17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 461/2451/22
провадження № 61-291св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариств «Банк Петрокоммерц-Україна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 червня 2022 року у складі судді Волоско І. Р., постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»), третя особа - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО»), про скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 вересня 2005 року між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна) в особі керуючого Львівським відділенням № 1 ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» Коцюрубою П. О. та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Пелех О. 3. та зареєстрований у реєстрі за № 4441. Згідно з вказаним договором в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. З метою перевірки стану іпотечного майна було сформовано витяг з Єдиного державного реєстру права власності на нерухоме майно, а також на адресу ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» було скеровано адвокатський запит щодо надання інформації про право власності на вказану квартиру. Як стало відомо з відповіді на адвокатський запит від 06 липня 2020 року № 2490, на підставі іпотечного договору ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» 11 лютого 2008 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна». ОСОБА_1 вважав, що державна реєстрація права власності за ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» на квартиру АДРЕСА_1 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки порушено його право власності на вказаний об'єкт нерухомості.
У зв'язку з зазначеним ОСОБА_1 просив суд задовольнити позов та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2008 року та державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Галицького районного суду міста Львова від 30 червня 2022 року позов задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2008 року та державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ЗАТ «Банк Петрокоммерц?Україна», проведену на підставі договору іпотеки від 19 вересня 2005 року № 4441.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки висновок про оцінку майна відсутній, жодних погоджень стосовно проведення оцінки майна позивачу не пропонувалось, про його перереєстрацію повідомлено не було, вимоги про усунення порушень позивачу не надходило, отже, відповідач недобросовісно використав своє право звернення стягнення на предмет іпотеки та вчинив дії щодо переходу права власності. Отже, факт порушення належного позивачу права власності на квартиру доведено належними та допустимими доказами, позовні вимоги про застосування таких способів захисту порушеного права, як визнання та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є обґрунтованими.
Не погодившись із вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 червня 2022 року залишено без змін.
У своїй постанові апеляційний суд зазначив, що особа, яка подала апеляційну скаргу, згідно з договором дарування квартири від 24 листопада 2017 року є власником спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , тому рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується її прав на цю квартиру як власника об'єкта нерухомого майна. Відповідно, оскаржуване рішення могло вплинути на права та обов'язки ОСОБА_2 .
У постанові також зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що предметом спору у цій справі є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2008 року та державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» у зв'язку з порушенням права власності позивача внаслідок дій ПАТ«Банк Петрокоммерц-Україна» щодо реєстрації за ним такого права.
Апеляційний суд виснував, що оскаржуване рішення, хоча і стосується прав та інтересів заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 , однак таке рішення про задоволення позову не вплинуло на її права та обов'язки, оскільки скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у таких справах є особа, право якої зареєстровано на підставі такого рішення.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500 грн.
Ухвалюючи додаткове судове рішення, апеляційний суд керувався тим, що розмір витрат, визначений представником позивача у сумі 34 892 грн, є завищеним, не співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та таким, що не підтверджений належними доказами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у якій заявник просить суд скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційних скаргах як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 8 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, постановах Верховного Суду від 6 грудня 2023 року у справі № 127/11941/22, від 01 березня 2023 року у справі № 442/3663/20, від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20, від 4 жовтня 2023 року у справі № 359/9857/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 185/5734/20);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує на те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційні скарги мотивовано тим, що суди неправильно застосували положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/235/18 (914/608/20) та постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13.
Також ОСОБА_2 зазначає, що особа, яка подає касаційні скарги, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (№ 461/2571/23), та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційні скарги (підпункти «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), адже вона та члени її сім'ї можуть втратити квартиру АДРЕСА_1 , яка є єдиним місцем їх проживання.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Качмар І. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, в якому просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішень, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У лютому 2024 року справу № 461/2451/22 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 вересня 2005 року між ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», який змінив назву на ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», в особі керуючого Львівським відділенням № 1 ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» Коцюрубою П. О. та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Пелех О. 3. та зареєстрований у реєстрі за № 4441 (а. с.16-21).
Згідно з вказаним договором в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.
Як убачається з відповіді на адвокатський запит від 06 липня 2020 року № 2490, на підставі вказаного іпотечного договору ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» 11 лютого 2008 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна».
Згідно з договором купівлі-продажу від 15 листопада 2012 року ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» продало ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з договором дарування квартири від 24 листопада 2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційних скарг з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення щодо суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , зокрема, посилалась на неправильне застосування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14?397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У справі, яка переглядається, позивач заявив вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2008 року та державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ЗАТ «Банк Петрокоммерц?Україна».
Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Водночас судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №758/2524/17, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21) та від 15 вересня 2021 року у справі № 712/13890/15 (провадження № 61-6202св21).
Переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 відповідно до договору дарування від 24 листопада 2017 року є власником спірної квартири АДРЕСА_1 , тому рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується її прав на цю квартиру як власника об'єкта нерухомого майна.
Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14?397цс19), про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що спір у позивача є саме з ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» з приводу порушення ним права власності позивача на спірну квартиру внаслідок дій ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» щодо реєстрації за ним такого права.
Отже, суд апеляційної інстанції, хоча і врахував, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно, проте зробив помилковий висновок, що належним відповідачем у цій справі є ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», оскільки на час звернення до суду із цим позовом власником спірного майна була ОСОБА_2 .
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Як вказано вище, згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Усупереч положенням цивільного процесуального законодавства суд першої інстанції не вжив заходів щодо з'ясування питання про суб'єктний склад учасників справи, що має істотне значення для встановлення належного кола відповідачів і правильного вирішення спору.
Колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, тому рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з процесуальних підстав, що водночас не позбавляє зацікавлених осіб звернутися до суду із новим позовом до належних відповідачів.
Апеляційний суд не звернув уваги, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, що звернулися з апеляційною скаргою.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача, за відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 187/385/20 (провадження № 61-4044св23).
З огляду на незаявлення позовних вимог до ОСОБА_2 , яка, як установив апеляційний суд, є належним відповідачем у цій справі, суд апеляційної інстанцій позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість/необґрунтованість позовних вимог, оскільки без залучення належного відповідача позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Суд апеляційної інстанції не врахував викладеного, встановивши, що у справі не залучено особу, яка має відповідати за позовом в межах заявлених позовних вимог як відповідач, залишив апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову до ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» - без змін.
З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Враховуючи зазначене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Щодо касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду
Як вказано вище, у грудні 2023 року до Львівського апеляційного суду надійшла заява адвоката Качмара І. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення. В заяві позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 34 892 грн, понесені останнім під час розгляду справи в апеляційному суді.
Також у грудні 2023 року до Львівського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Вершиніна А. Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про зменшення розміру витрат на правову допомогу.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
З урахуванням того, що за результатом касаційного перегляду постанова Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року підлягає скасуванню, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, якою вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в апеляційному суді, також належить скасувати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права, тому постанова суду апеляційної інстанції та додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк