24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 463/1733/23
провадження № 61-9679 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Львівський апеляційний суд, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2023 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Костів О. З.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої у результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду.
Позовна заява обґрунтована порушенням працівником органу державної влади - суддею Львівського апеляційного суду прав ОСОБА_2 прав, гарантованих статтями 8, 40, 55, 56, 129 Конституції України, шляхом постановлення незаконної ухвали від 11 серпня 2020 року по справі № 461/4357/20.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн, завдану в результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_2 , що спричинили приниження честі, гідності, ділової репутації.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди.
Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди передано до Червоноградського міського суду Львівської області для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі правосуддя, може бути лише держава, а не суди чи судді. Оскільки дії або бездіяльність судів (суддів) у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись виключно у порядку, передбаченому процесуальним законом, тобто до суду апеляційної чи касаційної інстанції, а не шляхом ініціювання окремого спору про відшкодування майнової чи моральної шкоди, наявні підстави для відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди.
З врахуванням відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог до Львівського апеляційного суду, вимог частини четвертої статті 28 ЦПК України, суд дійшов висновку про непідступність справи Личаківському районному суду м. Львова та передачу її за зареєстрованим місцем проживання позивача - до Червоноградського міського суду Львівської області.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апелянт не повністю виконав вимоги ухвали Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: не сплатив судовий збір, а тому відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню заявнику як неподана.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2023 року й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного судового рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року касаційне провадження за відкрито, витребувано цивільну справу № 463/1733/23 із Личаківського районного суду м. Львова.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого він є звільненим від сплати судового збору не лише за подання позову, а й за подання апеляційних та касаційних скарг.
Таким чином, апеляційний суд безпідставно поклав на нього обов'язок зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалуЛичаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої у результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди передано до Червоноградського міського суду Львівської області для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі (а. с. 12-13, т. 1).
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення апелянту ухвали для усунення недоліків, а саме -сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 536, 80 грн (а. с. 21-22, т. 2).
На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків, мотивовану тим, що він звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, а тому на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору (а. с. 26, т. 2).
12 червня 2023 року апеляційний суд визнав неподаною і повернув заявнику апеляційну скаргу на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року (а. с. 42-43, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 вернувся до суду з позовом до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, у результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, апеляційний суд керувався нормами статей 185, 357 ЦПК України і виходив з того, що з огляду на положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору, вказаною нормою не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.
При цьому апеляційний суд посилався, зокрема, на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 280/4372/18 (адміністративне провадження № К/990/4975/22), у якій не вирішувалось питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги особою, звільненою на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору за подання позову.
Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 383/1271/21 (провадження № 61-3752св22) вказано, що тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права. Тобто, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної та касаційної скарги на судові рішення у такій справі.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18) зазначено, що залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд виходив, зокрема, з того, що позивачем не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі у розмірі 320 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій, бездіяльності Сихівського районного суду міста Львова протиправною, тобто вона належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». Однак апеляційний суд не врахував наведеного та безпідставно поклав на заявника обов'язок зі сплати судового збору і, відповідно, безпідставно визнав апеляційну скаргу неподаною та повернув її.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 757/4692/20 (провадження № 61-14737св20) вказано, що «як вбачається з матеріалів справи предметом позовних вимог є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконними діями Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 56 Конституції України, а тому позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» на усіх стадіях цивільного процесу, зокрема, і при апеляційному перегляді судового рішення. […] У порушення норм процесуального права апеляційний суд не взяв до уваги доводи та аргументи апеляційної скарги, в якій з посиланням на зміст положення пункту 13 частини другої статті 3 вищезгаданого Закону позивач вказував, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі. Таким чином, оскільки оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (рішення у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, у результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» як за подання позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг на усі судові рішення у такій справі).
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року у зв'язку з несплатою судового збору. Тобто суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені у рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення.
При цьому, Верховний Суд зауважує, що за встановлених у цій справі обставин подання ОСОБА_1 клопотання про звільнення від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, зобов'язаний був продовжити заявнику зазначений в ухвалі Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року строк для усунення недоліків у частині необхідності сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у суду апеляційної інстанції були відсутні законні підстави для повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2023 року.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про помилкове залишення його апеляційної скарги без руху з підстави несплати судового збору та її подальше повернення є обґрунтованими.
У рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції») ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» ЄСПЛ вказав, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.
Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов'язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
Апеляційний суд у цій справі порушив вищенаведені вимоги закону та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 757/43087/20 (провадження № 61-12236св23).
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв'язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович