невизнання або оспорювання останнім прав, свобод чи інтересів Дніпровської міської ради.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо пропуску позовної давності, оскільки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 вересня 2020 року вбачається, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано ОСОБА_1 лише 18 січня 2019 року, яку слід вважає датою, починаючи з якої Дніпровська міська рада могла довідатись про порушення ОСОБА_1 свого права.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що з урахуванням встановлених обставин справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, а також з урахуванням поведінки відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування запис про право власності за ОСОБА_1 та витребування у нього на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради спірної квартири, оскільки свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_1 , є недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не має права звернення до суду з позовом, адже права Дніпровської міської ради не порушені, оскільки на момент набуття відповідачем права власності на квартиру Дніпровська міська рада не була її власником чи балансоутримувачем.
На думку заявника, суди неправильно визначили початок перебігу позовної давності, яка повинна обчислюватися з моменту передачі ОЖКП «Південне» квартири у власність ОСОБА_1 . Зміна балансоутримувача не змінює порядку обчислення строків.
Також заявник зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов, дійшов неправильного висновку, що відсутність оригіналу свідоцтва про право власності на житло свідчить, що зазначене свідоцтво не видавалось взагалі, суди переклали обов'язок доказування цього факту на відповідача, що суперечить положенням частини першої статті 81 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у серпні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з листом Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18 квітня 2003 року № 2112 щодо порядку проведення реєстрації багатоквартирних будинків Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради 19 червня 2003 року прийняв рішення № 1549, яким вирішив, що реєстрація багатоквартирних будинків у цілому, що перебувають на утриманні об'єднань співвласників (власників квартир і нежитлових приміщень), або юридичних осіб - балансоутримувачів незалежно від форм власності, за їх заявами проводиться лише для обліку (без видачі свідоцтва про право власності на багатоквартирний будинок) на підставі рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку (за наявності акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку), рішення виконкому міської ради про передачу житлового будинку на утримання (баланс), або рішення міської ради про прийняття житлового будинку до комунальної власності (за наявності акта прийняття?передачі), чи на підставі цього рішення - за умови надання інших документів, які підтверджують, що житловий будинок перебуває на балансі юридичної особи, разом з балансовою довідкою, за підписами керівника і головного бухгалтера, яка містить: відомості про адресу, рік побудови і введення в експлуатацію житлового будинку, загальну характеристику будинку, а також у разі правонаступництва балансоутримувача, що підтверджується установчими документами, з видачею заінтересованим особам виписки з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку за формою. Доручено Комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» проводити реєстрацію багатоквартирних будинків відповідно до пункту 1 цього рішення та у випадках, передбачених рішенням виконкому міської ради від 17 грудня 1998 № 2561 (а. с. 13, т. 1).
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово?комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18 серпня 2003 року, від 10 вересня 2003 року та від 12 вересня 2003 року. Також вирішено внести ці об'єкти до Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста на підставі зазначених актів приймання-передачі та інвентаризаційних відомостей, оформлених згідно з рішенням виконкому міської ради від 23 травня 2002 року № 1057 «Про проведення інвентаризації майна підприємств, установ, організацій комунальної власності та формування реєстру об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська» (а. с. 8, т. 1).
На підставі розпорядження голови обласної ради від 10 вересня 2003 року № 171?р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» та рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року № 35/7 «Про прийняття майна у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська та подальше його використання» складено Акт приймання?передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу Обласного житлово-комунального підприємства «Південне» від 10 вересня 2003 року, затверджений головою міської ради ОСОБА_3 та головою обласної ради ОСОБА_4 (а. с. 9-10, т. 1).
У переліку будинків житлового фонду ОЖКП «Південне», що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська станом на 01 серпня 2003 року зазначено, що, серед іншого, передається будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 357,35 кв. м (а. с. 11-12, т. 1).
Рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 20 серпня 2009 року № 204 «Про упорядкування нумерації квартир та житлової і загальної площ у будинку АДРЕСА_1 » затверджено нумерацію, житлову і загальну площі квартир у будинку АДРЕСА_1 наступним чином: приміщення № № НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 , 14, 15 вважати квартирою АДРЕСА_6 з житловою площею 39,4 кв. м, де мешкає родина ОСОБА_5 ; приміщення № № НОМЕР_2 , 5 вважати квартирою АДРЕСА_4 з житловою площею 37,8 кв. м, де мешкає родина ОСОБА_6 ; приміщення № № НОМЕР_3 , 20, 27 вважати квартирою АДРЕСА_7 з житловою площею 55,7 кв. м, де мешкає родина ОСОБА_7 ; приміщення № 1 - площею 28,0 кв. м, приміщення № 7 - площею 6,6 кв. м, приміщення № 8 - площею 1,2 кв. м, приміщення № 9 - площею 1,2 кв. м, приміщення № 10 - площею 3,2 кв. м, приміщення № 21 - площею 2,9 кв. м, приміщення № 22 - площею 1,2 кв. м, приміщення № 23 - площею 1,2 кв. м, приміщення № 24 - площею 6,2 кв. м, приміщення № 25 - площею 20,7 кв. м, приміщення № 30 - площею 8,0 кв. м, приміщення № 31 - площею 51,8 кв. м, вважати місцем загального користування. Директору КЖЕП «Південне» ОСОБА_8 доручено внести зміни в інвентарну справу будинку АДРЕСА_1 та провести перереєстрацію родин згідно з пунктом 1 даного рішення (а. с. 16, т. 1).
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 24 вересня 2009 року, розглянувши інвентарну справу на будинок АДРЕСА_1 від 27 травня 2008 року № 40311 та враховуючи лист Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», вирішено внести зміни до рішення виконкому районної у місті ради від 20 серпня 2009 року № 204 «Про упорядкування нумерації квартир та житлової і загальної площ у будинку АДРЕСА_1 », пункт 1 викладено в наступній редакції: «1. Приміщення у будинку АДРЕСА_1 вважати комунальною квартирою АДРЕСА_4 » (а. с. 17, т. 1).
З листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 20 липня 2022 року № 3/9-1570 убачається, що відповідно до рішення міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято у власність Дніпровської міської територіальної громади. Балансоутримувачем вказаного будинку є Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (а. с. 197, т. 1).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 вересня 2020 року № 223069137 (а. с. 21, т. 1) вбачається, що 18 січня 2019 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик М. О. зареєстрував за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,4 кв. м, житловою площею 73,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 750185212101, номер запису про право власності 29998357. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності, серія та номер б/н, видане 28 грудня 1999 року Державним житлово?комунальним підприємством «Південне».
В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого від імені Державного житлово-комунального підприємства «Південне» на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,4 кв. м, згідно з розпорядженням (наказом) від 28 грудня 1999 року № 1914-99, а також копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , виготовлений станом на 21 листопада 2018 року (а. с. 24-27, т. 1).
В матеріалах справи міститься копія відповіді від Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 08 листопада 2018 року № 16682 адресована ОСОБА_1 , в якій зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризаційної справи містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 18 березня 1998 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням від 18 березня 1998 року №1608-98, зареєстровано в БТІ в реєстрову книгу за № 103п-188 (а. с. 23, т. 1).
Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради направляв запит до Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 15 квітня 2020 року № 4/3-500, в якому просив повідомити, серед іншого, чи було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 18 березня 1998 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням від 18 березня 1998 року № 1608-98, зареєстрованого в БТІ в реєстрову книгу за № 103п-188, а також чи надавалась ОСОБА_1 відповідь про реєстрацію права власності за вказаною адресою (а. с. 22, т. 1).
Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради надало відповідь Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 27 квітня 2020 року № 4686, в якому зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_8 , 12 , АДРЕСА_10 не значаться. В матеріалах інвентаризаційної справи за вказаною адресою значиться комунальна квартира АДРЕСА_4 , що розташована на І та ІІ поверхах двоповерхового будинку літ. «А-2», загальною площею 905,5 кв. м. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутні відомості щодо відповіді ОСОБА_1 про реєстрацію права власності за вказаною адресою (а. с. 19, т. 1).
Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради у листі від 07 листопада 2019 року № 15811 надало відповідь, в якому, серед іншого, зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_11 ) зареєстрований за Комунальним житлово?експлуатаційним підприємством «Південне» Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 червня 2003 року № 1549, зареєстрований в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 48ЖЮ за № 4877-181 (а. с. 18, т. 1).
Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради направляв до Виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради запит від 31 липня 2020 року № 5/3-15 щодо надання інформації про прийняття рішення та видачу ордера на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , однак листом № 507 від 04 серпня 2020 року Виконавчий комітет Чечелівської районної у місті Дніпрі ради повідомив, що інформація за запитом у виконкомі районної у місті ради відсутня (а. с. 20, т. 1).
15 жовтня 2020 року Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради направляв ліквідатору Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне» запит № 7/3-22 з проханням повідомити чи видавалось органом приватизації Державного житлово-експлуатаційного підприємства «Південне» свідоцтво про право власності на житло від 28 грудня 1999 на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (розпорядження № 1914-99) (а. с. 43, т. 1).
За заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів, ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 03 лютого 2022 року витребувано у КЖЕП «Південне» належним чином засвідчені копії: розпорядження (наказу) Державного житлово-комунального підприємства «Південне» від 28 грудня 1999 року № 1914-99; свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_2 , та документів, на підставі яких було видано це свідоцтво (а. с. 140, т. 1).
01 серпня 2022 року на адресу суду першої інстанції надійшла відповідь ліквідатора КЖЕП «Південне» Зибіна А. О. від 25 липня 2022 року № З/02-21/404, в якій зазначено, 06 червня 2022 року йому передано печатку та деяку документацію КЖЕП «Південне». Проте, серед переданих йому документів, відсутні витребувані судом документи, у зв'язку з чим він не може виконати ухвалу суду (а. с. 193, т. 1).
За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 06 липня 2022 року витребувано у ОСОБА_1 оригінал свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 КЖЕП «Південне», згідно з розпорядженням від 28 грудня 1999 року № 1914-99, на квартиру АДРЕСА_2 . Встановлено строк виконання ухвали про витребування доказів до 02 серпня 2022 року (а. с. 189, т. 1).
ОСОБА_1 не надав витребуваний судом оригінал вищевказаного свідоцтва про право власності на житло, натомість у листі від 02 серпня 2022 року представник відповідача ОСОБА_9 повідомив, що зі слів ОСОБА_1 він не може виконати ухвалу суду від 06 липня 2022 року у зв'язку із втратою оригіналу свідоцтва на спірну квартиру (а. с. 194, т. 1).
У матеріалах справи міститься відповідь Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 27 січня 2022 року № 3/9-517, в якій зазначено, що відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 24 липня 2013 року № 23/37 «Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з комунальною власністю територіальної громади міста» (зі змінами) видача ордерів на жилі приміщення здійснюється виконавчим комітетом міської ради. До цього часу питання щодо розподілу житла та видачі ордерів належало до повноважень виконавчих комітетів районних у місті рад. Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради на квартиру АДРЕСА_2 ордер не видавався (а. с. 136, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Дніпровська міська рада обґрунтовувала позов тим, що згідно з розпорядженням голови обласної ради від 10 вересня 2003 року № 171-р цілісний майновий комплекс ОЖКП «Південне» передано у власність територіальної громади міста Дніпропетровська.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 прийнято в комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово?комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя».
Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі зазначених рішень здійснила реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за реєстровим номером 4877-181.
Позивач вказував, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1750185212101), зареєстровано за ОСОБА_2 .
Реєстрацію права власності здійснив державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик М. О. на підставі свідоцтва про право власності б/н від 28 грудня 1999 року, виданого Державним житлово?комунальним підприємством «Південне».
Також Дніпровська міська рада в позові зазначала, що відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 27 квітня 2020 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі квартира АДРЕСА_2 не значиться, натомість за вказаною адресою значиться квартира АДРЕСА_4 , що розташована на І та ІІ поверхах будинку літ. «А-2», загальною площею 905,5 кв. м. Також вказано про відсутність відомостей щодо відповіді ОСОБА_1 про реєстрацію права власності за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 27 січня 2022 року № 3/9-517 питання щодо розподілу житла та видачі ордерів належало до повноважень виконавчих комітетів районних у місті рад. Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради на квартиру АДРЕСА_2 ордер не видавався.
З матеріалів справи вбачається, що за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів, ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 03 лютого 2022 року витребувано у КЖЕП «Південне» належним чином засвідчені копії: розпорядження (наказу) Державного житлово-комунального підприємства «Південне» від 28 грудня 1999 року № 1914-99; свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , та документів, на підставі яких було видано це свідоцтво.
01 серпня 2022 року на адресу суду першої інстанції надійшла відповідь ліквідатора КЖЕП «Південне» Зибіна А. О. від 25 липня 2022 року, в якій зазначено, що 21 червня 2012 року за рішенням суд КЖЕП «Південне» визнання банкрутом та введено процедуру ліквідації, у зв'язку з чим йому як ліквідатору передано печатку банкрута та документацію КЖЕП «Південне», однак серед неї відсутні витребувані судом документи, у зв'язку з чим він не може виконати ухвалу суду.
За клопотанням представника позивача, ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 липня 2022 року витребувано у ОСОБА_1 оригінал свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 КЖЕП «Південне», згідно з розпорядженням від 28 грудня 1999 року № 1914-99, на квартиру АДРЕСА_2 . Встановлено строк виконання ухвали про витребування доказів до 02 серпня 2022 року.
Проте ОСОБА_1 не надав витребуваний судом оригінал вказаного свідоцтва про право власності на житло, оскільки, як зазначив його представник ОСОБА_9 , відповідач втратив оригінал свідоцтва на спірну квартиру.
Водночас згідно з частиною п'ятою статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Однак, про втрату оригіналу свідоцтва ОСОБА_1 заявив лише після постановлення судом ухвали про витребування оригіналу свідоцтва, що, на переконання суду, свідчить про недобросовісність відповідача в частині виконання ним обов'язку про подання суду усіх наявних доказів.
Суди першої та апеляційної інстанцій також взяли до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаним про те, що його явка визнана судом обов'язковою, систематично ухилявся від явки до суду для надання особистих пояснень та з'ясування судом дійсних обставин отримання ним оспорюваного свідоцтва про право власності на житло та інших обставин, які мають значення для вирішення даної справи.
Також місцевий суд вказав на виникнення сумнівів у тому, що Державне житлово?комунальне підприємство «Південне» видавало на ім'я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло, яке датоване ще 28 грудня 1999 року, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 120,4 кв. м, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 лише 18 січня 2019 року. Жодної квитанції про сплату комунальних послуг у період з 28 грудня 1999 року до 18 січня 2019 року ОСОБА_1 суду не надав.
Крім того, відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» № 16682 від 08 листопада 2018 року, станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризаційної справи містяться відомості про право власності на вказане майно за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від іншої дати, що свідчить про відсутність заявленого ОСОБА_1 права власності на спірне майно.
Отже, оскільки ОСОБА_1 не надав витребуваний судом оригінал свідоцтва про право власності на житло, з урахуванням того, що позивач ставить під сумнів достовірність наданої копії свідоцтва про право власності на житло, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не підтвердив своє право власності на спірну квартиру належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене позовна вимога власника про витребування спірної квартири у ОСОБА_1 , який незаконно, без відповідної правової підстави заволодів нею, підлягає до задоволення.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду України, викладені у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15).
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц (провадження № 61-23384св19), від 05 квітня 2023 року у справі № 199/8279/16-ц (провадження № 61-19276св19), прийнятих у аналогічних правовідносинах.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14 256цс18)).
Суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи статтю 1 Першого протоколу Конвенції, що гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, оцінивши додержання «справедливого балансу», усі підстави та послідовність набуття майна ОСОБА_1 у власність, його поведінку під час розгляду справи, правильно виходили з того, що право власності територіальної громади на спірне майно, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, підлягає захисту саме шляхом витребування майна у власника.
Обставин про те, що у зв'язку з витребуванням у ОСОБА_1 майна останній нестиме «індивідуальний надмірний тягар», судами не встановлено, відповідач не навів вмотивованих обґрунтувань, підтверджених належними доказами, настання для нього негативних наслідків як особи, яка постраждала від такого втручання, тому відсутні підстави вважати непропорційним втручання у мирне володіння майном.
Аналіз обставин справи, що переглядається, свідчить, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо витребування у відповідача спірного майна в повній мірі відповідає як положенням статті 388 ЦК України, так і критеріям законності та пропорційності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що строк позовної давності для звернення позивача до суду з цим позовом сплив ще у 2006 році у зв'язку з тим, що Дніпровська міська рада дізналась про оскаржуване свідоцтво про право власності на житло ще у 2003 році при прийнятті рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя».
Матеріали справ не містять жодних доказів, що під час прийняття вказаного рішення у 2003 році позивач був обізнаний про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
Разом із тим право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 лише 18 січня 2019 року, тому саме в цей час Дніпровська міська рада могла довідатись про порушення ОСОБА_1 свого права.
Отже, Дніпровська міська рада 09 вересня 2020 року звернулась до суду з цим позовом в межах встановленої законом позовної давності.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16 колегія суддів враховує таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц розглядався спір про визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири, укладеної 12 січня 1998 року. Суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у позові за безпідставністю, між тим позов є обґрунтованим, а тому необхідно перевірити, чи мала позивач об'єктивну можливість дізнатися про відчуження спільної квартири чоловіком без її згоди у межах позовної давності, чи можливо було їй встановити відсутність спільного майна з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного. Отже, оскільки момент, з якого позивач дізналася про порушення своїх прав, у справі не встановлено, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази у справі, судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Також Верховний Суд виснував, що позивач має довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та зробили правомірний висновок про об'єктивну неможливість позивача дізнатися про порушення його права раніше 18 січня 2019 року - дати реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 вересня 2020 року. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія ДОРСЕРВІС» про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням товариством зобов'язань за договором про встановлення строкового платного земельного сервітуту. Товариство, у свою чергу, посилаючись на невідповідність договору про встановлення строкового платного земельного сервітуту вимогам Закону України «Про автомобільні дороги», подало до місцевого господарського суду зустрічний позов про визнання недійсним з моменту укладення нікчемний договір від 20 листопада 2011 року. Касаційний суд зазначив, що позовна вимога Товариства про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки Позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту, що, у свою чергу, виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі права Дніпровської міської ради не порушені, оскільки на момент набуття відповідачем права власності на спірну квартиру Дніпровська міська рада не була її власником чи балансоутримувачем, є безпідставними, оскільки житловий фонд ОЖКП «Південне», зокрема і будинок АДРЕСА_1 , передано до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року, водночас позивач звернувся до суду з позовом у 2020 році після реєстрації державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик М. О. права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк