22 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 559/1622/19
провадження № 61-12049св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Вейтас І. В., Хилевича С. В., усправі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 31 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк»), правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), а наразі є АТ «Таскомбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF48171 з додатками (далі - Кредитний договір), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 91 000,00 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 березня 2023 року.
Цього ж дня, 31 березня 2008 року, зметою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № KF48171 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором.
16 лютого 2016 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, за умовами якої на погашення існуючої заборгованості за траншем-1 у розмірі 91 000,00 доларів США позичальнику видано транш-2 у сумі 1 226 377,86 грн та транш-3 у розмірі 703 105,59 грн. Також визначено процентну ставку для кожного траншу та кінцеву дату повного виконання боргових зобов'язань до 15 лютого 2031 року.
24 травня 2019 року АТ «Таскомбанк» надіслало кожному з відповідачів повідомлення-вимогу про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання цього повідомлення, але у будь-якому випадку не пізніше 45 (сорока п'яти) календарних днів з дня направлення банком такого повідомлення. Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали досудову вимогу, кредитна заборгованість залишилася непогашеною.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором у нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 1 516 097,62 грн, з яких: 1 094 472,16 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 96 919,79 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 8 225,43 грн - строкова заборгованість за процентами; 250 293,31 грн - прострочена заборгованість за процентами; 66 186,93 грн - пеня, нарахована за період з 15 травня 2018 року до 15 травня 2019 року на підставі пунктів 6.2, 6.3 Кредитного договору.
Враховуючи викладене, АТ «Таскомбанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
10 лютого 2020 року АТ «Таскомбанк» подало до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 2 234 732,67 грн.
19 листопада 2020 року АТ «Таскомбанк» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій, посилаючись на те, що 05 жовтня 2020 року позичальник погасив частково борг за тілом кредиту за траншем-2 у сумі 1 166 600,00 грн, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 068 132,67 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської областівід 15 березня 2023 року у складі судді Ралець Р. В. у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не заперечували факт укладення з ВАТ «Електрон Банк» Кредитного договору, а також Договору поруки.
На підтвердження того, що АТ «Таскомбанк» є правонаступником ВАТ «Електрон Банк» та має право вимоги до відповідачів за Кредитним договором, позивач надав статут АТ «Таскомбанк». Однак матеріали справи не містять жодного доказу про те, що відповідачі повідомлялися про заміну кредитора у зобов'язанні.
Крім того, на підтвердження вимоги про стягнення з відповідачів кредитної заборгованості у розмірі 1 068 132,67 грн позивач надав розрахунок, виконаний виключно банківською установою, який сторона відповідачів не визнає та повністю заперечує.
Як зазначено у висновку експерта від 31 січня 2022 року № 3193 за результатами проведення судової економічної експертизи, дослідивши розрахунок заборгованості станом на 16 травня 2019 року в межах наданих матеріалів, встановлено суперечливі й неузгоджені дані. Враховуючи відсутність повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку та інших документів, які відображають облік здійснених операцій за Кредитним договором за досліджуваний період (з 31 березня 2008 року до 16 травня 2019 року), в межах наданих матеріалів неможливо повною мірою дослідити відповідність розрахунку заборгованості станом на 16 травня 2019 року умовам Кредитного договору, а також встановити розмір заборгованості та розрахувати усі види платежів позичальника.
Оскільки у цьому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок суми боргу, то заявлені банком позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» задоволено.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 068 132,67 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що у висновку судової економічної експертизи не надано відповіді на питання, чи мають відповідачі обов'язок щодо заборгованості за кредитом, чи таких зобов'язань у них немає.
Колегією суддів достовірно встановлено, що позичальник ОСОБА_1 отримав кредитні кошти і відповідно до виписки з особового рахунку у період з 31 березня 2008 року до 12 жовтня 2018 року частково погашав кредит.
Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що у них відсутня заборгованість перед банком, оскільки вони виконали свої зобов'язання за Кредитним договором.
Разом із тим відповідачі не подали до суду контррозрахунку заборгованості та платіжних документів, які б спростовували позовні вимоги.
Проведена у справі судова економічна експертиза не містить висновків про те, яка ж сума кредитних коштів та процентів за користування кредитом повернута кредитору боржником. Зазначивши у висновку експертизи про те, що у розрахунку заборгованості відсутні платежі, здійснені позичальником на погашення кредиту, експерт не вказав, що відсутність такої інформації у розрахунку спростовується фактом внесення цих платежів.
Вимогу експерта надати для дослідження платіжні документи (квитанції) позичальник не виконав.
З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про те, що безпідставність позовних вимог підтверджується висновками судової економічної експертизи, є неправильним.
У справі, яка переглядається, відповідачі заперечували проти розміру заборгованості, проте не спростовували його належними доказами, як того вимагають положення цивільно-процесуального законодавства щодо доказування. Натомість банк надав детальний розрахунок заборгованості із зазначенням сум та дат погашення кредиту позичальником, який підтверджений залишком заборгованості, а також нарахованих санкцій відповідно до закону та умов договорів, а тому заявлена позивачем остаточна сума заборгованості (після уточнення позовних вимог) у розмірі 1 068 132,67 грн підлягає до стягнення солідарно з обох відповідачів.
Матеріали справи містять графік погашення кредиту, який був погоджений сторонами під час укладення Кредитного договору. Відповідачі не подали до суду жодного доказу, який би підтверджував виконання ними кредитних зобов'язань, - квитанцій, платіжних доручень тощо.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 березня 2023 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 751/9416/15, від 12 січня 2022 року у справах № 2-3758/11, № 128/83/16, № 683/1216/16, № 638/11952/14, № 381/4163/14, від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15, від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновку судової економічної експертизи, у зв'язку з чим безпідставно не взяв його до уваги.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що під час розгляду справи у суді першої інстанції банк збільшив позовні вимоги майже вдвічі (з 1 516 097,62 грн до2 234 732,67 грн), однак, якщо кредитор запускає процедуру дострокового повернення кредиту і позичальник не перериває її, то право кредитора на нарахування будь-яких платежів, передбачених кредитним договором, припиняється.
Вказує, що банк неодноразово підвищував процентну ставку, однак всупереч умовам Кредитного договору не повідомляв про це позичальника.
Аргументи інших учасників справи
У жовтні 2023 року АТ «Таскомбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.
06 жовтня 2023 року справа № 559/1622/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
З'ясовано, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого було ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 91 000,00 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 березня 2023 року (том 1 а. с. 32-35).
Цього ж дня, 31 березня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором (том 1 а. с. 55).
Заявами на видачу готівки від 01 квітня 2008 року № 1725-10 та 02 квітня 2008 року № 1725-13 підтверджується, що ОСОБА_1 видано кредитні кошти у розмірі 85 000,00 доларів США та 6 000,00 доларів США (том 1 а. с. 30, 31).
16 лютого 2016 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, за умовами якої на погашення існуючої заборгованості за траншем-1 у розмірі 91 000,00 доларів США позичальнику видано транш-2 у сумі 1 226 377,86 грн та транш-3 у розмірі 703 105,59 грн. Визначено кінцеву дату повного виконання боргових зобов'язань до 15 лютого 2031 року, а також процентну ставку за траншем-2 у розмірі 15 % у період з 16 лютого 2016 року до 15 лютого 2018 року та 18 % з 16 лютого 2018 року, за траншем-3 - 0,001 % (том 1 а. с. 41-49).
Згідно з пунктом 9.5.2 додаткової угоди № 4 до Кредитного договору сторони домовилися, що у випадку порушення позичальником будь-якого із свої зобов'язань, передбачених Кредитним договором та/або правочинами забезпечення, розмір процентів (процентна ставка) збільшується на 1 % річних (у випадку використання змінюваної процентної ставки збільшується на 1 % річних фіксований відсоток, що міститься у формулі змінюваної процентної ставки і додається до індексу, що застосовується при розрахунку змінюваної процентної ставки).
Пунктом17.2 додаткової угоди № 4 до Кредитного договору передбачено, що у разі невиконання чи несвоєчасного виконання боргових зобов'язань у частині повернення кредиту/траншу та/або сплати процентів, комісій, згідно з умовами Кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань позичальником за кожний календарний день прострочення. При цьому, сторони дійшли згоди, що нарахування пені за прострочення виконання боргових зобов'язань, вказаних у цьому пункті, здійснюється протягом усього терміну прострочки.
У зв'язку з укладанням між кредитором та позичальником вказаної додаткової угоди 16 лютого 2016 року ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до Договору поруки (том 1 а. с. 57-58).
АТ «Таскомбанк» є правонаступником ПАТ «ВіЕс Банк», яке, в свою чергу, є правонаступником за усіма правами та зобов'язаннями ВАТ «Електрон Банк», про що зазначено у статуті АТ «Таскомбанк» (том 1 а. с. 62-63).
24 травня 2019 року АТ «Таскомбанк» надіслало кожному з відповідачів повідомлення-вимогу про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання цього повідомлення, але у будь-якому випадку не пізніше 45 (сорока п'яти) календарних днів з дня направлення банком такого повідомлення. Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали досудову вимогу, кредитна заборгованість залишилася непогашеною (том 1 а. с. 59-61).
Занаданим АТ «Таскомбанк» розрахунком станом на 16 травня 2019 року у позичальника ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 516 097,62 грн, з яких: 1 094 472,16 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 96 919,79 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 8 225,43 грн - строкова заборгованість за процентами; 250 293,31 грн - прострочена заборгованість за процентами; 66 186,93 грн - пеня, нарахована за період з 15 травня 2018 року до 15 травня 2019 року на підставі пунктів 6.2, 6.3 Кредитного договору (том 1 а. с. 4-29).
10 лютого 2020 року АТ «Таскомбанк» збільшило позовні вимоги та просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 2 234 732,67 грн, надавши новий розрахунок, до якого, окрім вказаної вище заборгованості, додатково включено кредитну заборгованість за траншем-3 у сумі 718 635,11 грн, з яких: 703 105,59 грн - тіло кредиту; 15 529,52 грн - проценти (том 1 а. с. 46, 48-73).
19 листопада 2020 року АТ «Таскомбанк» подало до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, у якій, посилаючись на те, що 05 жовтня 2020 року позичальник погасив частково борг за тілом кредиту за траншем-2 у розмірі 1 166 600,00 грн, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у сумі 1 068 132,67 грн (том 1 а. с. 105).
У висновку судового експерта Київської судово-експертної установи Тарасюка С. Ю. від 31 січня 2022 року № 3193, складеному за результатами проведення судової економічної експертизи у цій справі, вказано, що:
- дослідивши розрахунок заборгованості станом на 16 травня 2019 року в межах наданих матеріалів встановлено суперечливі й неузгоджені дані, в тому числі з умовами Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) та наявними розрахунковими документами, а саме: розрахунок банку не містить залишків заборгованості за кредитом, на які нараховуються проценти; розрахунок банку не містить інформації щодо утворення простроченої заборгованості, на яку здійснюється нарахування пені; в розрахунку банку не відображено повного обсягу платежів на погашення процентів та відсутні платежі на погашення пені за період з 31 березня 2008 року до 22 лютого 2016 року, що наведені у виписці з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 31 березня 2008 року до 12 жовтня 2018 року; застосування у розрахунку заборгованості станом на 16 травня 2019 року процентних ставок для нарахування процентів за траншем-2 у розмірах 16 %, 13,88 %, 20,60 %, за траншем-3 у розмірі 1,001 % є документально необґрунтованим та не узгоджується з умовами додаткової угоди від 16 лютого 2016 року № 4;
- враховуючи відсутність повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку та інших документів, які відображають облік здійснених операцій за Кредитним договором за досліджуваний період (з 31 березня 2008 року до 16 травня 2019 року), в межах наданих матеріалів неможливо повною мірою дослідити відповідність розрахунку заборгованості станом на 16 травня 2019 року умовам Кредитного договору;
- у межах наданих на дослідження матеріалів відсутній повний обсяг первинних документів та документів бухгалтерського обліку банку (в тому числі відомостей щодо руху коштів (виписок) за рахунками), що підтверджують заборгованість за Кредитним договором у доларах США станом на 16 лютого 2016 року у розмірі 69 360,77 доларів США та надання гривневих траншів у загальному розмірі 1 929 483,45 грн;
- враховуючи зазначене, у зв'язку з відсутністю повного обсягу первинних документів та документів бухгалтерського обліку банку, в межах наявних матеріалів не видається за можливе повною мірою дослідити відповідність гривневого еквіваленту суми кредиту, передбаченого умовами додаткової угоди від 16 лютого 2016 року № 4, залишку заборгованості за Кредитним договором у доларах США станом на дату укладання зазначеної додаткової угоди;
- у результаті проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, виходячи з відомостей, наведених у розрахунку заборгованості станом на 16 травня 2019 року та виписці з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 31 березня 2008 року до 12 жовтня 2018 року, встановлено, що еквівалент гривневих траншів (1 929 483,15 грн, передбачених умовами додаткової угоди від 16 лютого 2016 року № 4, у доларах США (69 360,77 доларів США) перевищує загальний залишок заборгованості (68 616,50 доларів США) за Кредитним договором на 744,27 доларів США;
- у результаті проведеного дослідження, згідно з наявними документами, встановлено, що у розрахунку заборгованості станом на 16 травня 2019 року не відображено повного обсягу платежів на погашення процентів та пені за період з 31 березня 2008 року до 22 лютого 2016 року, що наведені у виписці з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 31 березня 2008 року до 12 жовтня 2018 року;
- враховуючи відсутність повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку та інших документів, які відображають облік здійснених операцій за Кредитним договором за досліджуваний період (з 31 березня 2008 року до 16 травня 2019 року), в межах наданих матеріалів неможливо встановити розмір заборгованості за Кредитним договором станом на 16 травня 2019 року;
- у зв'язку з відсутністю платіжних документів позичальника, повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку (виписок з рахунків) та детальних умов погашення заборгованості на момент укладення Кредитного договору, в межах наявних матеріалів не видається за можливе встановити (розрахувати) всі види платежів позичальника за Кредитним договором, зі змінами та доповненнями (том 2 а. с. 2-95).
У матеріалах справи містяться виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_1 за період з 31 березня 2008 року до 12 жовтня 2018 року (том 1 а. с. 138-254).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 553, частинами першою та другою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Упостановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги АТ «Таскомбанк» доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
При цьому апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального закону оцінив висновок судового експерта за результатами проведення судової економічної експертизи в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, в оскаржуваному судовому рішенні навів відповідні мотиви щодо необхідності його відхилення, тобто виконав свій процесуальний обов'язок, встановлений ЦПК України.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судової економічної експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний висновок був оцінений апеляційним судом за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, та під час його відхилення встановлено, що висновок експерта суперечить іншим наявним у матеріалах справи доказам.
Відповідачі не надали власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.
За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом.
Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Аргументи касаційної скарги про те, що банк неодноразово підвищував процентну ставку, однак всупереч умовам Кредитного договору не повідомляв про це позичальника, є неспроможними, оскільки автоматична зміна процентної ставки була передбачена умовами додаткової угоди № 4 до Кредитного договору, укладеної 16 лютого 2016 року між банком та ОСОБА_1 . Так, у пункті 1.8.1 вказаної додаткової угоди процентну ставку визначено у таких розмірах: транш-1 - з 31 березня 2008 року до 31 березня 2009 року - 12,5 % річних, з 01 квітня 2009 року до 31 березня 2010 року - 11 % річних, з 01 квітня 2010 року - 12,5 % річних; транш-2 - з 16 лютого 2016 року до 15 лютого 2018 року - 15 % річних, з 16 лютого 2018 року - 18 % річних; транш-3 - 0,001 % річних.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 751/9416/15, від 12 січня 2022 року у справах № 2-3758/11, № 128/83/16, № 683/1216/16, № 638/11952/14, № 381/4163/14, від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15, від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. У справі, яка переглядається, відповідачі не заперечували проти розміру заборгованості, не спростовували його. Маючи сумніви у визначенні дійсного розміру заборгованості за іпотечним договором, суди не визначили його відповідно до умов кредитного договору.
Однак у справі, яка переглядається, на підставі належним чином оцінених доказів, взявши до уваги, зокрема виписки з особового рахунку позичальника та наданий банком розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачами, суд апеляційної інстанції встановив наявність кредитної заборгованості за траншем-2 і траншем-3, розмір якої становить 1 068 132,67 грн. При визначенні суми боргу апеляційний суд врахував розмір несплаченого кредиту за обома траншами, процентів за користування ними, а також пеню, розраховану згідно з пунктом 17.2 додаткової угоди № 4 до Кредитного договору.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що під час розгляду справи у суді першої інстанції банк збільшив позовні вимоги майже вдвічі (з 1 516 097,62 грн до2 234 732,67 грн), однак, якщо кредитор запускає процедуру дострокового повернення кредиту і позичальник не перериває її, то право кредитора на нарахування будь-яких платежів, передбачених кредитним договором, припиняється, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 січня 2022 року у справі № 751/9416/15 (провадження № 61-2116св19), від 12 січня 2022 року у справах № 2-3758/11 (провадження № 61-7056св21), № 128/83/16 (провадження № 61-1468св21), № 683/1216/16 (провадження № 61-5465св21), № 638/11952/14 (провадження № 61-11037св21), № 381/4163/14 (провадження № 61-11814св20), від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15 (провадження № 61-20917св21), за змістом яких після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється, є неспроможними з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 24 травня 2019 року АТ «Таскомбанк» надіслало кожному з відповідачів повідомлення-вимогу про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання цього повідомлення, але у будь-якому випадку не пізніше 45 (сорока п'яти) календарних днів з дня направлення банком такого повідомлення. Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали досудову вимогу, кредитна заборгованість залишилася непогашеною (том 1 а. с. 59-61).
10 лютого 2020 року АТ «Таскомбанк» подало до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, у якій просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 2 234 732,67 грн, надавши новий розрахунок, до якого, окрім заборгованості за траншем-2, додатково включено кредитну заборгованість за траншем-3 у сумі 718 635,11 грн, з яких: 703 105,59 грн - тіло кредиту; 15 529,52 грн - проценти (том 1 а. с. 46, 48-73).
Вказана заборгованість, як і в попередньому розрахунку, визначена станом на 16 травня 2019 року, тобто до моменту направлення банком 24 травня 2019 року відповідачам вимоги про дострокове погашення заборгованості, а отже, відсутні підстави стверджувати, що пред'явлені позивачем вимоги або частина з них про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами і пенею знаходяться поза межами строку кредитування.
Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах суду касаційної інстанції, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко